2.Класифікація речей: речі в обігу та вилучені з обігу; манципні та неманципні; родові та індивідуальні; речі споживчі та неспоживчі;

1. Речі в обігу та вилучені з обігу (res in commercio та res extra commercium). Річ могла знаходитися в обігу, якщо вона була об’єктом права приватної власності і предметом правочинів між особами і навпаки, якщо річ була позбавлена цих якостей вона вважалася річчю поза обігом. Вилученим з обігу вважалися повітря, морська та проточна річна вода. До цієї ж групи відносилися речі, що належали всьому римському народові і вважалися публічними: театри, арени, бані, укріплення, громадські будинки, державна земля та раби.  Крім зазначених речей до вилучених з обігу відносилися кладовища та сімейні святині. Ці речі належали виключно певній сім’ї і тому мали назву familia. Всі інші речі, що належали сім’ї також входили до комплексу familia, але могли бути в обігу. Крім зазначеного комплексу, до якого входили як вилучені так і не вилучені з обігу речі, існував також комплекс pecunia - це майно, що було втягнуто в систему вольових правовідносин з представниками інших сімей. До останнього комплексу могли входити тільки речі, що знаходилися в обігу.  2. Речі манципні та неманципні (res mancipi та res nec mancipi). Поділ речей на манципні та неманципні був центральним в Стародавньому Римі. Сам термін походить від стародавнього ритуалу передачі права власності від однієї особи до іншої, який носив назву "mancipatio". Цей ритуал проводився у присутності свідків з використанням мідного бруска та вагів.  Цей поділ має таке значення, що при відчуженні манципних речей для переходу права власності обов’язково було дотримуватися процедури манципації або уступки речі перед магістратом (in iure cessio). В той же час власність на неманципні речі переходила разом з передачею володіння – traditio. Повний перелік манципних та неманципних речей складений період монархії та приписується Ульпіану: "Всі речі є або манципними або неманципними. Манципні – це маєтки на італійській землі, як сільські, як поле, так і міські, як дім; а також права сільських маєтків, наприклад право прогону худоби, водопроводу; а також раби та чотириногі, що приручені під сідлом або ярмом, наприклад бики, мули, коні, осли. Інші речі є неманципними. Слони та верблюди, хоча і приручаються під ярмом або під сідлом, є неманципними, оскільки відносяться до диких тварин". У випадку якщо сторони при передачі манципної речі не дотримувалися спеціальних процедур, право власності від продавця до покупця не переходило і правочин вважався недійсним. 3. Речі родові та індивідуальні. В деяких аспектах товарообігу виникала необхідність індивідуалізації певних речей. При цьому стало помітно, що певні речі можна індивідуалізувати, з огляду на цінність та особливість їх індивідуальності, а з іншими речами цього зробити не можливо і не потрібно, оскільки їх цінність визначається масою, об’ємом тощо.  З огляду на зазначений поділ сучасна романістика виділяє речі індивідуальні (species) і родові (genera). В римській науці зустрічається і інша систематика даних речей - замінні та незамінні. Але загальний смисл від цього не змінюється. Такий поділ речей має велике значення при здійсненні товарообігу, оскільки у випадку укладення угоди щодо конкретного, індивідуально визначеного майна виконання повинно проводитись саме щодо нього (наприклад, продаж унікальної картини). І навпаки, родові речі можуть бути замінені одна одною, оскільки для сторін важлива не конкретна річ, а її вага, об’єм, якість тощо. Так при купівлі олії, для покупця не важливо купити саме ту пляшку, що стоїть на прилавку, йому достатньо щоб якість проданої олії була не гіршою від запропонованої. Але в деяких випадках, родові речі можуть отримувати певний ступінь індивідуалізації. Скажімо, у випадку позначення глечика з маслом спеціальним маркуванням виробника, приналежність цього масла є визначеною, відрізняє його від іншого, а тому і є ознакою індивідуалізації. Хоча одночасно воно є родовою річчю по відношенню до іншого масла цього ж виробника. Індивідуально визначена річ в деяких випадках може також отримувати родових ознак. Так, наприклад, у продавця немає певної речі, і тому покупець купує схожу, з огляду на те, що це для нього не принципово. 4. Споживчі та неспоживчі речі. Споживчими речами (res quae usu consumuntur) називалися речі, що в процесі їх використання фізично зникали. Таку назву вони отримали з огляду на те, що зникали саме в процесі споживання. До таких речей римляни відносили продукти харчування, воду, різні речовини, що застосовувалися у виробництві тощо. Речі, що не знищувалися при їх використанні (за виключенням природного зношування) називалися речами неспоживчими (res quae usu non consumuntur). Вони зношувалися поступово, а отже користуватися ними можна було багато разів. До них відносилися тварини, будівлі, посуд тощо. Властивості цих речей обумовлювали особливості правового режиму, оскільки, наприклад, споживчі речі не можна було давати у тимчасове користування.