ИСТОРИЯ ПСИХОЛОГИИ

1.значение историко-психологического знания в современной науке. Изучение истории психологии имеет большое образовательно-нравственное значение. Она знакомит нас с жизнью людей науки, раскрывает полную драматизма борьбу во имя истины, История психологии имеет большое значение и для развития самой психологической науки, являясь ее как бы самосознанием и рефлексией, аппаратом самоконтроля и самопознания.

История психологии в известном смысле - это логическая память науки и в этой своей кумулятивной функции, т.е. функции сохранения, сбережения и обогащения психологических знаний, она учит научной осторожности, строгости, предостерегает от прошлых ошибок и повторных открытий. Однако здесь следует иметь в виду, что история психологии не есть простое хранилище, в котором собраны и механически объединены научные сведения, она всегда есть логическое преобразование, реконструкция, и в этом смысле история психологии есть единство логического и исторического. Изучение истории можно рассматривать как лучшую школу теоретического мышления. Без истории науки не может быть создана какая-либо строгая научная теория. В определенном отношении всякая современная теория науки есть свернутая и обобщенная ее история. В то же время теория психологии является необходимым условием для более правильного освещения и осознания прошлого. Без теории история слепа. Не обращаясь к истории, трудно осмыслить не только систему современных идей и категорий психологии, но и состояние ее операционально-методического аппарата. Изучение достижений предшественников, обращение к прошлому опыту входит необходимой составной частью в разработку любой программы исследования, в определение его стратегии и методических средств.

История психологии является основой для формирования у психолога системы оценочных суждений, основанием для создания эталонной шкалы, служащей мерой и точкой отсчета при оценке различных течений, направлений и взглядов в психологии. В этом можно усматривать аксиологическую функцию истории психологии.

История психологии является памятью науки, но не ради себя самой, а для будущего психологии. Она является вектором, указывающим откуда мы идем, где мы находимся сейчас и куда мы можем прийти. Речь идет о прогностическом значении истории психологии, которое состоит в том, что она устанавливает связь времен, позволяет на основе прошлого через настоящее посмотреть в будущее психологии.

Своей прогностической функцией история психологии одновременно реализует и функцию социальную, поскольку построение прогнозов относительно возможных перспектив научного развития психологии имеет принципиальное значение для определения ее места и роли в разработке и осуществлении планов социального развития общества, в управлении производством и педагогическими системами, в охране психического здоровья людей. Вполне очевидно образовательное и воспитательное значение истории психологии. Изучение ее не только знакомит человека с прошлым и тем самым расширяет его общий и профессиональный кругозор. Знание истории психологии способствует формированию у человека общего взгляда на мир и отношение к нему. Именно в этом смысле история психологии выполняет свое мировоззренческое и воспитательное назначение.

2.Основные подходы для изучения историографии и психологии. Методы и истоки истории психологии.

Відповідно до першого підходу, психологія має тривалу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини XIX ст. (Г. Еббінгауз). Розвиток психології поділяють на два етапи: передісторія (до кінця першої половини XIX ст.) та історія (з другої половини XIX ст.).

Представники другого підходу вважають, що розвиток психологічної думки потрібно розділити на три етапи:

1-й етап - донаукова (міфологічна) психологія - коли панували анімістичні уявлення про душу;

2-й етап - філософська психологія - коли психологія була частиною філософії, об'єднана з нею спільним методом (від античності до XIX ст.);

3-й етап - власне наукова психологія, з другої половини XIX ст. (тобто саме тим часом, коли, за Еббінгаузом, починалася вся історія психології). Цей період пов'язують із застосуванням у психології об'єктивного методу (експерименту), запозиченого в природничих наук, який дав їй змогу відокремитися від філософії. Цей підхід сьогодні є найпоширенішим. Недолік його у тому, що наукову психологію протиставляють усій попередній.

Третій підхід - культурологічний - розвиток психологічної науки розглядає в контексті розвитку людської культури загалом. До цього підходу належить вчинкова концепція в історії психології, яку розробив український учений В. А. Роменець. Згідно з цим підходом, етапи розвитку психології виокремлюють за історичними епохами: психологія Міфологічного періоду, психологія Античності, психологія Середньовіччя, психологія Відродження, психологія епохи Бароко, психологія Просвітництва, психологія Сцієнтизму (епохи, що бере початок у XIX ст., у якій, до речі, живемо й ми, її назва походить від лат. «scientia» - наука, і відображає ту рушійну силу, яку має наука в сучасній культурі).

Такий поділ історії психології є доцільним, оскільки в психології кожної історичної епохи були суттєві відмінності, акценти на тих чи інших психічних явищах. Психологічна думка від Міфологічного періоду до епохи Середньовіччя наголошувала на ситуативних феноменах, від епохи Відродження до Просвітництва - на мотиваційних, а у XIX - XX ст. - на феноменах дії та післядії. Ситуація, мотивація, дія та післядія є компонентами вчинку як осередку (пояснювального принципу) психології.

Проте, на наш погляд, розвиток психологічної науки можна розглядати також залежно від того, що було її предметом. Саме з цього погляду етапи розвитку психології розглядають під кутом розуміння її предмета. У такому контексті доцільно виокремлювати перший етап, коли психологію розглядають як науку про душу; другий - як науку про свідомість; третій - як науку про поведінку; четвертий - як науку про психіку, що становить єдність свідомого і несвідомого у взаємодії людини зі світом. метод — це шлях — спосіб або засіб осягнення сутності предмета пізнання. Виникнення нової галузі наукового знання завжди пов'язане зі змістовою диференціацією наукових уявлень людини про світ, виділенням сутнісно нового змісту в існуванні досліджуваної реальності (визначенням предмета) та побудовою засобів пізнання цієї реальності (створенням методу).

Науковий метод історії психології — це змістовий синтез методології, методики та власне прийомів дослідження історії психології, які у своїй єдності зумовлюють побудову об'єктивного, цілісного та завершеного знання про предмет історії психології. Метод історії психології , таким чином, являє собою систему пізнавальних та перетворюючих засобів, прийомів, принципів та підходів, які може застосовувати історія психології для пізнання свого предмета.

Функціональна диференціація методів дослідження в історії психології відбувається за ознакою змісту пізнавальних та перетворюючих дій, які реалізуються дослідником під час дослідження. Виділяють їх таким чином:

1) методи теоретичного дослідження;

2) методи емпіричного дослідження предмета;

3) методи аналізу, тлумачення та інтерпретації теоретичних та емпіричних даних дослідженняМетоди теоретичного дослідження, або методи теоретизації, забезпечують реалізацію теоретичних пізнавальних дій вченого щодо предмета свого дослідження. Вони дають можливість узагальнити попередній досвід явищ і подій в історії психології Теоретичне дослідження має не тільки забезпечити більш-менш повне з'ясування сутності досліджуваного явища, а й виявити основні закономірності його існування, взаємодії з іншими явищами, рушійні сили розвитку. В результаті використання методів теоретизації явищ вдається побудувати теоретичну модель предмета дослідження, а на її основі — передбачити та змістовно визначити емпіричний цикл пізнавальних взаємодій з сутністю досліджуваного явища.

Методи емпіричного дослідження забезпечують дослідницьку взаємодію дослідника з реальними, дійсними проявами сутності предмета дослідження, визначення її змістових характеристик та ознак у багатоманітності емпіричних свідчень. Система методів емпіричного дослідження відтворює можливі рівні проявів психологічного змісту явищ світу, обумовлює ситуативні компоненти можливих досліджень, їх методичну організацію. В результаті емпіричного дослідження вдається підтвердити або відкинути деякі гіпотетичні уявлення про предмет дослідження, побудувати «емпіричну картину» його існування, а отже, й відкрити для історії психології зміст взаємовідносин досліджуваного явища зі світом та побудувати прогностичну модель реальних, практичних перетворень даного явища.

Методи аналізу, інтерпретації та тлумачення даних теоретичного та емпіричного дослідження дають змогу науково обгрунтувати об'єктивність проведеного дослідження, диференціювати змістовні прояви сутності предмета дослідження за їхніми типологічними характеристиками. Кожному конкретному дослідженню, має відповідати своєрідна аналітична модель, яка, безумовно, відтворює загальні закономірності аналізу, інтерпретації та тлумачення теоретичних та емпіричних даних, але обов'язково виявляє сутнісні характеристики предмета дослідження, його якісну неповторність. У результаті застосування аналітичної моделі дослідження стає можливим прогностичний аналіз дослідження в цілому та перетворюючих дій дослідника щодо предмета дослідження. Змістове відтворення внутрішніх та зовнішніх зв'язків існування предмета дослідження, закономірностей його розвитку та дійсних виявів сутності дає можливість сформувати «наукове бачення» змісту даного явища і історії психології.

Більш детально можна зупинитися на найбільш поширених методів дослідження в історії психології: вивчення літературно-історичних джерел, бібліографічний метод.

Методы историко псих исследования:1.методы планированияистор псих исследов(организационные методы- структурно-аналитический,сравнительно-сопастовительный(синхронетический) генетический

2.Метод сбора и интепритации фактологического материала (как теоретического так и эмперического )-категориально-понятийный анализ,анализ продуктов деятельности3.метод исторической реконструкции(моделирования) проблемологический анализ.4. метод библеометрического анализа(литературы документов),тематический анализ.5 метод источниковедческого анализа.6.биографический метод.7.метод интервью