54.Наука як соціально-культурний феномен

Наука, маючи численні визначення, виступає в суспільстві в трьох основних іпостасях. Вона розуміється або як форма діяльності, або як система чи сукупність дисциплінарних знань, або ж як соціальний інститут. У першому випадку наука розуміється як особливий спосіб діяльності, спрямований на фактично вивірене і логічно упорядковане пізнання предметів та процесів навколишньої дійсності. У другому тлумаченні, коли наука виступає як система знань, що відповідають критеріям об'єктивності, адекватності, істинності, наукове знання намагається забезпечити собі зону автономії і бути нейтральним стосовно ідеологічних і політичних пріоритетів. Третє розуміння науки, підкреслює її соціальну природу й об'єктивує її буття як форму суспільної свідомості. Тут наука зв'язана з іншими формами суспільної свідомості: релігією, політикою, правом, ідеологією, мистецтвом тощо. Наука як соціальний інститут або форма суспільної свідомості, пов'язана з виробництвом науково-теоретичного знання, ставить певну систему взаємозв'язків між науковими організаціями, членами наукового співтовариства, систему норм і цінностей. Сьогодні наука розглядається насамперед як соціокультурний феномен. Це означає, що вона залежить від різноманітних сил, що діють у суспільстві, визначає свої пріоритети в соціальному контексті, тяжіє до компромісів і сама значною мірою детермінує суспільне життя. Тим самим фіксується двоякого роду залежність: як соціокультурний феномен наука виникла як відповідь на потребу людства у виробництві й отриманні істинного, адекватного знання про світ, й існує, помітно впливаючи на розвиток усіх сфер суспільного життя. Наука розглядається в якості соціокультурного феномену тому що, коли мова йде про дослідження її джерел, межі того, що ми сьогодні називаємо наукою розширюються до меж “культури”. З іншого боку, наука претендує на роль єдино стійкого й “справжнього” фундаменту культури в цілому в її первинному — діяльнісному і технологічному — розумінні.Наука, як соціокультурний феномен, вплетена усі сфери людських відносин, вона впроваджується й у базисні підвалини відносин самих людей, і в усі форми діяльності, пов'язані з виробництвом, обміном, розподілом і споживанням речей. Звідси стає зрозумілою культурно-технологічна функція науки, що пов'язана з обробкою людського матеріалу — суб'єкта пізнавальної діяльності, включення його в пізнавальний процес.

55.Форми та методи наукового пізнання

Форми і методи наукового пізнання

Форми: -ідея, - гіпотеза, - припущення, - висновки, - концепції і т. д.

Ідея (від грец. – образ, начало) – логічна форма відображення певних зв’язків, котра спрямована на їх практичне втілення. Проблема – це певна форма знання про незнання, тобто вона є сама суперечність. Людина знає, що вона не знає. З точки зору філософії, проблема – це теоретико-пізнавальна форма існування суперечності між необхідністю певних дій і недостатніми ще умовами для її здійснення. Концепція – форма наукового знання, котре відображає цілісне пізнання об’єкту і розуміння його результатів. Як розуміння, концепція – це особистісне знання предмета, його особистісна інтерпретація. Гіпотеза (від грец. – здогадка) – здогадне знання, важлива форма розвитку науки. Наукова теорія – відносно замкнута, змістовна система знань, котра об’єднує і описує деяку сукупність явищ та процесів.

Методи пізнання:1.Методи емпіричного,чуттєвого,наукового пізнання:-спостереження,-вимірювання,-опис,-експеремент.Спостереження-багатократне споглядання, більш осяжні знання, більш об’єктивний характер.Вимірювання –більш об’єктивні знання. Опис-співставлення нових знань з попереднім знанням.2.Методи теоретичного наукового пізнання:-індукція,-дедукція,-аналіз,-синтез,-моделювання,-експеремент.Індукція –відформування теоретичних на основі емпіричних і загальних на основі одиничних.Дедукція-від загальних до конкретних. Аналіз-спроба дороблення існуючої системи знань і формування нової більш вузької системи знань, об’єктивними і конкретними. Синтез-обєднання певних знань,формують нову систему знань, які формують основу всього цілого. 3 Історичні методи:-метод історичної аналогії,-метод експертних оцінок,-екстроболяції.Історична аналогія- певна повторюваність розтягнута в часі. Експертна оцінка-використання уже набутої інформації, знань, підати аналізу нинішнього буття. Екстрабуляція-використовує набутті знання для пояснення інших об’єктів.