Тема 10. Принципи історизму в політиці

План

1. Принципи історизму в політиці як вияв закономірностей розвитку суспільства.

2. Витоки історії та її політичний сенс.

3. Історична відповідальність та політика.

Тематика реферативних завдань

1. Загальні та етапні суперечності в політиці.

2. Історичний процес як породження нової якості в політиці, нової соціальної системи.

3. Місце “людини політичної” в здійсненні історичних процесів.

4. Співвідношення понять “політична історія” та “історія політики”

Проблемні завдання

1. Чим забезпечується внутрішній зв”язок політичних процесів в історії? Сформулюйте механізм історичного наслідування в політиці.

2. Як ви думаєте, чим забезпечується незворотність напрямів історичного розвитку та який її вияв у розгортанні політичних процесів? Як тоді можна розуміти слова Д.Віко, що в історії нескінченно повторюються одні і ті ж етапи розвитку – дининство, юність, зрілість, занепад?

3. Як ви розумієте суть неперевності (коли життя людини, як суб”єкта історичного процесу є дискретним) прогресування історичного руху, що знаходить свій вияв у переході від нищих форм соціальної організації до вищих? А чи є зворотній процес?

4. Докажіть, що політика – це вияв прогресування (регресуваня) історії.

5. Яке місце у системі критеріїв щодо визначення темпів, форм, способів прогресування історії займає політика?

6. Чому ми можемо говорити про стабільність суспільства, держави, владних відносин, стійкість політичної системи, якщо політична історія – це неперевно відтворювана суперечливість соціального руху, його розвиток через подолання та відтворення суперечностей?

7. Якщо політична історія є системою, що саморозвивається, то яке місце тут займає людина, адже вона є головним суб”єктом політичного процесу, основною рушійною силою всіх історичних поступів?

8. Прочитайте уважно працю К.Ясперса “Витоки історії та її мета” і скажіть, яким чином філософ визначає межі історії, основні структури історії, єдність історичних форм та способів буття, вісьовий час історії, як основних умов дослідження суспільно-політичних процесів?

9. Охаректизуйте суть ментальності у відчутті та переживанні історичних процесів у системі парадигми “Схід-Захід”. Яким чином саме таке сприйняття історичних процесів впливає (впливало) на розвиток політики?

10. Складіть у своєму конспекті словник нових понять, визначень що зустрічаються в процесі вивчення цієї теми. Розкрийте їх зміст.

Завдання для самостійної роботи

1. Як би ви показали схему світової історії та структури внутрішніх суспільно-політичних виявів її в історіях окремих держав (приклад на ваш вибір)?

2. Яке місце людина-політична” займає в історії? А яке місце у ній займає “людина позаполітична”?

3. Звершувшись до праць Г.В.Гегеля, Ф.Броделя, Л.Февра, Дж.Тойнбі, Х.-Г. Гадамера, проаналізуйте, яким чином х їх точок зору історія може виступати як органічна єдність політики, економіки та культури в різних їх домінаціях. Систематизуйте погляди цих авторів за способами дослідження цієї проблеми.

4. Проаналізуйте співвідношення принципу історизму з іншими (об”єктивності, системності тощо), визначте їх місце у пізнанні та практичному творенні політичних процесів.

5. Яким чином принцип історизму “спрацьовує” у дослідженнях суті політики, у працях Платона, Августина, Макіавеллі, Т.Гоббса, А.Тойнбі, К.Поппера?

6. Історія є неповною у своєму визначенні якщо у ній відсутнє майбутнє. Яким чином це майбутнє “знімає” себе в політиці? Як пов”язане взагалі минуле з теперішнім та майбутнім у політичних процесах?

7. Історик В.О.Ключевський писав: “Дуже погано, коли народ не має своєї історії. Але ще гірше, коли він має її занадто багато”. Як ви розумієте ці слова?

8. Яке місце займає принцип історизму у формуванні теорії та практики держави в українській політичній думці та політиці?

9. Яке міце у політиці займають історичні паралелі? Наведіть приклади.

10. Як співвідносяться між собою політичні традиції та історія? Чи можна історію людства трактувати як канву традицій?

11. Проаналізуйте суть політичної історії через діалектику категорії “скінченність”, “нескінченність”. А чи використовував хто-небудь з дослідників кількісний підхід до визначення суть політичної історії?