Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpori_sotsiologiya_1.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
13.09.2019
Размер:
477.7 Кб
Скачать

9. Соціальні статуси і ролі та їх класифікація.

Соціальний статус визначається у соціології як становище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів, груп, яке пізнається за соціально значущими для даної системи ознаками. У найзагальнішому розумінні соціальний статус особистості в суспільстві пов'язують, як правило, з віком, статтю, походженням, професією, сімейним станом.Розрізняють такі види статусу:

1) "природжений" (соціальне походження, стать, національність, раса);

2) "надбаний" (освіта, кваліфікація).

Крім того, соціальний статус може бути офіційним або неофіційним. Офіційний має, як правило, офіційну основу - реальний внесок індивіда у розвиток суспільства (праця інженера, вчителя). Втім, як свідчить досвід, часто неофіційний статус оцінюється певними категоріями людей вище, ніж офіційний.

Слід також відрізняти соціальний статус від статусу особистісного, тобто становища, що його займає індивід як людська істота у первинній групі (сім'ї, колі друзів, серед колег).

Соціальна роль. Виходячи із соціального статусу, людина як член суспільства виконує ту чи іншу роль. Соціальна роль визначається в соціології як нормативний зразок поведінки індивіда, що займає певну соціальну позицію (у суспільстві, групі, організації) і виконує відповідні їй функції.

Для вивчення сукупності соціальних ролей, які виконує в суспільстві особистість, використовують два основних поняття:

- спосіб життя як відображення соціального в індивідуальному;

- стиль життя як відображення індивідуального в соціальному.

У загальному вигляді спрямованість особистості розкриває її ставлення до навколишньої дійсності і самої себе. Український соціолог В. Хмелько виділяє три аспекти соціальної спрямованості особистості:

- ідейно-політична, яка містить у собі різні сторони суб'єктивного ставлення людини до певних ідеологій, класів, націй, держав, правових систем, мікросоціальних груп, спільнот і соціальних організацій;

- соціально-культурна, тобто ставлення до праці, інших видів неполітичної діяльності, їхніх безпосередніх умов, сім'ї, до інших нечисленних соціальних груп;

- моральна, що включає соціальні орієнтації, які відображають суб'єктивне ставлення людини до інших людей і самої себе.

У своїх безпосередніх проявах спрямованість особистості виступає щодо інших людей як сукупність особистих якостей індивіда, які характеризують його потреби, інтереси, прагнення, ідеали, переконання, цінності тощо.

10. Соціальна діяльність і соціальна поведінка особистості.

Соціальна поведінка — форма діяльності, реакція здебільшого ситуативного характеру на соціальне середовище, дію іншої людини. Соціальна дія — спосіб вирішення соціальних проблем і суперечностей, акція, до якої вдається суб’єкта метою забезпечення у такій соціальній ситуації необхідних змін, для задоволення своїх потреб, досягнення цілей. Соціальна діяльність – постійно відтворювані, орієнтовані на вищі цілі соціальні діі. Саме діяльність і становить сутність особистості або групи. Важливо відрізняти ситуативні потреби від базових, які утворюють фундамент цілісної особистості. Перші є адаптивними (пристосовними). Адже стандарти поведінки свідчать про пристосування індивіда до певного середовища. Вони є реакцією на вплив зовнішніх умов, засобом орієнтації в історичному часі та соціальному просторі. Базові потреби формують внутрішній механізм самовизначення особистості, засоби її самоствердження, реалізації потенцій. Середовище змушує людину до певного типу поведінки, суспільство впливає на індивіда своїми соціальними інститутами (державною системою, політичними, правовими, моральними регуляторами, іншими формами суспільної свідомості). На зміну традиціям (своєрідним природним законам), що утримували цілісність суспільства на перших етапах його існування, прийшли «штучні» закони, створені державою. І хоча демократичні засади відкривають простір ініціативі неурядових, громадських організацій, дають їм змогу брати участь у законотворчій діяльності, закони є не тільки механізмом регулювання, а й формою примусу суспільства в інтересах соціального цілого, а також правлячих сил. Соціальні інститути як частина культурного середовища відображають значною мірою економічні інтереси соціальних груп. Кожне культурне середовище має певну незмінну кількість елементів, які характеризують його як об’єкт дослідження. На рівні суспільства — це культурне макросередовище, яке містить у собі величезні міста з їх унікальними художніми центрами, культурними інститутами (музеями, бібліотеками, театрами, архітектурою, творчими спілками, концертними залами, навчальними та науковими закладами, видавництвами, засобами масової комунікації). Культурне середовище складається і з культурної спадщини великих й малих міст, сільських населених пунктів, результатів їх взаємодії.

11. Поняття соціологічного дослідження та його характеристика Соціологічне дослідження — система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес. Основні функції соціологічного дослідження: — пізнавальна — відкриває нові знання про функціонування і розвиток суспільства та його окремих сфер, про сутність соціальних явищ і процесів, роль людини в них, дає змогу побудувати цілісну картину реального життя соціуму, спрогнозувати його розвиток; — методологічна — забезпечує реалізацію міждисциплінарного зв´язку соціології з іншими науками про людину і суспільство, що зумовлює нові підходи у вивченні соціальної дійсності, важливі відкриття на межі різних наукових напрямів; — практична — полягає у виробленні практичних заходів із вдосконалення соціальної реальності, ефективного соціального контролю за соціальними процесами; — інформаційна — сприяє отриманню соціальної інформації щодо стану і тенденції розвитку явищ і процесів суспільного життя, функціонування соціальних спільнот, груп, окремих індивідів, їх потреб, мотивів, реальної та вербальної поведінки, громадської думки, що формує інформаційну базу пізнання соціальної реальності; — управлінська — забезпечує соціальне управління на всіх рівнях функціонування соціуму, зворотний зв´язок між суб´єктами (владними, адміністративними структурами, керівниками підприємств, організацій) та об´єктами (населенням, окремими соціальними групами, працівниками) управління, вироблення науково обґрунтованих управлінських рішень. У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов´язаних етапи: 1. Підготовчий. Полягає у виробленні програми та інструментарію — анкети, бланка інтерв´ю, бланка фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо. 2. Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту. 3. Упорядкування та обробка зібраної інформації. 4. Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій. За метою виокремлюють: — фундаментальні дослідження — спрямовані на встановлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей розвитку і пов´язані з вирішенням найскладніших проблем суспільства; — прикладні дослідження — націлені на вивчення конкретних об´єктів, вирішення певних соціальних проблем; За глибиною аналізу виділяють: — пошукові дослідження — за своїми параметрами є найпростішими, вирішують прості за змістом завдання. Застосовують їх тоді, коли проблема, об´єкт або предмет дослідження належить до маловивчених або взагалі не вивчених. — описові дослідження — покликані створити відносно цілісну уяву про досліджувані явища, процеси. Проводять відповідно до повної програми, застосовуючи чіткий, детально опрацьований інструментарій, здебільшого тоді, коли об´єктом аналізу є відносно велика спільнота людей, з певними соціальними, професійними і демографічними характеристиками. — аналітичні дослідження — полягають не тільки в описуванні соціальних явищ та їх компонентів, а й у встановленні причин їх виникнення, механізмів функціонування, виокремленні факторів, що забезпечують їх. За методом, застосовуваним у соціологічному дослідженні, виокремлюють опитування і аналіз документів, соціологічне спостереження, соціологічний експеримент. За затратами часу виділяють довгострокові (терміни проведення — від 3 років і більше), середньострокові (від 6 місяців до 3 років), короткострокові (від 2 до 6 місяців) та експрес-дослідження (від 1—2 тижнів до 1—2 місяців). Залежно від способу дослідження об´єкта ( у статиці чи динаміці) виділяють разове і повторне соціологічне дослідження. Разове дослідження інформує про стан об´єкта, його кількісні, якісні характеристики на момент дослідження, відображає «моментальний зріз» соціального явища. Повторні дослідження проводять кілька разів протягом певного часу на підставі єдиної програми та інструментарію. Серед повторних досліджень виділяють панельні (досліджують зміни одного й того самого об´єкта упродовж певного часу, при цьому обов´язковим є збереження однакової вибірки), трендові (досліджують зміни протягом певного часу на тому самому об´єкті без дотримання вибірки), когортні (досліджують специфічні соціальні сукупності — когорти — впродовж певного часу). Щодо об´єкта пізнання дійсності виокремлюють соціологічні дослідження у сфері управління, промисловості, сільського господарства, науки, освіти, політики, культури, охорони здоров´я тощо. За системою вибору одиниць об´єкта соціологічні дослідження поділяються на монографічні, суцільні та вибіркові.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]