43.План профілактичних протиепізоотичних заходів.

У системі ветеринарних заходів органи та спеціалісти ветеринарної медицини завжди для першочергового вирішення виносять заходи щодо профілактики та ліквідації заразних хвороб тварин, незважаючи на те, що питома вага останніх значно менша, ніж незаразних хвороб. І це цілком закономірно, тому що заразні хвороби можуть спричинити надзвичайно великі економічні збитки.

Відомо, що за біологічними особливостями збудники багатьох інфекційних та інвазійних хвороб тварин здатні постійно чи тривалий час зберігатися у зовнішньому середовищі і за відповідних умов викликати захворювання, епізоотію. Звідси виходить, що зміст протиепізоотичних заходів в тому і полягає, щоб не допустити виникнення заразних хвороб, розвитку епізоотій, а якщо це не вдається – забезпечити якнайшвидшу їх ліквідацію.

Протиепізоотичні заходи зводяться до :

• загальних заходів профілактики заразних хвороб, включаючи зоогігієнічні та санітарні заходи ;

- заходів спеціальної профілактики, у тому числі діагностичних досліджень та імунізації тварин;

• заходів щодо ліквідації заразних хвороб, включаючи карантинні та ветеринарно-санітарні заходи.

У тваринницьких господарствах, районах, містах, областях, краях, республіках щорічно в залежності від епізоотичного стану місцевості розробляють план профілактичних протиепізоотичних заходів на майбутній календарний рік. План складається з трьох розділів: діагностичні дослідження, профілактична імунізація і лікувально-профілактичні обробки.

Масові діагностичні дослідження прийнято планувати з таких хвороб : бруцельоз, туберкульоз тварин, паратуберкульозний ентерит, трихомоноз, лейкоз, кампілобактеріоз великої рогатої худоби, сап і парувальна хвороба коней, пулороз, тиф птиць, алеутська хвороба хутрових звірів. Обов‘язковому дослідженню на туберкульоз піддають бугаїв, корів, телиць старше року, буйволів, кнурів, основних свиноматок і племінної птиці; на бруцельоз – бугаїв, корів, буйволів, телиць старше року (РБП або РА), баранів-плідників, вівцематок, що залишилися без ягнят (РБП,РА або алергічно), кнурів, основних свиноматок (РПБ,РС або алергічно)

44.3Начення профілактики незаразних захворювань тварин. Поняття диспансеризація.

В сучасних умовах розвитку тваринництва, коли інфекційні захворювання зведені до мінімуму, внаслідок застосування високоефективних біопрепаратів, винятково важливого значення набуває профілактика і своєчасне лікування незаразних захворювань. Питома вага цих хвороб поки що значна і вони завдають значних економічних збитків. Серед незаразних захворювань найчастіше трапляються хвороби. Які викликаються порушенням обміну речовин (30-35%), шлунково-кишкові (40-45%) і легеневі (25-30%).

У боротьбі з незаразними хворобами с/г тварин значну роль відіграє загальна неспецифічна профілактика, теоретичною основою якої є загально-біологічний закон про єдність і взаємозв‘язок організму і зовнішнього середовища. Загальна профілактика є невід‘ємною частиною організаційно-господарських в ветеринарно-санітарних заходів та включає в себе систематичний контроль за станом здоров‘я тварин, їх годівлею та утриманням.

Важливе місце в профілактиці незаразних захворювань займає диспансеризація – система планових діагностичних і лікувально-профілактичних заходів, які направлені на своєчасне виявлення субклінічних та клінічних ознак захворювань, їх профілактику та лікування. Мета диспансеризації – зберегти здоров‘я тварин, не допустити зниження продуктивності, створити оптимальні умови для розширеного відтворення стада.

Диспансеризація здійснюється в плановому порядку за участю ветспеціалістів господарств, державної ветеринарної мережі, зоотехніків, бригадирів і керівників господарств, та проводиться не менше двох разів на рік: восени ( при постановці тварин на стійлове утримання); та весною ( в кінці стійлового періоду, перед переведенням на пасовищне утримання). Диспансеризація не виключає систематичного ветеринарного обстеження стану здоров‘я тварин і повинна бути в плані заходів щодо профілактики незаразних хвороб тварин.

Диспансеризація умовно ділиться на три етапи : діагностичний. Терапевтичний і профілактичний.

На діагностичному етапі визначають умови утримання і годівлі тварин, їх продуктивність, проводять клінічні дослідження загального стану тварин, систем і органів ( дихання, харчетравлення, серцево-судинної, нервової, сечостатевої і т.д.), виявляють симптоми і синдроми тих чи інших хвороб. При відхиленні від норми дослідження систем і органів здійснюють більш детально та проводять лабораторні дослідження крові, сечі і молока. В племінних господарствах та на підприємствах по племінній роботі кров для лабораторних досліджень беруть від 30-40% поголів‘я корів та від усіх племінних плідників, сечу і молоко від 10-15 % поголів‘я. В інших господарствах кров, сечу і молоко досліджують у 5 – 15 % поголів‘я тварин.

За результатами клініко-лабораторних досліджень тварин поділяють на три групи: клінічно здорові із порушеним обміном речовин , але без симптомів патології;клінічно хворі, які мають симптоми певної хвороби.

На терапевтичному етапі по даних клінічних та лабораторних досліджень усіх хворих тварин досліджують повторно з метою уточнення діагнозу та призначають відповідне лікування, застосовують методи групової терапії. При порушеному обміні речовин з урахуванням нестачі в раціонах і організмі тварин тих чи інших поживних речовин застосовують корегуючу терапію.

На профілактичному етапі диспансеризації усувають причини, які викликають захворювання шляхом покращення умов утримання, забезпечення повноцінності раціонів та застосовують необхідні профілактичні засоби.

47.Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд.1. Державний ветеринарно-санітарний контроль здійснюється державними інспекторами ветеринарної медицини.

Головний державний інспектор ветеринарної медицини України може надавати лікарям ветеринарної медицини, які працюють у державних установах ветеринарної медицини, та ліцензованим лікарям ветеринарної медицини повноваження державного інспектора ветеринарної медицини на проведення державного ветеринарно-санітарного контролю. Втручання в роботу уповноважених лікарів ветеринарної медицини щодо здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю забороняється.

Державний ветеринарно-санітарний контроль на об’єктах окремих центральних органів виконавчої влади за погодженням з Департаментом може здійснюватися підрозділами ветеринарної медицини цих органів.

Державний ветеринарно-санітарний нагляд здійснюється Головним державним інспектором ветеринарної медицини України, головними державними інспекторами ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, головними державними інспекторами ветеринарної медицини регіональних служб, їх заступниками та державними інспекторами ветеринарної медицини.

Головний державний інспектор ветеринарної медицини України координує здійснення державного ветеринарно-санітарного нагляду.

3. Головний державний інспектор ветеринарної медицини України може надавати лікарям ветеринарної медицини, які працюють у державних установах ветеринарної медицини, та ліцензованим лікарям ветеринарної медицини повноваження державного інспектора ветеринарної медицини на здійснення державного ветеринарно-санітарного нагляду.

Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний нагляд, забезпечуються форменим одягом у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зразки форменого одягу і знаки розрізнення для посадових осіб, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний нагляд, затверджуються Кабінетом Міністрів України.