61. Форми логічно-дискурсивного пізнання: поняття судження иа їх класифікація

Поня́ття — форма мислення, яка відображає істотні властивості, зв'язки і відношення предметів і явищ в їхній суперечності і розвитку; думка або система думок, що узагальнює, виділяє предмети деякого класу за визначеними загальними і в сукупності специфічними для них ознак.

Поняття називається емпіричним, якщо воно вироблене на основі порівняння загальних властивостей деякого класу об'єктів або явищ.

Поняття називається теоретичним, якщо воно вироблене на основі аналізу деякого класу явищ (або об'єктів) з допомогою раніше вироблених понять, концепцій і формалізмів.

Поняття називається конкретним, якщо воно відноситься до певного об'єкта навколишнього світу, абстрактним, якщо воно відноситься до властивостей широкого класу об'єктів.

Судження — це форма мислення, у якій щось стверджується чи заперечується в існуванні предметів, або виражається зв’язок між предметом та його властивостями, чи відношення між предметами.

Судження бувають прості і складні. У простих судженнях два терміни — суб’єкт S і предикат Р пов’я зані за допомогою зв’язки є чи не є. У складних судженнях пов’язані два і більше простих суджень за до помогою логічних сполучників кон’юнкції, виключаючої і не-виключаючої диз’юнкції, імплікації та еквівалентності. Природною мовою ці спо лучники виражаються за допомогою граматичних спо-лучників «і» (або «та»), «або ... або», «або» («чи»), «якщо..., то» «тоді і тільки тоді, коли».

Прості судження поділяються на:

1) екзистенціальні (судження існування), у яких виражається сам факт існування предмета, що відображається в думці: а — а;

2) відносні судження, у яких роль предмета, що виражає відно-шення між двома іншими елементами судження, виконують інші поняття: a R в, або R (а, в);

3) атрибутивні судження, у яких стверджуються або заперечу-ються певні властивості, що належать предмету: S є Р, S не є Р. Ці судження називаються ще категоричними (див. табл. класифікації суджень).

У логіці існує поділ суджень за кількістю та якістю. За кількістю судження бувають загальними, частковими, одиничними за лежно від того, чи мова йде про весь клас предметів, його частину, чи про один предмет у суб’єкти

За якістю судження бувають ствердними та заперечними.

Ствердними називаються такі судження, у яких стверджується на-лежність до предмету певної ознаки. Судження, які виражають від-сутність у предмета певної ознаки, називаються заперечними.

В логіці прийнято користуватися об’єднаною характеристикою суджень за їх кількістю та якістю:

62. Загальна х-ка законів логіки та особливості їх викор. В мисленні.

Основними законами формальної логіки є закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави. Закони логіки, будучи специфічними законами мислення, нерозривно пов'язані з законами об'єктивного світу, погоджуються з ними.

Закони логіки об'єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірності об'єктивного світу. Кожний логічний закон відображає певну сторону дійсності, її властивості і відношення, має свій аналог і подібність у природі. Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона про існування законів логіки чи ні, мислить відповідно до законів логіки. Виникнення законів логіки матеріалістична логіка пов’язує з людською практикою. Логічні закони не є апріорними формами, не нав’язані мисленню ззовні якоюсь надприродною силою, а виникли в процесі мисленої, пізнавальної практики людини. У процесі праці мислення людини, неодноразово зіткнувшись із одними й тими ж властивостями речей, що повторюються, відображаючи їх, саме набувало подібних властивостей.

Формально-логічні закони мають загальнолюдський характер. Вони єдині для всіх людей, незалежно від їхньої класової чи національної приналежності. Усі люди мислять за одним і тим же законом логіки.

Закони логіки є загальними законами. Вони діють у будь-якому мисленому акті, в усіх галузях знання, на всіх рівнях мислення, як у сфері повсякденного мислення, так і в сфері мислення, яка пізнає найскладніші наукові проблеми.

Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного, адекватного відбраження мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів - закону тотожності, суперечності, виключеного третього та достатньої підстави.

Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практиці мислення трапляються двоякого роду логічні помилки, пов'язані з порушенням вимог законів логіки: софізми та паралогізми.

Софізм - це логічна помилка, допущена тим, хто міркує, навмисне. Паралогізм - це логічна помилка, допущена не навмисне, звичайно через незнання логічних правил.