58. Охарактеризуйте зміст і особливості основних типів раціональності

За визначенні типів раціональності Вебер йшов шляху виявлення соціологічного аспекти релігії (з яким він пов'язує її вплив на процес історичного поступу), вирушаючи від розгляду того, який спосіб ставлення до світу «задається» - перебуваючи із ним «виборчому спорідненості» – тим чи іншим комплексом релігійних «ідей», ув'язнених у відповідної «картині світу». За підсумками зіставлення світових релігій Вебер зміг виділити три найзагальніших типи, три способи ставлення до «світу», заключающих у собі відповідну установку, виділяючи спрямованість діяльності людей, вектор їх соціальної дії.

Перший він сполучає з конфуціанським і даосистським релігійно- філософським поглядом, які мають поширення в Китаї. Другий – з індуістським і буддистським, поширеним таки в Індії. Третій – з іудаістським і християнським, що виникли на Близькому сході з'явилися й розповсюджилися у Європі, а згодом і Американському континенті.

Перший Вебер визначив як пристосування до світу, другий – як втеча у світі, третій – як опанування світом. Цим початковим мировідношенням обумовлений, відповідно до Веберові, і відповідні тип раціональності, ставить загальне напрям наступної раціоналізації – як у межах «картини світу», і у самому світі.

Людина оволодіває світом через його пізнання, але ці пізнання неспроможна бути абсолютним. Проте наука, даючи людині найцінніший ресурс – інформацію, є необхідною способом відображення об'єктивного світу, і містика, ні інтелектуальне споглядання, ні поетичне ставлення до природи не замінить науку у справі пояснення світу і прогнозування наслідків його людиною.

59.Особливості методологічного мислення сучасної науки

Методологія — це вчення про методи, принципи, підходи до пізнання й перетворення світу, сукупність прийомів дослідження у будь-якій науці. Методологія є спеціальною формою рефлексії над науковим пізнанням, особливий тип усвідомлення науки.

Стиль мислення — це певний історично конкретний тип мис­лення, який стійко виявляється у розвитку основних наукових напрямків та обумовлює деякі стандартні уявлення в метамовних контекстах усіх фунда­ментальних теорій.

60.Діалектика і логіка: їх зміст і співвідношення

Діале́ктика (грец.— мистецтво сперечатись, міркувати) — розділ філософії, що досліджує категорії розвитку.Діалектика — це єдина логічна теорія, яка з допомогою своїх категорій дає точне уявлення про рух, зміну, розкриває взаємозв'язок речей в об'єктивній дійсності.

Поняття "діалектика", якщо розглядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень: 1) під поняттям "діалектика" розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю; 2) діалектика — це теорія розвитку "абсолютної ідеї", "абсолютного духу" (у Гегеля); 3) діалектика — це вчення про зв'язки, що мають місце в об'єктивному світі; 4) діалектика — це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання; 5) діалектика — це логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і зміни об'єктивного світу, процесу пізнання істини. 6) діалектика — це теорія пізнання, яка враховує його складність і суперечливість, зв'язки суб'єктивного і об'єктивного в істині, єдність абсолютного і відносного тощо, використовуючи в цьому процесі основні закони, категорії і принципи діалектики, їхні гносеологічні аспекти;7) діалектика — це загальний метод, методологія наукового пізнання, творчості взагалі.

Логіка — це наука про форми та закони судження. Головним об'єктом дослідження логіки є описові системи судження, тобто системи котрі пропонуються як інструкція для людей (а також, можливо інших розумних істот/машин) як слід правильно мислити.

Логіка займає особливе місце в системі наук. Особливість її положення визначається тим, що вона виконує по відношенню до інших наук методологічну роль своїм вченням про загальнонаукових формах і методах мислення. Предмет логіки досить специфічний, - це форми думки.

Одна із головних задач логіки — визначити, як прийти до виводу з правильного обдумання і отримати вірне значення про предмет мислення, щоб глибше розібратися в нюансах вивчаючого предмета, думки і його відношення з іншими аспектами вивчаючого явлення.

Основна ціль (функція) логіки завжди залишалась незмінною: дослідження того, як з одних тверджень можна виводити інші. При цьому передбачається, що виведення залежить тільки від способу зв'язку що входять до нього тверджень і їх будови, а не від їх конкретного змісту. Вивчаючи, «що з чого слід», логіка виявляє найбільш загальні або, як кажуть, формальні умови правильного мислення.