97. Новітні релігійні течії та їх різновиди.

Нові релігійні течії й рухи умовно поділяють на такі групи: неоорієнтальні; нехристиянські (притаманна критика ортодоксального християнства, оголошення своєї церкви виключно істинною у спасінні Христової віри.);синтетичні (догматиці та культовій практиці ці релігії спираються на поєднанні різних традиційних релігій, створюючи свої власні вчення, систему обрядових дійств, сильну церковну організацію, претендуючи при цьому на статус надрелігій); езотеричні (езотеричні об’єднання, як правило, поза віросповідні містичні течії, що виникли на межі ХІХ – ХХ ст.. Всі засновники езотеричних течій переконані, що тільки вони дають надзвичайно глибокі позитивні знання про світ, приховані від „непосвячених”.);саєнтологічні; неоязичницькі (в Україні представлено течіями Рідної віри, Ягновіри, орантійців, Собору Рідної української віри та ін. Для всіх них притаманна ідея відродження праслов’янських вірувань. Неоязичницькі громади діють в інших країнах де компактно проживають українці. Неоязичників можна поділити на дві категорії: ті, які зберегли вірність пантеїзму, і ті, які сповідують монотеїзм на основі модернізації витокового українського язичництва.); демоністичні. Новітні релігійні спільноти виконують такі функції: комунікативну, гносеологічну, соціалізуючу, компенсаторну тощо. Відмітними рисами неорелігій є: толерантний підхід до світоглядних позицій інших релігій; ігнорування етнічної належності; універсалізм; прагнення жити тим, у що вірять.

81.Природа цінностей і ціннісних орієнтацій

Природно, основні цінності в житті людини і суспільства: істина, користь розуміння, красота, добро, творчість, мудрість, правда, святість, а також свобода, справедливість, причетність.

Співпричетність – це прилученість людини до якогось цілого, визнавана за благо. З першого погляду, співпричетність суперечить свободи, бо вимагає відмови від певних прав на індивідуальну самореалізацію. Але якщо така відмова здійснюється добровільно, у цьому немає поразки для свободи.

Творчість стверджує цінність нового. Це визнавана за благо зверненість буття в майбутнє.

Традиція, навпаки, стверджує цінність усталеного. Це визнавана за благо минуле, засвідчене в своїй достотності колективним досвідом людей.

Незважаючи на те, що всі перелічені цінності укорінені в людському досвіді, вони все ж вимагають від людей певних зусиль для їх підтримання й поширення. Іншими словами, вони потребують свого постійного обґрунтування. Головні способи обґрунтування цінностей такі:

- міфологічний;

- релігійно-містичний (одкровення);

- раціонально-логічний (пояснення й доведення);

- емоційно-образний;

- життєво-практичний (особистий зразок, демонстрація цінностей на особистому прикладі).

Всі вони є водночас і способами передачі, трансляції цінностей – від генерації до генерації, від однієї групи або спільноти до іншої. Й усі вони так чи так присутні в сучасній культурі й застосовуються у відповідних ситуація.

Найзагальнішим способом практичного втілення цінностей у людському бутті є обернення їх на норми. Зміст кожної цінності може бути – й за певних умов дійсно буває – вираженим у формі вимог і приписів. Уявлення про добро можна висловити імперативно: “Будь добрим, не чини зла”. Зміст поняття істини можна викласти так: “Наші знання мусять відповідати дійсності”. Й так у принципі з кожною цінністю. Через це точніше говорити не про ціннісні системи як такі, а про нормативно – ціннісні системи. Саме так – у формі поєднання ціннісного й нормативного – здійснюється й знаходить свій остаточний вияв смислова структура людського буття.

Сучасна ситуація у світі, яка характеризується установленням цивілізації нового типу, виводить на перший план саме регулятивно-інтегруючу функцію цінностей. Дедалі ясніше усвідомлюється й необхідність їх оновлення. Один з керівників німецької соціал-демократії Лафонтен у своїй книзі “Суспільство майбутнього” прямо наголошує на тому, що сьогодні “потрібні зміни в нормативній структурі, тобто в системі цінностей, яка дозволяє або забороняє ті чи дії в нашому суспільстві”. А його політичний суперник християнський демократ Інглехарт підтримує його в цьому в книзі з красномовною назвою “Ціннісні зміни в західному суспільстві”.

Іншою формою практичного буття цінностей є символи. Це певні знакові комплекси (графічні, звукові або у формі дій), які безпосередньо-чуттєво передають зміст тих чи тих цінностей. Не будемо на цьому спинятися, позаяк суперечки з приводу державної символіки України зробили очевидним для кожного, що певні зображення або навіть просто сполучення кольорів символізують певні цінності та історичний досвід, який за ним стоїть.

Найближчим для людини способом утілення цінностей є їхнє ствердження через життя й діяльність особистостей, котрі виступають для інших зразками. Макс Шелер узагалі вважав цю форму втілення цінностей головною. На його думку, кожна людина є уособленням структури життєвих прагнень якоїсь групи або навіть доби. А серед них він виокремлював три рівні:

- люди святості;

- генії науки, моралі, мистецтва, законодавства;

- герої.

Але справді універсальним механізмом ствердження людських цінностей є культура. Вона включає і всі перелічені, й ще не зазначені тут форми й способи закріплення, передачі, обґрунтування й утілення людських цінностей. А цінності через те складають смисловий каркас культури. Культура дає цінностям понадситуаційний вихід у буття й тим самим відкриває для них можливість творити нові ситуації й нові події.

Коротко підсумуємо сказане. Цінності виконують у людському бутті кілька функцій. Вони виступають як:

- форми утримання й закріплення споріднених смислів;

- “поля взаємності”, ґрунт для поєднання індивідуальних людських світів;

- підвалини, засади для розгортання певного світу;

“мотиви мотивів”, смислове обґрунтування цілей діяльності;

- життєві та історичні орієнтири;

- певні зразки, канони смислотворення.

Пов’язаність цінностей з життєвими смислами, а через них з буттям здійснюється завдяки активності сумління, яка й виявляє остаточно єдність свідомого й неусвідомлюваного в межах свідомості. З іншого боку – від світу – пов’язаність цінностей з буттям здійснюється завдяки культурі. У такий спосіб людське буття повертається до себе, а разом з тим і зберігає свою відкритість, свою готовність до смислового самозростання.