22. Суспільно необхідний та вільний час.

Суспільно-необхідний час тісно пов'язаний з кількісним визначенням часу, його матеріальним визначенням: робочий тиждень, кількість вихідних, час, що витрачений на той чи інший вид занять, засоби (індивідуальні або суспільні) які застосовуються для організації та проведення дозвілля.

Індивідуально-вільний час розкриває інші риси вільного часу: світоглядні орієнтації, духовні потреби, соціальну активність, політичну лояльність, повсякденну ментальність. Другими словами, все те, що відноситься до внутрішнього світу кожної окремо взятої людини, сприйняття нею свобод, що надає суспільство. В даному випадку вільний час розкривається як якість життя.

Єдність суспільно-необхідного та індивідуально-вільного часу є обов'язковим для розуміння сутності і специфіки вільного часу. Структура вільного часу розкриває два основних аспекти: зміст вільного часу як суспільної можливості і індивідуальної потреби в ньому.

Єдність цих структурних елементів розкриває саму сутність вільного часу. суспільство надає індивіду можливість вільної і цілісної дії. І хоча вільний час як соціальне явище попадає в поле зору науки лише в ХIX столітті, все ж таки достатнє уявлення про нього існувало ще в епоху античності. Так Аристотель в "Політиці" говорив, що відрізняє вільного індивіда від зайнятого повсякденною працею раба, тобто наявністю вільного часу. Древні свята, ритуальні оргії нагадували людині про те, що життя не зводиться до одноманітного протікання буденщини, що воно, тобто життя наповнюється і вільним торжеством людської натури, над поглинаючою та нівелюючою особистість трудовою повсякденністю.

Розподіл часу на вільний і трудовий не тільки привів до створення першого календаря а й показав, що час неоднорідний, що різний час відповідає різним сферам і навіть різним способам життя. Для античності це різниця між життям греків і варварів, для християн - міра дольного, де людина добуває хліб в поті чола свого, і міра чорного, що не знає труда та страждань. Промислова революція і розвиток індустріального суспільства конкретно визначили різницю між трудом і дозвіллям. Вивільнення часу усвідомлюється як нагальна потреба людини. Вільний час стає суспільною необхідністю, що призводить до конституювання його в окремий соціальний інститут. В інституалізації вільного часу є багато різних оцінок. По-перше, це пов'язано з тим, що вільний час обмежений особливою соціальною сферою життєдіяльності. По-друге, існує система залежності між формами культурної організації вільного часу та загальною організацією суспільства, що відбивається на характері фінансування вільного часу. Від античного мецената до державної політики в сфері культури, науки і освіти; створення різних фондів з підтримки "юних талантів", "молодих вчених", "освітніх ініціатив" і т.д., в розробці різних форм соціального контролю - фінансового, політичного, ідеологічного, психологічного і т.п., включаючи і створення індустрії вільного часу і шоу-бізнесу. Але при всій різноманітності характеристик соціального інституту вільного часу, актуальним залишається визначення його масштабів