25. Поняття доказу і джерела доказів. Докази, які найчастіше використовуються при розслідуванні справ про контрабанду.

Доказами в кримінальній справі, згідно ст.65 КПК України, є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення крим. справи.

У процесуальній літературі під джерелами доказів розуміють: показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинувачуваного, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи; предмети матеріального світу, які мають певні властивості, ознаки, що можуть використовуватися для встановлення обставин справи; процесуальну форму, за допомогою якої фактичні дані, що визнаються доказами, застосовуються у сфері доказування.

Як наслідок, можна вважати, що термін “джерело доказів”, який вживається відносно показань допитуваних осіб, висновку експерта, протоколів слідчих і судових дій, є значною мірою умовним, тобто, по суті, викладена тавтологія: джерелами доказів є докази. С.А. Шейфер з цього приводу відзначав, що джерело – це те, що дає початок чому-небудь, звідкіля виходить що-небудь. Щоб виконувати цю функцію, показання, висновки, протоколи та речові докази повинні існувати до початку доказування, однак в дійсності виходить саме навпаки: вказані докази виникають як підсумок збирання доказів, вони створюються слідчим шляхом перетворення отриманих відомостей у форму, яка забезпечує їх надійне збереження й наступне використання. У справах про контрабанду найчастіше використовуються такі види доказів; показання свідків, показання потерпілих, речові докази, висновок експерта.

26. Показання свідка як джерело доказів в справах про контрабанду.

Cвідок як суб’єкт кримінального процесу – це фізична особа, щодо якої у органів, що ведуть кримінальний процес, є точні відомості або обґрунтоване припущення, що вона володіє інформ. про обставини, які підлягають встановленню або перевірці у кримінальній справі. Тому її викликано на допит, де вона зобов’язана дати правдиві показання. Як свідок особа може бути викликана і допитана лише після порушення кримінальної справи, а процесуального статусу свідка вона набуває з моменту виклику його для допиту у визначеному законом порядку.

Свідок зобов’язаний давати показання про обставини, які підлягають встановл. у даній справі і які він сприймав безпосередньо або відомості, які він одержав з інших джерел (опосередковане сприйняття). У випадку, коли свідок дає показання на підставі інформації, одержаної від інших осіб, взятої із документів чи від предметів, він водночас допитується про відомі йому дані, за допомогою яких можна допитати цих осіб, знайти відповідний документ.

До предмету свідоцьких показань належать також відомості про факти, що характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи потерпілого та взаємовідносини свідка з ними. Знання про характер цих взаємовідносин дасть змогу правильно оцінити показання свідка. Якщо свідок не може повідомити джерело, з якого він одержав інформацію про обставини, охоплювані предметом доказування у кримінальній справі ("десь чув", "хтось говорив", "всі про це знають" тощо), то такі відомості не можуть бути доказом.