54. Соціологічні дослідження політич'них процесів в Україні.

Сучасна українська соціологія політики активно використовує найкращі надбання світової соціологічної думки, стосовно конкретних соціологічних досліджень політичного життя і політичної сфери суспільства. Особливий інтерес в цьому плані становлять матеріали соціологічної служби Центру «Демократичні ініціативи», яка спільно з Інститутом соціології НАН України здійснила низку досліджень проблем соціально-політичного розвитку країни. Ми будемо використовувати для соціологічного аналізу дані одного з останніх за часом опитувань, проведеного у травні 1994 р. в 6 регіонах України: центральному, західному, східному, південному, в м.Києві та в Криму. Це дозволить, по-перше, виявити стан і динаміку соціально-політичних процесів у період після завоювання незалежності, а по-друге, визначити певні тенденції розвитку політичного життя в Україні. Нами використовуються також матеріали соціологічного дослідження політичної культури молоді, одержані дослідницькою групою Українського науково-дослідного інституту проблем молоді (далі — УНДІПМ) за останні декілька років.На їх підставі можна виділити декілька специфічних особливостей розгортання соціально-політичних процесів в Україні та їх відображення в політичній свідомості та діяльності молоді.

Аналіз даних конкретно-соціологічних досліджень, здійснений відомим харківським соціологом О.Якубою, дозволив їй виявити наступні явища і тенденції розвитку політичного життя в Україні:

• кризовий стан політичних відносин (коли проголошення політичного курсу переходу до демократії і навіть певні конкретні заходи в цьому напрямку ще не привели до реального демократизму всього політичного життя);

• нерозвинутість політичних відносин і незрілість багато-партійноїсистеми (це знаходить прояв у негативній оцінці різними соціальними групами і спільнотами політичних партій; на загал вважається, що ці партії не здатні представляти і захищати інтереси людей, а ведуть лише боротьбу за владу, впливи і привілеї);

• відсутність довіри до політичних структур (партій, політичних лідерів, представників центрального та місцевих органів влади, депутатів Верховної Ради і навіть Президента);

• відносне зменшення прихильників незалежності України (особливо в Криму та в донецькому регіоні, де більше третини опитаних у 1994 р. вважали себе громадянами неіснуючого Радянського Союзу);

• зниження політичної активності молоді.

55. Становлення громадської думки. Критерії та показники її зрілості.

Для того, щоб громадська думка стала «особливим станом реальної свідомості мас», вона повинна пройти певний шлях, який характеризується такими етапами: — процес виникнення; — формування громадської думки; — функціонування громадської думки. Процес виникнення думки — оцінка людьми предмета їх уваги, визначення стосовно нього особистої думки. Ознаки цього стану: інтерес людей до об'єкта думки, звертання їх до джерела інформації про нього, вироблення індивідуальних суджень. Громадська думка завжди і перш за все пов'язана з оцінкою людьми того чи іншого явища, процесу. Саме соціальна оцінка — це вираження одного з видів ставлення суб'єкта до об'єкта, ставлення, яке полягає в тому, що суб'єкт визначає відповідність об'єкта тим критеріям, які він висуває. Соціальні оцінки можуть мати різний ступінь раціональності. Найраціональнішою є та соціальна оцінка, в якій зафіксовано чітко усвідомлене ставлення людини до конкретного факту, події і т. ін. Формування громадської думки — взаємодія індивідуальних, групових, колективних суджень, утворення на їх основі громадської думки, тобто думки, що внутрішньо єдина і впливає на практичну діяльність людей і соціальних інститутів. У процесі формування громадська думка переходить з одного свого стану в інший за допомогою комплексу механізмів. Вони являють собою сукупність елементів та їх відносин, що забезпечують перетворення індивідуальних думок з приводу актуальних проблем дійсності на думку великих соціальних груп, а також перехід громадської думки зі сфери свідомості у сферу практичної діяльності людей. Внутрішні механізми пов'язані з об'єктивними процесами формування громадської думки, а зовнішні — з фактами впливу на свідомість людей з боку органів управління. Один з основних внутрішніх механізмів — ідентифікація з інтересами соціальної групи і суспільства в цілому. Основні механізми формування громадської думки: — ядро (еталонна або референтна група) громадської думки; — поле (умовна сфера поширення); — соціальна спільнота (клас, верства, група); — загальний інтерес, комунікація (наявний процес спілкування збоку ядра); — нормативно-оцінне судження (сама громадська думка). Механізм формування громадської думки має як моральну, так і соціально-психологічну характеристики, що становлять вузлові ланки в його структурі. Соціально-психологічна характеристика має підставу не тільки у формі спілкування, обміну думок. Це тип регульованих відносин, тобто комунікації. В ньому завжди наявний головний елемент продукування, регулювання й контролю, тобто так зване ядро громадської думки. Отже, показниками соціальної зрілості є: — соціальна спрямованість — думки можуть бути передовими і відсталими, консервативними і новаторськими і т. ін.; — компетентність; — інтенсивність — відображає рівень заінтересованості, переконаності, стійкості своєї позиції; — стабільність; — поширеність; — результативність.