49.Самосвідомість: її природа і специфіка

Самосвідомість є феноменом свідомої поведінки індивіда, бо у самосвідомості є інстанція регуляції поведінки індивіда. Самосвідомість є відношенням, яке опосередковане відношенням іншого, тобто відношенням спонтанності. Самосвідомість дає людині можливість відбутися як самості. Інший з’являється в самосвідомості як об’єкт мого спостереження. В самосвідомості поєднуються 2 бачення, бо людина як О-т самосвідомості – це людина, як вона себе спостерігає, відчуває, а з іншого боку вона це співставляє з тим, як вона мислиться, з її точкою зору іншими. Самосвідомість завжди опосередкована реальними відношеннями. За Сартром, баченням інших є перш за все Бог. Самосвідомість не обмежується відношенням присутності іншого. Вона пов’язана з тим, що для нас є важливим не просто як погляд іншого, а як визнаність наших дій і вчинків. Тому самосвідомість формується в інтерперсональних відносинах „Я-Ти”. Самосвідомість усвідомлює власні дії, оцінює їх. Самосвідомість є багатошаровою,тобто включає в себе декілька елементів, бо людина співставляє в своєму уявленні своє призначення з тим, що роблять відповідні групи людей, тобто ідентифікує свою поведінку з поведінкою інших.

Самосвідомість - самий високоорганізований психічний процес. Воно формується при взаємодії з іншими людьми, головним чином з тими, з ким виникають особливо значимі контакти. Однак самосвідомість зв’язана не тільки із впливом цих контактів, але й із самооцінками, які залежать від співвідношення успіхів і домагань, тобто від успішності діяльності людини.

Головна функція самосвідомості - зробити доступними для людини мотиви й результати його вчинків і дати можливість зрозуміти, який він є насправді, оцінити себе; якщо оцінка виявиться незадовільної, то людина може або зайнятися самовдосконаленням, або, включивши захисні механізми, витиснути ці неприємні відомості, уникаючи впливу, що травмує, внутрішнього конфлікту. Тільки завдяки усвідомленню своєї індивідуальності, виникає особлива функція самосвідомості, захисна, прагнення захистити свою індивідуальність від погрози її нівелювання. На цій основі й розвивається ряд захисних механізмів.

50.Пізнання та його філософське тлумачення. Види пізнання

Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений сусп.-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філ., як теорія піднання. Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філ., що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його фунц-ня та умови й критерії його істиності й достовірності. Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності наз. агностицизм. Агностицизм виявив важливу проблему гносеології – що я можу знати? Справа в тому, що справді людське пізнання як будь-який процес, що історично розв., на кожному конкретному етапі свого розв. має обмежений, відносний хар. Агност. абсолютизує цю відносність, стверджуючи, що людське пізнання в принципі не спроможне проникнути в сутність явищ

Існує декілька видів пізнання:-міфологічне-релігійне-філософське-чуттєве-наукове