59. Поняття громадської думки та її природа.

Громадська думка виникає всередині групи людей, що спілкуються між собою, разом з’ясовують суть проблеми, її можливі соціальні наслідки та міркують, до яких дій необхідно вдатися. Попри те, що цей процес, безумовно, зачіпає особисті судження, все ж думки індивідів щодо соціальної проблеми за своєю формою та змістом значною мірою залежать від колективного (громадського) обговорення. Ось чому комунікація не випадково ставиться на одну дошку з мисленням, що набуло певної форми (екстерналізувалося). Адже комунікація потребує «спільності мислення» і навпаки.

Щоправда, як теоретики, так і практики паблик рілейшнз, досліджуючи громадську думку, в дійсності роблять її статичний "фотознімок", ретельно фіксуючи окремі моменти, щоб потім описані в одному часі моменти порівняти з іншими часами. Більше того, дослідження піерменів надто часто зосереджуються здебільшого на спрямованості та інтенсивності громадської думки, залишаючи поза увагою інші важливі деталі картини.

І це зовсім не випадково, оскільки практики паблик рілейшнз прагнуть мати справу з конкретною реальністю, через що ставлять перед собою переважно прагматичні цілі: як спрямувати думку у бажаному напрямку тощо. Тому, виходячи саме з таких позицій, фахівці з паблик рілейшнз здебільшого цікавляться наступними характерними ознаками громадської думки:

Спрямованістю думки, що вказує на оціночну якість, повідомляє про стан її налаштованості у вигляді суджень типу "позитивно-негативно-байдуже", "за-проти-не визначився", "за-проти-при умові". У своїй найпростішій формі спрямованість думки фіксується відповіддю "так" або "ні" на запитання анкети. В цілому саме з’ясування спрямованості є основним і найбільш поширеним виміром громадської думки, що цікавить не лише піерменів.

Інтенсивністю думки, що є показником того, якої сили набирає думка людей незалежно від її спрямованості. Формою виміру інтенсивності (разом з цим і спрямованості) громадської думки можуть слугувати відповіді респондентів на запитання анкети типу «цілком згодний-згодний-мені байдуже-не згодний-повністю не згодний».

Стабільністю думки, що означає тривалість часу, на протязі якого значна частина респондентів незмінно проявляє одну і ту ж спрямованість та інтенсивність почуттів. Фіксація стабільності думки потребує співставлення результатів не менше як двох розтягнутих у часі досліджень.

Інформаційною насиченістю, що вказує на те, яким обсягом знань щодо об’єкту думки володіють люди. Досвід доводить, що більш поінформовані про проблему люди висловлюють й більш чітку думку про неї; що ж до спрямованості думки таких людей, то її важко передбачити. Ті, хто мають більше знань і чіткішу думку, діють більш передбачувано стосовно проблеми.

Соціальною підтримкою, яка є свідченням того ступеня, до якого люди впевнені, що їх думки поділяються іншими в межах даного соціального середовища. Міра соціальної підтримки показує міру консенсусу людей з приводу проблем.

60. Вплив мас медіа на громадську думку та джерела вивчення громадської думки.

Протягом останнього десятиліття чимало дискусій викликає проблема маніпулятивних технологій, жертвою яких стають громадяни, котрі навіть і не підозрюють, що їхня свідомість є об’єктом чиїхось атак. Надто актуалізується цей феномен у контексті виборів. Так, Г. Шіллер у праці «Маніпулятори свідомістю» з науковою безпристрасністю констатує: «Зміст і форма засобів масової інформації Америки — міфи й засоби їх передачі — цілковито спираються на маніпуляцію» [7]. У цих словах є певний ідеологічний мул холодної війни, але деякі ключові моменти автор досить переконливо обґрунтовує. Він розвінчує міф про плюралізм засобів масової інформації, доводячи, що вся медіа-індустрія виробляє одну й ту саму за своїм складом продукцію, що подається лише різними ЗМІ в різних «упаковках». Тобто фактично існує тотальний перманентний механізм маніпуляції масовою свідомістю, який застосовує фрагментацію інформації та принцип невідкладності в її передачі. Ці принципи покликані зімітувати плюралізм та об’єктивність. Головна мета такої маніпуляції — забезпечення пасивності аудиторії. І вона буде запрограмована на виконання певних дій. Фактично Г. Шіллер пише про те, що нині називають «інформаційним тоталітаризмом», визнаючи його ознакою тоталітарних політичних режимів, але, скажімо, А. Соловйов, погоджуючись з існуванням описаного Г. Шіллером явища, сперечається про термінологічне визначення, бо ця тенденція є невід’ємною властивістю будь-якої системи сучасності, зокрема західних демократій [5]. Дж. Лалл досить дохідливо сформулював сутність явища, що розглядається: «Свідомість — це… синтез усього того, що особа… знає й думає… Мас-медіа відіграють дуже велику роль у формуванні свідомості» [2] .

Упередженість (англ. — bias) ЗМІ є загальновідомим і загальновизнаним фактом. Західні дослідники приділяють цій проблемі в контексті виборів багато уваги, намагаючись вивести певні теоретичні формули для вираховування наслідків такої стаціонарної тенденції інформаційної політики. Так, Л. Сабато констатує: «Усі форми вираження упередженості в пресі — підтримка конкретних кандидатів, установлення порядку денного, позаідеологічна упередженість — мали великий вплив на розвиток журналістики в царині висвітлення подій виборів» [13]. Н. Кеннет пише, що навіть випуски новин не можуть бути вільні від упереджених предиспозицій. Автор визнає, що британська преса дуже далека від того, аби вповні відповідати стандартам демократичності. Наприклад, із усіх загальнонаціональних щотижневих газет у Великій Британії лише Guardian та Independent політично та фінансово незалежні. Тобто саме політична та економічна залежність породжує інформаційну упередженість. Найбільшого маніпулятивного ефекту програмам новин вдається досягти, звісно, тоді, коли глядачі вірять в об’єктивність показу [11]. Цікаве політико-психологічне дослідження з цієї проблеми презентували В. Евеланд та Д. Шах. Вони виходять з того, що, по-перше, значний відсоток глядачів переконаний в упередженості програм новин і, по-друге, в разі визнання цієї упередженості люди здебільшого сприймають її як протилежну й не відповідну їхнім поглядам. Автори висунули гіпотезу, що найбільший ступінь викривлення припишуть новинам люди з чіткою власною політичною позицією, ті, хто сам залучений до активного політичного життя, а також ті, хто має можливість обговорювати актуальні політичні проблеми з однодумцями [9]. Отже, ступінь упередженості ЗМІ у висвітленні виборчої кампанії сильно корелюється з дією інших чинників, що безпосередньо від них не залежать. Найперше, з уже сформованими політичними переконаннями кожної окремої людини. Таким є фундамент конструкції мас-медійної виборчої будови. Тепер варто глянути, що над ним височіє.