37 Ринок праці в соціологічному вимірі.

Ринок праці є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків (ринок капіталів, ринок товарів, грошовий ринок, ринок майна, ринок ресурсів), забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів ринків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує велику кількість економічних і соціальних проблем.

Ринок праці – це:

Ø система суспільних відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією робочої сили, тобто з її купівлею і продажем;

Ø економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці робочої сили;

Ø механізм, що забезпечує узгодження ціни робочої сили і умов праці між роботодавцями і найманими робітниками та регулює попит і пропозицію робочої сили.

38. Стимулювання праці і трудова мобільність

Стимулювання праці – це метод впливу на трудову поведінку робітника через мотивацію.

Стимулювання праці – це цілеспрямований чи нецілеспрямований вплив на людини або групу людей з цілю підтримання певних характеристик її трудової поведінки, перш за все трудової активності.

Стимулювання праці базується головним чином на матеріальних засобах винагороди, заохочення і санкції, в якості яких виступає зарплата.

Актуальне – пов’язане із значенням оплати праці як джерела повсякденного існування.

Перспективне – направлення на задоволення більш глибших інстинктів власності.

Прогресивний стимул проявляється у тому, що:

-підвищення оплати лише на обмежений час викликає ефект трудового ентузіазму, потім відображається адаптація до досягнутого, знову виникає очікування, збільшення винагороди, стимулююче значення минулого підвищення винагороди втрачаються.

-преміальні винагороди, якщо вони починають носити постійний і регулярний характер, сприймаються як гарантоване і природне, в цьому випадку потреба у стимулі зберігається.

-збільшення досвіду трудової діяльності підвищує професійну – трудову самооцінку людини, загострює почуття соціального росту, потребу у просуванні.

Все це сприяє налаштування людини на більш високу винагороду.

-потреба у підвищенні стимулу природна для всіх випадків трудової активності в умовах, що наближує до нормативних або незвичних.

Регресивне стимулювання базується на спадаючій мірі стимулу, оскільки у часі відбувається адаптація до самої трудової активності.

Регулярне ставлення проявляється в тому, що:

-багато форм організації трудових відносин і діяльність передбачають для людини особливу складність у початковий період, на цьому періоду повинен відповідати максимальна міра стимулу.

-людина пристосовується до трудової діяльності, з часом відкриває у ній творчу суть недиференційованого ефекту в тому, що під впливом одного стимулу досягаються одночасно всі цілі.

Трудова мобільність притаманна ринковій економіці. Вона є одним із надзвичайно важливих саморегуляторів ринку праці, і пов’язана із значними змінами у складі та чисельності трудових ресурсів як організацій, так і регіонів, а також країни в цілому. Найважливішими напрямками трудової мобільності є: 1) міжпрофесійна в рамках регіону; 2) міжрегіональна в рамках країни; 3) міждержавна у вигляді зовнішньої трудової міграції.

В сучасних умовах міжпрофесійна мобільність притаманна більшою мірою країнам з розвинутою ринковою економікою. Суть її полягає у зміні працівниками своїх професій і спеціальностей з метою зміни роботи всередині своєї організації або за її межами, трудовлаштувавшись в іншу організацію. Значне її посилення в останні десятиріччя ХХ ст. зумовлене швидкими темпами науково-технічного прогресу і таким етапом у розвитку останнього, яким є сучасна науково-технічна революція. Під впливом НТР, а також соціально економічного розвитку в цих країнах значно знижується або взагалі ліквідовується потреба у працівниках одних професій, а замість неї виникає або значно збільшується потреба у працівниках інших професій. Більше того, внаслідок значного підвищення продуктивності праці у виробничій сфері зменшується чисельність зайнятого в ній економічно активного населення. Трудові ресурси, які вивільняються із виробничої сфери, знаходять місце прикладання своєї праці у сфері послуг. Переміщення трудових ресурсів із однієї сфери економіки в іншу рівнозначне міжпро­фесійній мобільності, оскільки воно, як правило, пов’язане із зміною працівниками своїх професій і спеціальностей на ті, які потрібні для роботи у новій сфері прикладання праці.