19.Культурне розмаїття.

Різниця культур у різних суспільствах.

Різниця у матеріальній культурі очевидна і впадає в око: архітектура, одяг, прикраси, транспорт тощо — у кожному суспільстві різні. Вони відрізняються також своїми цінностями, звичаями, моральними нормами і законами, мовою.

Етноцентризм і культурний релятивізм.

Тенденція оцінювати звичаї, норми і цінності інших культур, з позиції сприйняття власної культури як центральної, називають етноцентризмом (термін введено американським вченим Вільямом Самнером у праці "Народні звичаї" (1906). Він описував цю позицію як таку, "при якій власна група розглядається як центр Всесвіту, а всі інші оцінюються як ті, що мають до неї певне відношення").

З погляду соціології, етноцентризм є функціонально доцільним, оскільки він сприяє згуртуванню спільноти. Вияви етноцентризму можна спостерігати у сім'ях, навчальних закладах, фірмах, політичних партіях, релігійних конфесіях та ін. Усвідомлення приналежності до "кращих людей" стає своєрідним "соціальним клеєм", який скріплює колектив. Жоден народ не зможе розвиватися стійко і стабільно, якщо не буде поважати і підтримувати свої норми, цінності, звичаї. Але етноцентризм може набувати і деструктивних форм, таких як ксенофобія (страх і неприйняття чужих звичаїв), шовінізм (визнання всіх інших культур і народів нижчими порівняно зі своєю культурою і своїм народом).

Етноцентризм також перешкоджає науковому вивченню культури. Ми не зможемо зрозуміти поведінку інших народів, якщо будемо інтерпретувати її в контексті власних цінностей, переконань і норм поведінки. Протилежним етноцентристському підходові виступає культурний релятивізм (від лат. — відносний).

Культурний релятивізм — це переконаність у тому, що оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, цінності) можлива тільки в межах тієї культури, з якої він походить (наприклад, багатоженство не може бути прийнято й оцінено в християнській культурі).

20. Загальне поняття вільного часу та його значення в сучасному світі.

Соціологія вільного часу та дозвілля - це галузь соціологічної науки, що вивчає діяльність людей в сфері поза робочого часу. Головними завданнями соціології вільного часу та дозвілля є вивчення місця і ролі поза робочого часу у розвитку особистості. Ця галузь соціологічної науки досліджує вільний час як суттєвий елемент способу життя особистості, групи, спільності, співвідношення його з іншими елементами бюджету часу, особливо з робочим часом і працею; специфіку його взаємозв'язку з соціальною структурою, соціальною мобільністю і такими соціальними інституціями, як сім'я, освіта, засоби масової комунікації і т.д.

Вперше час як соціальна цінність постає в економічних теоріях ХIX ст. Наприклад, відомий англійський економіст Д.Рікардо вважає, що справжнє багатство нації визначається її спроможністю за якомога коротший робочий час створювати найбільше матеріального достатку. Розвиток концепції вільного часу простежується і у працях О.Конта, який досліджуючи співвідношення робочого і вільного часу, дійшов висновку, що промислова революція, пов'язана з бурхливим розвитком капіталізму, сприяє постійному скороченню суспільно необхідного робочого часу, вивільняючи час із сфери матеріального виробництва, що сприяє постійному зростанню саме вільного часу.

В 30-х роках ХХ ст.. в США виникає спеціальна галузь соціологічної науки - соціологія вільного часу. Пов'язане це було з масовими дослідженнями проблем життя у великих містах. Після другої світової війни ця робота значно активізується, що було зумовлене багатьма чинниками:

перехід до мирного життя значно зміцнив цінності й соціальні функції вільного часу, що внесло суттєві зміни в його організацію;

за рахунок скорочення робочого часу внаслідок впровадження новітніх технологій і розвитку прогресивної техніки значно зріс обсяг вільного часу;

розвиток засобів масової комунікації позначився на характері та змісті видів діяльності у вільний час;

у багатьох розвинутих країнах починає формуватися так звана індустрія вільного часу, спрямована на задоволення різноманітних потреб як окремої особистості, так і потреб певних соціально-демографічних груп.

Все це зумовило загальну потребу в різноманітних соціологічних дослідженнях вільного часу. Досліджувались особливості мотивації та поведінки багатьох соціально-демографічних груп, структура і пріоритети щодо проведення вільного часу, потреби розвитку його інфраструктури тощо. Найвідомішими дослідниками проблем вільного часу були - Ж. Фурастьє, Ж. Дюмазедьє (Франція), К. Робертс, С. Паркер (Великобританія), М. Коплан, Дж. Робінзон(США).

В колишньому Радянському Союзі ще у 20-30-і роки соціологією вільного часу започаткував С. Струмилін. З його ініціативи органи державної статистики провели в 1924, 1930 та 1933.34 роках дослідження бюджетів часу сімей робітників та службовців в Москві, Іванові - Вознесенському, Петрограді, Нижньому Новгороді, Костромі.

Другий етап досліджень бюджетів часу і розвитку соціологічних вимірів вільного часу почався в кінці 50-х років. Під керівництвом Г.А.Пруденського були проведені дослідження вільного часу в Москві і Новосибірську. В 60-80-і роки спеціальні дослідження проблем вільного часу органами статистики мали місце в Донецькій, Харківській, Миколаївський, Полтавський та Волинський областях.

Людина використовує час на трьох рівнях - фізичному, біологічному та соціальному.

Поняття "соціальний час" характеризує людську діяльність і соціальні відносини під час суспільних процесів. Соціальний час характеризується тривалістю, послідовністю, становленням.

Соціальний час охоплює дві основні сфери життя людини і суспільства - виробничу і невиробничу. Виробничий час є узаконеним обов'язком людини, яка повинна працювати, щоб задовольнити свої потреби. Однак не меншою цінністю, ніж виробничий, є неробочий час, тобто час за межами праці людини на виробництві чи організації.

Неробочий час включає в себе особисту або групову сторони життєдіяльності (сім'я, дружні зв'язки і т.д.). Неробочий час поділяється на час, пов'язаний з домашньою працею і побутовими справами і час, спрямований на задоволення фізіологічних потреб (сон, споживання їжі тощо) та вільний час. для вільного часу характерним є засвоєння людьми необхідних знань і навичок шляхом набуття життєвого досвіду. Цьому сприяють контакти з найближчим оточенням, неспецифічне засвоєння соціального знання шляхом користування такими загальнодоступними засобами як газети, журнали, радіо, телебачення. В даному випадку цілеспрямована дія на форми культурної діяльності, способи проведення вільного часу відбуваються в основному опосередковано. Здійснюється це за рахунок розширення культурного середовища, розвитку сітки культурних закладів, зростання їхньої доступності для широких верств населення та підвищення якості і ефективності їхньої роботи.

Вільний час зумовлений в кінцевому рахунку всією сукупністю соціальних відносин конкретного суспільства та рівнем культури кожної особистості. Він характеризується трьома параметрами: об'ємом, структурою і змістом.

Об'єм визначається кількістю годин, що залишаються від трудової та пов'язаної з нею діяльністю (проїзд на роботу і назад), виконання домашньо-побутових обов'язків (приготування їжі, прибирання житла і т.д.) та задоволення фізіологічних потреб (сон, споживання їжі, особиста гігієна).

Структура характеризується тими видами діяльності, що найчастіше зустрічаються в рамках вільного часу (час самонавчання і підвищення кваліфікації, суспільно-громадська діяльність, виховання дітей, заняття фізкультурою, дозвілля).

Зміст вільного часу - це форми занять, що зумовлені соціальним середовищем, рівнем культури особи, її самосвідомістю, потребами, інтересами, психологічними якостями. Можна сказати, що зміст вільного часу - це якісний показник його соціальної цінності.

Вільний час, як вже зазначалось має незаперечну цінність. Але з точки зору безробітного вільний час може трактуватись як фактор, що свідчить про непотрібність даної людини, байдужість суспільства до її долі. Вільний час мислиться безробітним не як його особистий час, а як, від якого відмовилось суспільство. Соціальні наслідки технічних інновацій ведуть до нових типів розподілу праці, підвищення гнучкості ринку робочої сили, формування зайнятості в нових економічних і соціальних умовах. В цих умовах зростання повного або часткового безробіття призводить до виникнення психологічного дискомфорту та соціальної нестабільності. Але вільний від роботи час і вільні робочі руки є не тільки наслідками розвитку суспільного виробництва, а й його необхідною умовою. В цих умовах стабільність суспільства в значній мірі буде залежати від того, як швидко пройде перебудова всього суспільного господарства, безболісне переливання капіталу із однієї галузі до іншої, зняття тих соціальних і виробничих форм організації праці, що вже віджили, разом з наданням тим, хто втратив своє робоче місце широких можливостей для оновлення знань, оволодіння новою професією.