58

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Актуальність вивчення юридичної відповідальності у ретроспективному і перспективному аспектах полягає в тому, що становлення правової держави пов’язане із сумлінним виконанням правових приписів усіма суб’єктами права (державою, її органами, її посадовими особами, організаціями), оцінювання ними своїх дій, виходячи з їх суспільної користі чи небезпеки, розгляд юридичної відповідальності не лише через призму покарання, що безпосередньо пов’язане із здійсненням її ретроспективної сторони, а й з позиції застосування запобіжних заходів, заохочення. Виникає необхідність поєднання примусової і добровільної форми реалізації юридичної відповідальності. Також важливим питанням є встановлення та усунення причин правопорушень, а токож ефективне застосування заходів впливу.

Історія свідчить, що правопорушення трапляються в усіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу, і цілковито їх викорінити ще нікому не вдавалося. Щоправда для кожної епохи характерні свої особливі уявлення про правопорушення.

З точки зору права, правопорушення є проявом сваволі, нехтуванням тими правилами, які схвалені і встановлені державою для підтримання соціального. З соціальної точки зору правопорушення завжди є вчинком, який завдає шкоди інтересам окремих громадян чи юридичних осіб, а іноді – інтересам усього суспільства. Тому держава має не тільки здійснювати роботу щодо усунення причин та умов правопорушень, а й протидіяти їм, переслідувати порушників, притягати їх до відповідальності.

Теоретична база дослідження. Наукова робота побудована на результатах теоретичних досліджень представників вітчизняної і зарубіжної науки, які працюють в галузі теорії держави і права, конституційного права, міжнародного публічного та приватного права, кримінального права та інших юридичних наук, зокрема: С.Алексеєва, М. Баймаханова, С.Бобровник, О. Буякова, А. Зайця, М. Козюбри, В. Кудрявцева, Ю. Ліфшиця, Л. Лунца, В. Малкова, М. Марченка, М. Матузова, А. Міцкевича, З. Незнамової, І. Сенякіна, А. Тіллє, Ю. Тихомірова, Ю. Тодики, Л. Фуллера, Ю. Шемшученка, О. Черданцева.

Мета і завдання. Мета роботи – проаналізувати інститут юридичної відповідальності і показати, що він займає центральне місце не лише у правовому, а й суспільному житті. Завданням роботи є визначення сутності і природи юридичної відповідальності, мети та функцій; розкриття принципів юридичної відповідальності; визначення місця юридичної відповідальності у системі спеціальних гарантій прав людини та громадянина через характеристику властивостей, що її об’єднують та відокремлюють; аналіз необхідності уніфікації існуючих у теорії та галузевих науках ідей щодо підстав юридичної відповідальності; розкриття ролі та стадій механізму реалізації юридичної відповідальності; з’ясування ролі юридичної відповідальності в системі засобів охорони, гарантій прав і свобод людини та громадянина; дослідження механізму юридичної відповідальності; аналіз специфічних форм виразу юридичної відповідальності.

Об´єктом дослідження є юридична відповідальність як один із різновидів соціальної відповідальності та засіб забезпечення прав і свобод людини.

Предметом дослідження є визначення природи юридичної відповідальності, форм її реалізації та місця в системі гарантій прав і свобод людини і громадянина.

Методологічна основа дослідження. В основу методологічного дослідження покладена система загальнонаукових і спеціально-наукових методів, що в сукупності забезпечили об'єктивний аналіз предмету дослідження. З урахуванням специфіки теми та поставлених завдань автор застосував наступні методи: філософсько-світоглядові методи надали можливість дослідити ідею юридичної відповідальності у її зв'язку з державно-правовими та суспільними категоріями. Філософський аналіз тісно пов'язаний з дослідженням відповідальності через призму аксіології, що обумовлює цінність відповідальності для людського існування; формально-логічний метод забезпечив формулювання політико-правових ознак юридичної відповідальності, визначення сутності відповідальності та її місця в системі державно-правових інститутів; історичний підхід був використаний в процесі вивчення динаміки та внутрішньої логіки процесу розвитку не лише категоріального розуміння, а і значення інституту юридичної відповідальності на всьому часовому відрізку його існування. Такий підхід дав можливість простежити еволюцію самого поняття "відповідальність"; системний метод дав можливість провести комплексне дослідження юридичних, суспільних, соціальних основ відповідальності та одержати системні знання про неї; структурно-функціональний метод застосовано в процесі характеристики елементів структури юридичної відповідальності та визначення її місця в системі соціальної відповідальності; прогностичний метод дав можливість визначити основні тенденції та шляхи розвитку і вдосконалення інституту юридичної відповідальності; метод філософської антропології забезпечив дослідження значення відповідальності як засобу гарантування та охорони основних прав людини.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛНОСТІ

1. Поняття, суть і природа юридичної відповідальності

Важливим завданням загальнотеоретичної науки є уточнення її понятійного ряду. Однією зі складових цього ряду є категорія «юридична відповідальність», розкриття змісту якої дозволить отримати найбільш повне уявлення про досліджуваний феномен правової дійсності. Ознайомлення з юридичною літературою, що присвячена проблематиці юридичної відповідальності, свідчить про те, що досліджуване нами поняття тлумачиться науковцями то як застосування, то як правові відносини, юридичний обов’язок, політико-правовий стан, несприятливі наслідки тощо.

Юридична відповідальність є особливим різновидом соціальної. Саме її належність до соціальних категорій визначає наявність у юридичної відповідальності всіх ознак соціальної, адже вона здійснюється у суспільстві, забезпечує суспільний порядок, гарантує захист суспільних інтересів та передбачає наявність суспільних суб’єктів. Однак самостійний характер юридичної відповідальності зумовлює існування і особливих рис, які визначають своєрідність цієї категорії та надають можливість віднести її до правових понять.

Так, зокрема, С.С. Алєксєєв під юридичною відповідальністю розуміє застосування до винної особи заходів державного примусу за вчинене правопорушення [1, с. 74].

Схожу інтерпретацію поняття, що розглядається, дають науковці С.В. Бобровник та О.Е. Лейст. Водночас, збагачуючи зміст категорії «юридична відповідальність», вчені вказують на застосування засобів державного примусу «в особливому порядку» (С.В. Бобровник ) [4, с. 502].

Аналіз наведених вище дефініцій поняття «юридична відповідальність дає підстави для висновку про те, що вчені цілком обґрунтовано пов’язують досліджувану нами категорію із такою формою реалізації охоронних норм права, як застосування. Підтвердженням цієї тези можуть слугувати такі аргументи: по-перше, до юридичних підстав юридичної відповідальності відносять не лише наявність формально визначеного правила поведінки, що закріплює склад правопорушення, але й рішення правозастосовчого державного органу, в якому індивідуалізуються вид і міра юридичної відповідальності винного за вчинене правопорушення; по-друге, конституційне положення про презумпцію невинуватості пов’язує момент виникнення охоронних правовідносин, у межах яких реалізується кримінальна відповідальність, із винесенням обвинувального вироку суду, на чому небезпідставно наголошує в своїй праці О.В. Аверін [1, с. 144].

Водночас, на нашу думку, із наведеними поглядами науковців щодо розуміння юридичної відповідальності як застосування у повній мірі погодитись не можна, адже деліктоздатна особа, котра неналежним чином виконала свої договірні зобов’язання (а по суті, вчинила правопорушення), вправі добровільно, без втручання державних органів відшкодувати завдані збитки, тобто виконати додатковий юридичний обов’язок, який складає зміст правовідновлюючої юридичної відповідальності.

М.І. Абдуллаєв і С.О. Комаров дійшли висновку, що юридична відповідальність у широкому розумінні слова являє собою правовідносини між державою в особі її певних органів і суб’єктами права, що відповідають перед суспільством і державою за точну та добросовісну реалізацію передбачених нормами права і звернених до них відповідних вимог, приписів тощо.

З приводу зазначених думок науковців щодо розуміння поняття юридичної відповідальності як правовідносин виникає запитання про їх видову приналежність за функціями права.

Хоча вчені прямо не вказують на різновид правовідносин, які виникають з факту вчинення правопорушення між державою в особі її певних органів і суб’єктами права, котрі відповідають перед суспільством і державою за точну та добросовісну реалізацію передбачених нормами права і звернених до них відповідних вимог, очевидним є той факт, що функціональне призначення таких правовідносин охоронне. Підтвердженням цієї тези є таке судження, що розкриває зміст поняття «правоохоронні відносини»: це правова форма соціальної взаємодії право-дієздатних суб’єктів, яка має владний характер, детермінована фактом вчинення правопорушення і спрямована на його попередження чи припинення, відновлення порушеного права, притягнення правопорушника до певного виду юридичної відповідальності та уможливлює примусове виконання ним суб’єктивного юридичного обов’язку, передбаченого законом або договором і опосередкованого правозастосовним актом [23, с. 31]. Таким чином, юридичну відповідальність науковці фактично ототожнюють із правоохоронними відносинами.

Однак, на нашу думку, пов’язувати юридичну відповідальність лише з правоохоронними відносинами методологічно не зовсім коректно, адже вона може здійснюватися і в межах регулятивних правовідносин, що є характерним для галузей приватного права.

Розглядаючи цивільні правовідносини з факту завдання шкоди, Є.Я. Мотовиловкер висловив думку про виникнення охоронних правовідносин між правопорушником і потерпілим та охоронних цивільно-правових відносин, у яких взаємодіють три суб’єкти, відносин, де з огляду на їх охоронний характер потерпілий пов’язаний із особою, котра завдала шкоди, через реальну можливість вимагати у суду присудження правопорушникові відшкодування шкоди [25, с.44]. Аналіз наведеної думки науковця свідчить як про визнання автором двох самостійних із точки зору суб’єктного складу різновидів охоронних правовідносин, так і про розширення кола суб’єктів охоронних правовідносин та визнання у ролі їх уповноваженої сторони фактично будь-якої особи, котрій завдано шкоди. Так зокрема, П.М. Рабінович юридичну відповідальність визначає як закріплений у законодавстві та забезпечений державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали [23, с. 38].

Ретроспективна (або негативна) юридична відповідальність, на думку А.М. Колодія, полягає у закріпленому в законі обов’язку правопорушника перетерпіти з боку держави певні негативні наслідки (санкції) за вчинене ним правопорушення.

Окремі науковці фактично ототожнюють юридичну відповідальність із санкцією, державним примусом. Так, зокрема, О.С. Іоффе стверджує, що “цивільно-правова відповідальність є перш за все санкцією за правопорушення, наслідком, установленим в законі на випадок його вчинення. Ця санкція виражається у застосуванні заходів примусу до правопорушника. Відповідальність і є мірою примусу до дотримання норм права, що застосовується органами держави до правопорушника. Тому елемент примусу є невід’ємною властивістю цивільно-правової відповідальності”.

Вітчизняні правники М.С. Кельман та О.Г. Мурашин у досліджуване нами поняття вкладають такий зміст: «це визначені правом несприятливі наслідки, що настають для конкретної особи у зв’язку з вчиненням нею правопорушення [11, с. 192]».

Суттєвим недоліком запропонованої науковцями дефініції, на нашу думку, є те, що, по-перше, ними не конкретизовано, яким саме правом, об’єктивним чи суб’єктивним, визначені несприятливі наслідки; по-друге, фактична підстава юридичної відповідальності – вчинення правопорушення – вживається в однині, а юридична (право) – у множині, свідченням чого є розуміння об’єктивного права або як системи юридичних норм (нормативістський підхід), або як сукупності рішень судових органів (соціологічний підхід).

Таким чином, юридична відповідальність є багатоаспектною категорією, сутність якої може бути визначена як варіант (спосіб) правового регулювання шляхом покладення заборон, засіб зміцнення законності, засіб виховання законослухняних громадян, метод підвищення рівня правової свідомості та правової культури, принцип діяльності правової держави, засіб охорони та відновлення порушених суб’єктивних прав.

Природа інституту юридичної відповідальності має правовий характер і полягає у застосуванні до винної особи, яка скоїла правопорушення, засобів публічно-правового примусу, передбачених санкцією порушеної норми у чітко визначеному процесуальному порядку. Це самостійний правовий інститут, що є підставою охоронних правовідносин.[1, 137]

Аналіз визначень досліджуваного нами поняття дає підстави для висновку про те, що юридична відповідальність є складним багатогранним явищем правової дійсності, а тому комплексне уявлення про означений феномен може бути отримано лише в результаті його багатоаспектного розгляду: з погляду теорії реалізації норм права юридична відповідальність являє собою застосування санкцій охоронних норм права (для штрафної юридичної відповідальності) або ж добровільне виконання додаткового юридичного обов’язку (для правовідновлюючої юридичної відповідальності); в аспекті теорії правовідносин юридичну відповідальність варто розглядати, по-перше, як правоохоронні відносини, що виникли з факту правопорушення між державою в особі її судових і правоохоронних органів та особою, винною у його вчиненні; а по-друге, як юридичний обов’язок правопорушника зазнати позбавлення певних цінностей, що йому належали; під кутом зору реакції держави на факт вчинення правопорушення та подальшого впливу на поведінку винної особи, юридичну відповідальність необхідно розуміти як здійснювані уповноваженими державою суб’єктами заходи державного примусу до особи, котра вчинила правопорушення; в аспекті юридичних наслідків, що настають для конкретної особи у зв’язку зі вчиненням нею правопорушення, юридична відповідальність характеризується обмеженнями особистого, майнового чи організаційного характеру, тобто несприятливими наслідки.

Зважаючи на все вищевикладене, юридична відповідальність може бути визначена так: це здійснюваний у межах правовідносин добровільно або за рішенням судового чи іншого юрисдикційного органу та забезпечений державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати позбавлення певних цінностей, що йому належали.

Запропонована нами інтерпретація поняття «юридична відповідальність» враховує особливості двох її різновидів за характером санкцій, а саме: штрафної (каральної), що застосовується винятково за рішенням уповноважених державних органів і здійснюється в межах правоохоронних відносин, а також правовідновлюючої (компенсаційної), що може здійснюватися як примусово, так і на добровільній основі в межах регулятивних правовідносин.