- •2.Основные подходы для изучения историографии и психологии. Методы и истоки истории психологии.
- •3.Функции истории психологии
- •6.Проблема та підходи до переодізації в історіїїпсих
- •8.Перші уявлення про природу психічного .Народна та міфіологічна психологія.
- •5.Принципы историко психологич знания
- •7.Етапі розвитку уявлень про предмет психології на протязі її розвитку
- •11Томістська психологія та психологія патристики
- •12Психологія як спосіб пояснення та обґрунтування релегійних основ католицизму
- •13 Початок досвідної методології психології в арабом овній науці в середноьвіччі
- •14Розвиток вчення про душу в контексті розвитку анатомо-физиологических знань та великих відкриттів 14-16 в
- •15Діяльність флорентійської академії
- •16Принципи гуманізму та людського титанізму в поглядах філософів в епоху відродження
- •17 Відокремлення свідомості в якості предмету вивчення психології
- •18Формування теоретичніх основ психологи .Емперічний інтроспекціонізм. Асоціаністична психологія
- •19Постановка психофізичної та психофізіологічної проблеми в психології
- •20Формування поняття про несвідому психіку
- •21. Формирование естественно-научных предпосылок развития психологической науки.
- •Французская социологическая школа
- •Понимающая психология
- •31 Развитие теории деятельности в советской психологии
- •32Поиск нових теоретических подходов в психологии
- •33 Гуманистическая психология
- •34Когнитивная психология
- •35Логотерапия
- •36 Экзистенциальная психология
- •37Социокультурный корень советской психологи
- •38Университетские психологические школы
- •40 Шляхи розвитку вітчизняної психології в 20-50р
5.Принципы историко психологич знания
7.Етапі розвитку уявлень про предмет психології на протязі її розвитку
11Томістська психологія та психологія патристики
Найбільш представницькою, широко розповсюдженою у наш час, є філософія неотомізму, заснованого на вченні італійського теолога Фоми (Томмазо) Аквінський (1225 –1274).
Чільні представники цього філософського напрямку: французи Жак Марітен (1882 – 1973) і Етьєн Жільсон (1884 – 1978), Юзеф Бохенський (народ. 1902 р.), австрієць Густав Веттер (народ. 1911 р.), поляк Керел Войтила (народ. 1920 р.) – нинішній Папа Іван–Павло ІІ та інші.
Теоретичним центром по розробці філософії неотомізму є: Академія святого Фоми у Римі, католицький університет у Фрейбурзі (Швейцарія), Католицькі університети у Вашингтоні, Парижі, Мадриді, Торонто, Оттаві і т.д.
Родоначальником неотомізму є Фома Аквінський, його теологічне вчення, яке Енциклікою Папи Льва ХІІІ (1879) визнано єдино істинною філософією, що відповідає усім християнським догматам. Неотомізм (від нео . і томізм (від імені Томмазо) – об’єктивно-ідеалістичне вчення, офіційна філософська доктрина католицизму. Виник у середині ХІХ століття. Неотомізм відродив і модернізував схоластичне теологічне вчення томізму, його основні принципи і постулати.
Основний томістський принцип, який взятий за основу і сучасним неотомізмом, це: "філософія – служниця богослів’я”. У "Католицькому словнику” про це мовиться таке: філософія є нею тому, що "по-перше, тому, що вона прокладає дорогу для віри, встановлюючи, наприклад, духовну природу душі, буття бога і т.д.; далі, тому, що, хоч вона і не може довести істини одкровення, вона може показати, що вони не є такими, що явно суперечать розуму; в-третіх, тому, що в усіх випадках, коли філософія і теологія стикаються, філософ зобов’язаний, коли з’являється необхідність, виправити свої висновки у відповідності з вищою і найбільш достовірною істиною віри. Це схоластична аксіома, що ніщо не може бути істинним у філософії, що визнається неправильним у теології” (Цит. по: Современная буржуазная философия. М., 1978, стор. 415).
Схоластичними аксіомами були у вченні Фоми Аквінського і такі принципи як принцип гармонії віри і знання, примат віри над знанням (знання не повинно суперечити вірі, якщо це не так, то воно повинно бути відкинуто як неприйнятне); принцип ієрархії (принцип Піраміди: на вершині абсолютна божественна свідомість, все інше – у її підніжжя); принцип творіння всього існуючого богом. Всі ці принципи є основоположними у сучасному неотомізмі. Авторитет Аквінського дуже високий у католицькому світі. Його називають "пророком”, "святим”, який передбачив і з’ясував багато сучасних філософських проблем. Вчення Фоми, заявляють неотомісти, дає істинні відповіді на всі світоглядні проблеми людини. "Усім тим, хто нині хоче істини, – писав Марітен, – ми кажемо: ідіть до Фоми”. Однако после упрочения господства христианской церкви, к V–VI вв., появилась необходимость внести дополнения, разъяснения или трансформировать некоторые положения христианства. Нужно было и канонизировать постулаты, вытекающие из новых реалий, для того чтобы предотвратить распространение ереси, несущей церкви раскол. Так возник новый этап – патристика, т.е. учение отцов церкви, в котором богословие начинает обращаться к знаниям, накопленным в античности.