66. Проблемність людського буття: філософське осмислення.

Філософська думка завжди прагнула дати лад багатоманітності людського буття, певним чином упорядкувати його численні вияви й виміри, її штовхала до цього не тільки одвічна потреба людського духу віднаходити й творити єдність у всьому, а й життєво-практична потреба людини стверджувати своє буття як улаштоване, цілісне, за можливості гармонійне. Проте одвічне переважання буття над будь-якою думкою змушувало всіх філософів угамовувати свої прагнення до вичерпного осягнення й мисленого упорядкування людського буття. Людина вибирає, здійснює смислозначущі рішення тією мірою, якою вона є дійсним носієм і стверджувачем свободи. Але вона не вільна вибирати, чи бути чи не бути їй відповідальною за свій вибір, свої рішення, свої дії. Відповідальність приходить до людини без поклику, спонтанно, як відгук самого буття на потривоження його свободою. Відповідальність є засвідченням здійснення свободи й знаком її необоротності. Через відповідальність свобода немовби знов повертається до буття, даруючи йому свої здобутки. людськість стверджує себе тим, що відмежовується від нелюдства. Але здійснити це відмежовування вона може лише тим, що не опускається до рівня нелюдства, а включає його в своє морально-правове поле, тобто певним чином визнає його за "своє". Щоб людяність зберігалася, міцніла й удосконалювалася, вона мусить стверджувати людяність навіть щодо нелюдства. Розмаїтість і розбіжність набутих філософською думкою визначень людини є свідченням численності та інтенсивності спроб осягнути людину в її сутності. Й чим більше взнавали філософи про людину істотного, тим менш категоричними ставали їхні судження про неї, тим більш загадковою й гідною мисленого зусилля ставала для них людина.

67. Бутя людини як буття мложливого.

Буття людини у світі не є чимось спостережуваним, речовинним, принципово вимірюваним. Ми далеко не завжди беремо до уваги те, що за буття нами править не тільки наявне, але й відсутнє. Причому саме відсутність є для нас більш відчутною. Що ж у бутті людини є таке, що уможливлює задоволення її потреб? Це засоби й здатності. Відштовхуючися від наявного (від потреб та умов), вони прилучають людину до можливого - до того, чого немає в дійсності, але що може бути. При цьому повноправним представником світу можливостей виступають саме здатності, а засоби задоволення потреб, власне, тільки опосередковують їх пов'язаність з потребами. 3 появою людини буття збагатилося на абсолютну можливість - можливість відкривати, підсилювати й реалізовувати будь-які можливості. Якщо ця можливість справді абсолютна, то в ній є місце й позитивному, й негативному. Людина є більше, ніж те, що вона є, завдяки можливостям, які їй доступні. Найперше людина сприймає можливе у часовому вимірі - як те, що може бути, тобто майбутнє. Свого часу Кант звернув увагу на те, що тільки людина здатна розрізняти дійсне та можливе. Визначення себе щодо можливого, сприйманого як майбутнє, - це не тільки унікальна здатність людини, але й фундаментальна її потреба, яка закладена в самій структурі людського буття. Й це з необхідністю пов'язано із здатністю людини сполучати у своєму бутті всі три модуси часу. Ось як це описує Ортега-і-Гассет: "Ми постійно приймаємо рішення про наше майбутнє буття; й для того, щоб здійснити його, повинні брати в розрахунок минуле й реалізовувати теперішнє, здійснюючи дії посеред сучасності, й усе це серед "тепер", Найбільшою мірою майбутнє впливає на наше теперішнє буття тоді, коли воно постає щодо нас як належне. Можливість для людського буття приймати в себе майбутнє як певну реальність є однією з найсуттєвіших його ознак. За словами Оргеги-і-Гассета, ми живемо, "пророслі у майбутнє". Способами такого "проростання в майбутнє" є цілепокладання, передбачення й прогнозування, нарешті, самовизначення через набуття реальної життєвої перспективи. Все це є необхідною складовою людського буття, гарантом його достотності й достеменності.