3.2. Судовий процес як процесуальна форма юридичної відповідальності

Процес буквально перекладається як “рух вперед”. У юридичній практиці він означає порядок здійснення діяльності слідчих, адміністративних, судових органів. Близьким йому за значенням є термін “процедура” – офіційно встановлений порядок під час обговорення, веденні будь-якої справи. Найважливіші особливості юридичного процесу полягають у тому, що він врегульований процесуальними нормами і спрямований на реалізацію норм матеріального права. Тому, щоб зрозуміти, що таке юридичний процес, які його місце і призначення в правовій практиці, необхідно пам’ятати, що роль матеріальних та процесуальних норм у правовому регулюванні різна. Норми матеріального права визначають суб’єктивні права,юридичні обов’язки, юридичну відповідальність громадян і організацій, тобто складають основний зміст права. Суттєвими ознаками права, як вже зазначалося, є його забезпеченість можливістю державного примусу, зв'язок з державою. Це означає, що органи держави активно включаються в діяльність, спрямовану на реалізацію права, на проведення його в життя. Подібна різноманітна діяльність позначається терміном “юридичний процес”. Юридичний процес включає в себе як різні правові процедури, так і судові процеси (судочинства). Наявність у праві процедури судочинства не викликає суперечок в юридичній літературі, складніше вирішується питання про їх подібність, відмінності і співвідношення[16, 43]. З цього питання висловлюються діаметрально протилежні думки. Дані правові конструкції мають чимало спільного. Як судовий процес, так і будь-яка правова процедура представляє собою нормативно встановлений порядок здійснення юридичної діяльності, тобто певну юридичну форму.

Судочинство – це встановлений законом порядок діяльності суду і учасників процесу, правова форма судової юрисдикції щодо застосування санкцій, відповідних юридичних норм для захисту та охорони суб’єктивних прав громадян і організацій, а також для розкриття злочину, викриття і покарання винних. Через судочинство процесуальними засобами здійснюється судова влада. Традиційно виділяють сім стадій судового процесу: порушення судочинства; підготовка справи до судового розгляду; судовий розгляд; перегляд справи в суді касаційної інстанції; перегляд справи в суді наглядової інстанції; перегляд справи за ново виявленими обставинами; примусове виконання судового рішення.

Значення стадій в характеристиці процесу пов’язані, перш за все, з тим, що вони відображають логічну послідовність їх розвитку. Поки справа не порушена, неможлива подальша процесуальна діяльність. Стадії не просто слідують одна за одною, в кожній з них при певних умовах може бути поведена перевірка. Так, у судовому процесі обов’язково аналізується законність і обґрунтованість порушення судочинства та проведеного розслідування (дізнання, підготовки справи).

Отже, юридичний процес становить складну структуру, яка включає в себе безліч компонентів.

3.3. Підстави і порядок застосування юридичної відповідальності

Аналіз правової літератури свідчить про відсутність єдиного визначення підстав юридичної відповідальності. У праві “підстава відповідальності” є фундаментальною категорією , на якій будується законність та справедливість. Вона є точкою опори, що може за певних обставин стати підґрунтям законності або свавілля. З цього приводу професор А.Тер-Акопов виділяє найважливішу функцію підстав названої відповідальності – відмежування. У такому контексті підстава відмежовує певний вид відповідальності за сферою відносин, де вона застосовується, за колом осіб, котрі притягуються до відповідальності, за умовами, за яких вона реалізується, при цьому наповнюючи відповідальність конкретним змістом[22, 16].

Як свідчить аналіз думок сучасних юристів – теоретиків і практиків з даного питання, підставою юридичної відповідальності як обов’язку особи підлягати державно-примусовому впливу традиційно визначається вчиненням правопорушення. Тому вказана відповідальність згідно з цими поглядами має місце лише за умови існування факту правопорушення. Але у даному разі зовсім не враховується або недооцінюється юридична форма останнього як явища соціальної дійсності. Як підстава юридичної відповідальності правопорушення береться до уваги не саме по собі, а у сукупності з правовими нормами. А тому, погоджуючись з думкою Н.Кузнецова, слід зауважити, що підстави зазначеної відповідальності мають подвійний зміст. По-перше, на підґрунті чого – закону, іншої норми права, угоди (правова підстава) – можна ставити питання про відповідальність. По-друге, за що конкретно особа може нести відповідальність. Тоді вже йдеться саме про фактичні підстави юридичної відповідальності[21, 203].

Зважаючи на це, доцільно погодитися з проф. А.Тер-Акоповим, про єдність фактичних (матеріальних) і правових підстав названої відповідальності.

Виходячи з єдності правових та матеріальних підстав юридичної відповідальності, випливає, що однією з фактичних підстав є склад правопорушення, який містить сукупність об’єктивних та суб’єктивних ознак, необхідних для визначення скоєного діяння правопорушенням, а особи – винною у його вчинені.

Справа у тому, що склад правопорушення як юридична підстава відповідальності визначається всіма вченими , але трактується як наукова (теоретична) абстракція, оскільки не має загального законодавчого закріплення у нормах права. Що стосується практики, то тут підстави названої відповідальності є рівнозначними і утворюються внаслідок поєднання фактичного, процесуального та правового елементів.

Таким чином, норми права, які містять склад правопорушення, є правовими підставами реалізації юридичної відповідальності.

Щодо процесуальних підстав юридичної відповідальності, то ними визнаються такі, на підґрунті яких здійснюється вольова діяльність спеціальних органів, пов’язана з встановленням діяння конкретної винної особи та наслідків його вчинення.

Слід наголосити, погоджуючись з А.Тер-Акоповим, О.Лейстом, В.Кудрявцевим, на необхідності дослідження процесуальних підстав застосування юридичної відповідальності. На їх думку, остання не може бути реалізована без правозастосовної діяльності. Тільки в результаті процесуальної діяльності, врешті-решт, визначається відповідальність правової та фактичної підстав юридичної відповідальності, тобто наявність складу правопорушення у конкретному діянні.

Таким чином, фактична, процесуальна та правова підстави вказаної відповідальності знаходяться у тісному взаємозв’язку , але мають різне значення залежно від її стадії. Наприклад, фактична підстава набуває головного значення поряд з процесуальною лише на стадії реалізації юридичної відповідальності, а правові підстави на всіх стадіях єдині[12, 421]. Тому, вирішуючи питання на етапі притягнення особи до названої відповідальності, суд під час винесення обвинувального вироку аналізує правові підстави всіх стадій.

Оскільки юридична відповідальність є діалектичною єдністю позитивного та негативного аспектів, доцільно було б не обмежуватися розглядом підстави лише її ретроспективного аспекту, а звернути увагу на питання про підстави позитивної юридичної відповідальності.

Так, Н.Матузов висловлює думку, що позитивна відповідальність випливає з реального державно-правового статусу особи, її належності до даної держави, політико-правового зв’язку з нею, взаємних зобов’язань.

В.Еліновський вбачає, що підстава позитивної юридичної відповідальності складається з об’єктивного та позитивного факторів. Де перший – це норма права, яка містить модель поведінки, а другий – усвідомлення вимог норм права, належне до них ставлення та правомірна поведінка.

Як було зазначено вище, підставою негативної юридичної відповідальності є факт скоєння правопорушення. А оскільки позитивний і негативний аспекти є складовими одного правового явища названої відповідальності, то відповідно їх підстави слід розглядати з єдиної методологічної позиції[19, 132]. Таким чином, підставою позитивної юридичної відповідальності також буде юридичний факт,а саме зобов’язуюча та забороняюча норми права, які вступили у законну силу.

Норми права містять модель поведінки суб’єктів правовідносин, вказує на негативні наслідки у разі порушення або, навпаки, містить захід заохочення, тим самим стимулюючи соціальну активність суб’єктів, і впливає на процес формування позитивної відповідальності останніх, яка втілюється у їх правомірній поведінці.

Реалізуючись у правомірній поведінці, позитивна відповідальність має різний характер прояву. Так, у маргінальній відповідальності , заснованій на мотивах страху перед відповідальністю, побоюванням покарання, засудження з боку оточуючих , особа усвідомлює норму права як загрозу для свого блага. Тому прояв позитивної відповідальності у даній поведінці полягає не в моральному самоусвідомленні, а у вигляді умовного рефлексу на “батіг та пряник”.

Аналізуючи наведене вище, слід сказати, що позитивна юридична відповідальність, так само як і негативна, має підставу, що передбачає наявність забороняючої або зобов’язуючої правової норми, яка набрала законної сили. Остання надає суб’єктам знання про різні правові категорії, права та обов’язки, про заходи заохочення і умови настання негативної відповідальності за скоєне правопорушення, тим самим формуючи у них свідоме, поважне та відповідальне ставлення до права і власних вчинків. А наслідком позитивної юридичної відповідальності є правомірна поведінка.

За вчинення цих проступків настає відповідальність, яка є властива кожному із них. Окремий рід проступків має свій індивідуальний вид відповідальності. За вчинення злочину настає кримінальна відповідальність.

На основі вказаних у даному розділі підстав юридичної відповідальності можна зробити висновок, що реалізація юридичної відповідальності здійснюється поетапно: перший етап – заборона суспільно небезпечних або шкідливих заходів державного примусу в санкціях правових норм; другий етап – скоєння певною особою заборонених законом діянь; третій етап – встановлення особи порушника і всіх обставин справи, пов´язаних з даним правопорушенням; четвертий етап – індивідуалізація санкції стосовно конкретного правопорушника шляхом видання правозастосовчого акту; забезпечення несення правопорушником відповідних втрат.