56. Наука та основні закономірності її розвитку

Наука — це процес творчої діяльності з отримання нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.

Найважливішими закономірностями розвитку науки вважаються наступні:

1)Обумовленість розвитку науки потребами суспільно-історичної практики. Це – головна рушійна сила або джерело розвитку науки

2) Відносна самостійність розвитку науки. Які б конкретні задачі ні практика ставила перед наукою, вирішення цих завдань може бути здійснено лише після досягнення певних ступенів розвитку самого процесу пізнання дійсності, який здійснюється в порядку послідовного переходу від менш глибокої сутності до все більш глибокою.

3)Спадкоємність у розвитку ідей і принципів, теорій та понять, методів і прийомів науки, нерозривність усього пізнання дійсності як внутрішньо єдиного цілеспрямованого процесу

4). Поступовість розвитку науки при чергуванні періодів відносно спокійного (еволюційного) розвитку і бурхливої (революційної) ломки теоретичних основ наукі, системи її понять і уявлень

5). Взаємодія і взаємозв'язок усіх складових галузей науки, в результаті чого предмет однієї науки може і повинен досліджуватися прийомами і методами інших наук. У результаті цього створюються необхідні умови для більш повного і глибокого розкриття сутності і законів якісно різних явищ

6).Свобода критики, безперешкодне обговорення спірних або незрозумілих питань науки, відкрите і вільне зіткнення різних думок. У результаті такої боротьби долається неминуча однобічність різних поглядів на об'єкт дослідження і виробляється єдине погляд, більш адекватне самій дійсності

7).Диференціація та інтеграція наукового знання. Диференціація наукового знання проявляється у виділенні окремих розділів науки у відносно самостійні дисципліни зі своїми завданнями і специфічними методами дослідження. Чим глибше наука проникає в деталі, тим краще вона розкриває зв'язки між різними областями дійсності, а звідси інтеграція наукового знання – формування наук, які вивчають властивості і відносини, загальні для великої кількості різноякісні об'єктів. Чим більше наука розкриває загальні зв'язки речей, тим краще вона усвідомлює суть деталей

8). Математизація науки. Сучасна наука характеризується проникненням математики в різні галузі знання. Нині є доступ не лише до глибоких проблем природознавства, але і до області соціальних досліджень вимагає найтонших математичних методів. Швидкому процесу математизації наук сприяє розвиток електронно-обчислювальної техніки

57.Розкрийте суть понять «парадигма», «наукова революція»

Парадигма (англ. paradigm) –поняття, яке використовується в історії філософії і культури для характеристики примату ідеального над матеріальним, . Парадигма – це та точка зору, яка є тривалою, усталою. Східна парадигма – форму-вання раціоналістичного підходу.Істотною особливістю східної філософії була її “розмитість” меж між людиною і природою. Деякі з цих течій не відкликали авторитету Вед, й тому їх називали ортодоксальними. Західна – домінує наївно-матеріалістична позиція. Починаючи з доби відродження людина є тим центром, навколо якого міркують філософи нового часу, просвітники, класики німецької філософії. Звеличується при цьому розум як філософська категорія – й не лише як засіб пізнання, а й чинник перед визначення розвитку людини, природи й суспільства.

Функціоналістська парадигма дає змогу поглянути на суспільне життя як на більш чи менш успішне виконання великого, але скінченого ряду соціальних функцій, де індивіди, соціальні групи й суспільства є змінними, які ми можемо підставляти у формули, що об'єднують вищезгадані соціальні функції. Соціальна філософія, створюючи різні моделі суспільства, звертається до цієї парадигми з самих витоків свого існування, адже що таке ці моделі, як не своєрідні функціональні формули.

Поняття наукової революцiї багато авторiв пояснюють по аналогiї соцiальної революцiї: це перетворення, якi руйнують старий стиль наукового мислення,наукову картину свiту. Але тим самим недостатньо враховується специфiка наукової дiяльностi, головну роль в якiй грають науковi традицiї.

Наукова революція – це якісне перетворення наукового уявлення ученого про світ.

Поняття "наукова революцiя" виконує в методологiї Куна конс­­­труктивне значення. Для нього «наукові революції - це такі некумулятивні епізоди розвитку науки, під час яких стара парадигма заміщується цілком або частково новою парадигмою, несумісною зі старою» . Таким чином, наукова революція – це, фактично, період формування нової парадигми.

У книзi "Структура наукових революцiй" виокремлюють бiльш нiж двад­­­цять визначень поняття "парадигма".

Впроваджені поняття парадигми і наукової революції значною мірою сприяли подоланню неопозитивістської традиції у філософії науки й оформленню постпозитивізму, соціології і психології науки.