22. Наслідки фіскальної політики

В умовах неповної зайнятості фіскальна політика здатна впливати на сукупний обсяг випуску через: збільшення державних видатків; зниження податків; шляхом комбінації цих доходів.

При цьому спостерігаються ефекти мультиплікації, сила яких визначається:

- мультиплікатором державних витрат (збільшення державних витрат призводить до збільшення ВВП на величину, яка в Mg перевищує значення приросту G). ∆Y/∆G=m_G

- мультиплікатором податків (показує вплив зміни податків на обсяг ВВП). ∆Y/∆T=m_T

23.Бюджет держави

. Бюджет держави – це кошторис держ. доходів і видатків. Залежно від співвідношення між надходженнями та витратами можливі наступні стани бюджету: збалансований (T=G), дефіцитний (T<G), профіцитний (T>G).

Концепції збалансування держбюджету:

- на щорічній основі (відсутність як бюджетних дефіцитів так і бюджетних надлишків)

- в межах економічного циклу (дефіцит бюджету під час спаду перекривається профіцитом під час підйому)

- концепція функціональних фінансів (стан держбюджету повинен відповідати макроекономічній ситуації та підпорядковуватись поставленим цілям ек.політики)

24.Дефіцит бюджету і держ борг

Залежно від причин:

- циклічний (є результатом циклічного падіння виробництва, скорочення нац.доходу та обсягу виробництва внаслідок кон’юнктурних коливань)

- структурний (є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків)).

- фактичний (під час кризи є сумою 1 і 2, а під час підйому зводиться до структурного)

Основні фактори зростання дефіциту бюджету: збільшення оборонних видатків, зростання виплат по державному боргу, збільшення трансфертних платежів, зниження податків.

Відношення дефіциту до ВВП є його відносною оцінкою – допустима межа такого співвідношення для країн з ринковою економікою – 3%.

Способи фінансування дефіциту: емісія (монетаризація), боргове фінансування.

Держ.борг – сума нагромаджених бюджетних дефіцитів за відрахуванням бюджетних надлишків.

Структура: внутрішній, зовнішній.

Наслідки держборгу:

- у короткостроковому періоді – ефект витіснення державою приватних інвестицій, який полягає в тому, що подальше скорочення запланованого обсягу інвестицій в економіку викликане збільшенням позик уряду на грошовому ринку (підвищення і)

- у довгостроковому періоді – виникає «тягар» боргу для майбутніх поколінь, які будуть його сплачувати

Методи обслуговування держборгу:

- рефінансування (погашення основної заборгованості та % за рахунок запасів, отриманих від розміщення нових позик)

- реструктуризація (угода про нову схему погашення боргу)

- боргові «свопи» (борг/ресурси; борг/акції)

- списання боргу

25.Грошова пропозиція і методи її вимірювання

Грошова пропозиція – сукупність всіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формі.

Для виміру грошової пропозиції використовуються грошові агрегати: М0, М1, М2, М3 (у порядку зменшення рівня ліквідності)

М0 (готівка поза банками)

М1 (М0 + переказні депозити (нац. валюта))

М2 (М1 + переказні валюти та ін. депозити)

М3 (М2 + ЦП (крім акцій) в комерційних банків)

Кількісна теорія грошей визначає попит на гроші за допомогою рівняння обміну: MV=PY, де M – грошова маса,V – швидкість обертання грошової одиниці, P – загальний рівень цін, Y – обсяг випуску.

Ефект «нейтральності грошей» - зміна кількості грошей в обігу не здійснює впливу на реальні макроекономічні величини, а відображається на коливаннях номінальних змінних.

Монетарне правило – держава (ЦБ) повинна підтримувати темп росту грошової маси на рівні середніх темпів зростання реального ВВП, тоді рівень цін в економіці буде стабільний.

Грошова база – сума всіх готівкових грошей та банківських резервів. Банківські резерви складаються з обов’язкових (мінімальна сума резервів, яку зобов’язаний тримати кожний банк) та надлишкових резервів.

Усі разом комерційні банки в умовах дворівневої банківської системи «створюють» гроші, коли надають позики в обсязі своїх кредитних ресурсів.

Можливість «створення» грошей всією системою визначається депозитним мультиплікатором.

Депозитний мультиплікатор – показник, що відображає спроможність банківської системи «створювати» гроші. Показує у скільки разів комерційні банки збільшують розмір грошової маси в обігу. Md=1/r (r – норма мін.банкіських резервів).

Грошовий мультиплікатор – ускладнений варіант депозитного, в якому враховується поведінка як банків, так і населення. M*=1+d/r+d (d – частка депозитів у структурі грошової маси).