3. Принципи юридичної відповідальності

Юридична відповідальність будується і функціонує на основі певних принципів, які виражають її сутність і соціальне призначення. У них відбиваються головні властивості і особливості юридичної відповідальності. Вони акумулюють у собі найбільш характерні риси, що визначають її юридичну природу.

Дуже важливими у юридичній науці є принципи (головні засади), на основі яких застосовується юридична відповідаланість.

Як пише В.Н. Кудрявцев, розвиток науки, більш глибоке розуміння причин і наслідків поступків людей, а також реальних можливостей правового регулювання, обумовили розробку цілого ряду принципів, що визначають основи і межі юридичної відповідальності, які стали більш або менш загальновизнаними.

Одним із таких принципів є принцип індивідуалізації відповідальності. Наприклад, зкагальновідомим є той факт, що суд при визначенні норм покарання (у кримінальному судочинстві) повинен враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого, особу винного і обставини, що пом´якшують чи обтяжують відповідальність [13, 306]. Це і є одним з проявів принципу індивідуалізації юридичної відповідальності.

Принцип невідворотності відповідальності трактується різними авторами по-різному. На думку І.С. Самощенко невідворотність полягає не в тому, що за кожне правопорушення обов´язково застосовується юридична санкція, а в тому, що ні одне правопорушення не може залишитися не поміченим, або не розкритим, не отримати публічний розголос, не попасти в поле зору держави і суспільства, не бути засудженим з їх сторони. А сама юридична відповідальність (тобто певні, передбачені законом санкції) можуть і не застосовуватися до правопорушника, якщо виявиться, що він може виправитися без застосування таких санкцій. Також виникає проблема невідворотності відповідальності у контексті розриву між часом вчинення правопорушення і часом притягнення до відповідальності.

Окрім вищенаведених принципів юридичної відповідальності у юридичному енциклопедичному словнику під редакцією О.Г. Румянцева та В.М. Додонова 1997року випуску наводяться й інші принципи [24, с.124]:

- принцип відповідальності тільки за протиправне діяння, а не за думки. Це означає, що особу можна притягнути до відповідальності за думки лише тоді, коли вони отримали зовнішнє вираження (тобто виявилися у діяннях суб´єкта). Підставою притягнення особи до юридичної відповідальності можуть бути лише поступки цієї особи;

- відповідальність при наявності вини в діях правопорушника означає, що без неї є безпідставним говорити про правопорушення, а значить і про відповідальність. Але мають місце винятки, коли цей принцип при застосуванні відповідальності не враховується, наприклад, відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки за шкоду, завдану цим джерелом;

- принцип законності передбачає, що юридична відповідальність наступає лише у випадках, передбачених правовими приписами;

- справедливість, як принцип юридичної відповідальності полягає в тому, що міра цієї відповідальності повинна відповідати скоєному правопорушенню, його тяжкості. Справедливість означає, що за одне правопорушення може бути накладена лише одна певна санкція, встановлена законом, причому ця санкція не повинна принижувати людську гідність [13 ,321];

- доцільність відповідальності – це відповідність вибраної по відношенню до правопорушника міри державного примусу його соціальним якостям, беручи до уваги особу порушника і його усвідомленого відношення до скоєного ним правопорушення.

Актуального значення в Україні набуває принцип гуманізації юридичної відповідальності, а особливо у кримінальному праві, про щойтиме мова далі.

Загальновідомим є трактування принципів юридичної відповідальності П.М. Рабіновича, який вказує, що юридична відповідальність застосовується на засадах законності, обгрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості або індивідуалізації.

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

В юридичній літературі виділяють такі основні види юридичної відповідальності: кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, дисциплінарну, матеріальну.

Кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності . Вона виникає тоді, коли особа порушує кримінальний закон – якусь конкретну норму (статтю) Особливої частини Кримінального кодексу України, тобто коли особа скоює злочин[27, 165]. З моменту скоєння злочину виникають кримінально-правові відносини, за яких держава в особі уповноважених органів має право притягати правопорушника до кримінальної відповідальності. Якщо немає злочину – немає кримінально-правових відносин, немає й кримінальної відповідальності.

Підстави і принципи кримінальної відповідальності визначаються кримінальним правом. Кримінальне право є системою юридичних норм, встановлених Верховною Радою України, які визначають не лише підстави і принципи кримінальної відповідальності, а й те, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, котрі вчинили злочин. Єдиним джерелом кримінального права є закон. Він може бути прийнятий лише Верховною Радою України. Усі питання, пов’язані з кримінальною відповідальністю і покаранням, можуть бути вирішені лише на підставі положень , закріплених у кримінальному законі. В жодних інших актах (указах Президента, декретах уряду, рішеннях судових та інших правоохоронних органів) не може бути визначено, які дії слід вважати злочином і які покарання застосовувати за їх вчинення.

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх:

- кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років;

- особи, що вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя та присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисник чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, хуліганство.

Ознаки, які характерні для окремих видів злочинів і яке покарання може бути призначене особі за конкретний злочин, описано в конкретних статтях Особливої частини КК України які згруповані в окремі розділи[28, 32].

Статтею 97 КК України передбачено звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього, та статтею 106 КК України звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Але статтею 5 КК передбачено зворотну дію закону про кримінальну відповідальність у часі.

1. Закон про кримінальну відповідальність , який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотню дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб,які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність.

Однією з актуальних проблем, що потребує проведення ретельного наукового дослідження, є кримінальна відповідальність юридичних осіб. В юридичній літературі вона розглядається з декількох позицій. Одна з них, яку обстоюють такі дослідники, як І. Даньшин, С. Келіна, О. Михайлов, Л. Шеховцова, Д. Каменський, полягає в тому, що запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб є актуальним рішенням[10, 32]. Протилежна позиція, на якій наполягають, зокрема, Є. Демський, Н. Шиманська, Є. Старчук, полягає в тому, що притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності ні з політичної, ні з соціальної, ні тим більше з юридичної точок зору не можна вважати виправданим.

Свою позицію щодо встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб професор С. Келіна аргументує тим, що притягнення фізичної особи до кримінальної відповідальності за вчинений злочин часто не змінює ситуацію на краще, оскільки злочинна діяльність організації продовжує мати місце, а шкода, яку спричиняють юридичні особи при вчиненні злочину, часто не відповідає тяжкості кримінальних покарань, а також тим санкціям, які застосовуються до них в рамках інших видів юридичної відповідальності[10, 55].

На підставі ґрунтовного вивчення зарубіжного законодавства Л. Шеховцова дійшла висновку, що досвід деяких зарубіжних країн — не тільки англо-американської (США, Великобританія, Канада), але і континентальної правових систем (Нідерланди, Франція, Данія, Швейцарія, Бельгія, Словенія, Молдова) — демонструє можливість ефективного впливу на криміногенну ситуацію встановленням кримінальної відповідальності юридичних осіб[29, 45].

Так, згідно зі ст. 121-2 Кримінального кодексу Франції, прийнятого 1992 р., юридичні особи, за винятком держави, підлягають кримінальній відповідальності у випадках, передбачених законом за широке коло злочинних діянь, вчинених на їх користь їхніми органами або представниками.

Кримінальна відповідальність юридичних осіб згідно з чинним кримінальним законодавством Франції не виключає кримінальної відповідальності фізичних осіб, які є виконавцями або іншими співучасниками злочину, причому, як зазначає О. Михайлов, кримінальна відповідальність юридичних осіб є додатковою (тільки разом з фізичними особами, а не замість них).

До юридичних осіб, що вчинили зазначені злочини, застосовуються такі покарання, як: штрафліквідація юридичної особи; заборона, остаточна або на термін не більше п’яти років, здійснювати прямо або опосередковано один або декілька видів професійної або громадської діяльності; поміщення на строк до п’яти років під судовий нагляд; закриття, остаточне або на термін не більше п’яти років, всіх закладів, або одного, або декількох закладів підприємства, що були використані для здійснення інкримінованих дій; заборона, остаточна або на строк не більше п’яти років, здійснення операцій з державними організаціями; заборона, остаточна або на строк не більше п’яти років, залучення заощаджень населення; заборона на термін до п’яти років видавати чеки або використовувати кредитні картки; конфіскація предмета, який використовувався або призначався для скоєння злочинного діяння, або предмета, що є його результатом; афішування прийнятої судової ухвали або поширення інформації про нього через пресу або через будь-які аудіовізуальні засоби поширення інформації.

Л. Шеховцова вважає неправильним, що кримінальну відповідальність за діяння, вчинені на користь юридичної особи, несуть лише фізичні особи. Злочинні діяння юридичної особи не припиняться через те, що один з її працівників постане перед судом[29, 43]. Аналогічної думки дотримується Д. Каменський, який на підставі ретельного вивчення міжнародних правових актів, зокрема Конвенції ООН проти корупції (2005 р.) та Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2003 р.), дійшов висновку, що сьогодні існує досить розвинена міжнародна нормативна база, яка охоплює чимало положень переважно рекомендаційного характеру, для запровадження інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб у національні правові системи.

Адміністративна відповідальність – накладення на винних фізичних (юридичних осіб) , які порушили правила поведінки, адміністративних стягнень, що створюють для цих осіб (колективів) несприятливі наслідки особистого, майнового, морального та іншого характеру.

Протиправне діяння (дія або бездіяльність) вважається адміністративним правопорушенням (проступком) лише тоді, коли встановлено вину особи у його вчиненні, а також доведено зв’язок між таким діянням і шкідливими наслідками, якщо такі настали. Вина особи може виражатись у двох формах: умислу і необережності. Вчиненим умисно адміністративне правопорушення визнається тоді, коли особо, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Прикладом умисного правопорушення є дрібне розкрадання державного або колективного майна.

Адміністративне правопорушення вважається вчиненим з не обережності тоді, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, однак легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла б їх передбачити. Встановлення форми вини має значення при призначенні стягнення.

Характерною ознакою адміністративних правопорушень є караність. Це означає, що за їх вчинення до особи можуть бути застосовані заходи державного примусу. Проте в законі передбачено виняток з цього правили, коли встановлюється можливість звільнити порушника від адміністративної відповідальності при мало значимості правопорушення або можливість обмежитись щодо винного усним зауваженням з боку органу (службової особи), уповноваженого вирішувати справу.

До ознак адміністративного правопорушення належить також суспільна небезпека.

Цивільно-правова відповідальність – накладення цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу, пені і відшкодування збитків) на фізичну чи юридичну особу за невиконання або неналежне виконання зобов’язань або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність особи та ін.)[5, 680]. Відповідальність настає лише за наявності певних умов: а) вини; б) протиправної дії (бездіяльності); в) наявності майнової шкоди; г) причинного зв’язку між протиправною дією і шкодою.

Цивільно-правова відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності, яка наділена рядом ознак, притаманних саме юридичній відповідальності загалом. Спільним для всіх видів юридичної відповідальності є те, що до порушника чужих прав застосовуються санкції.

Юридичне поняття відповідальності формулює і розкриває визначені аспекти відповідальності головним чином у двох галузях. По-перше, це карне право, тобто процедури, що підтримуються державою для захисту інтересів суспільства шляхом покарання злочинців. По-друге, це цивільне право, і особливо така його галузь, як цивільні правопорушення, коли потерпіла сторона порушує справу з метою компенсації понесеного нею збитку . В цивільному законодавстві існує також поняття підстав цивільно-правової відповідальності, якими є: наявність майнової шкоди (у грошовому виразі - майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв’язок між збитком і протиправною поведінкою. Тільки

сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Дослідження в цій галузі з’явилися відносно недавно і стосувалися, головним чином, окремих видів таких обставин. Але такий стан речей у зазначеній галузі й досі залишається практично незмінним. Отже, існує необхідність заповнити прогалини в наукових розвідках сутності підстав звільнення від цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, на сучасному етапі, дослідити підстави їх класифікації, уточнити критерії такої класифікації та встановити специфіку окремих видів таких підстав.

Отже, цивільно-правова відповідальність – гостра тема дискусій в сучасній правовій науці. До тепер визначення поняття цивільно-правової відповідальності та її характерних ознак відсутнє в законодавстві України, тому питання визначення цивільно-правової відповідальності в юридичній літературі залишається досі актуальною проблемою[21, 228]. Тобто, можна сказати,

що існуюче поняття та структура правового регулювання цивільно-правової відповідальності є не допрацьованою, що тягне за собою лише наукові думки та міркування юристів про поняття відповідальності в Цивільному праві.

Цивільно-правова відповідальність - це одна з форм державного примусу, оскільки пов’язана з застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення вже порушених прав громадян, що полягає у стягненні неустойки, штрафу або пені.

Питання конституційно-правової відповідальності є одним із найскладніших у сучасній науці конституційного права. Це пов'язано, в першу чергу, з тим, що вітчизняна юридична наука робить лише перші кроки у вивченні проблеми конституційно-правової відповідальності, адже, як відомо, за часів СРСР цій категорії взагалі не приділялась увага. Актуальність проблеми законодавчої невизначеності та багатоманітності теоретичних поглядів на саме поняття “конституційно-правова відповідальність” перешкоджають можливості використання механізму її практичної реалізації. Тобто виникає ситуація, коли одна з найбільших гарантій конституційного ладу нашої держави та основного джерела національної системи права – Конституції України не може бути практично застосована.

Проблематика конституційно-правової відповідальності досліджува-лась у роботах Л. Бориславського, І. Демиденко, Л. Кривенка, О. Майданик, О. Мельник, Л. Наливайко, А. Пащенко, Ю. Тодики, О. Фрицького, В. Шевчука та інших вчених. В юридичній літературі, присвяченій конституційно-правовій відповідальності, знайшла віддзеркалення різноманітність існуючих позицій із приводу юридичної відповідальності. Внаслідок цього, а також через неоднозначність сприйняття самої конституційно-правової відповідальності

існують серйозні відмінності в теоретичних підходах до розуміння цього виду відповідальності, відсутня єдність у характеризуючому її категорійному апараті. Так, наприклад, Н. Колосова вірно зазначає, що важко погодитися з тим, що конституційно-правова відповідальність є різновидом політичної відповідальності, а також із тим, що конституційно-правова відповідальність поєднує в собі політичну, моральну і юридичну відповідальність [14, с. 86]. Тобто ніхто вже відкрито не висловлює сумніви щодо існування конституційно-правової відповідальності.

Однак при всіх розбіжностях думки сходяться в тому, що неможливо заперечувати як саму необхідність такої відповідальності, так і існування цілого комплексу заходів конституційно-правової відповідальності в законодавстві. Остання отримала практичне значення, зокрема, найяскравішим прикладом є період необхідності забезпечення з'ясування волевиявлення українського народу на виборах Президента України 2004 р. та 2010 р. Разом з тим до сьогоднішнього дня законодавець так і не надав конституційно-правовій відповідальності вельми необхідного законодавчого визначення та закріплення.

Сьогодні висловлюються різні думки щодо дефініції категорії «конституційно-правова відповідальність». Так, наприклад, одні автори обмежуються загальною характеристикою конституційно-правової відповідальності, розглядаючи її як відповідальність державних органів та посадових осіб за порушення конституційно-правових норм [15, с. 11]. Інші автори намагаються деталізувати поняття конституційної відповідальності [4, 64].

Отже, проаналізувавши наукові погляди наведених вище фахівців, можна дійти висновків, що, напевно, більш правильною є назва «конституційно-правова відповідальність», оскільки конституційна відповідальність – це відповідальність, що передбачена нормами Конституції і може наставати при порушенні конституційних обов'язків. Що ж стосується конституційно-правової відповідальності, то вона передбачена нормами конституційного права і може бути застосована за порушення обов'язків, закріплених нормами конституційного права. Зважаючи на те, що конституційне право в даний час містить у собі норми права, що закріплені не тільки в Конституції України, а й у багатьох інших джерелах конституційного права, то, природно, поняття конституційно-правової відповідальності значно ширше за поняття конституційної відповідальності.

Матеріальна відповідальність працівників – різновидність ретроспективної юридичної відповідальності працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов’язків.

Дисципліна праці є необхідною умовою всякої спільної праці. Поведінка працівників на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету. В окремих галузях народного господарства трудовий розпорядок встановлюється статутами.

Притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не звільняє його від обов’язку нести матеріальну відповідальність за шкоду,заподіяну підприємству,установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов’язків. Матеріальна відповідальність є відповідальністю юридичною, яка наступає за майнові збитки, заподіяні підприємству, установі, організації. Основна мета матеріальної відповідальності працівників полягає у забезпеченні збереженні майна підприємств, установ та організацій і відшкодування завданих їм збитків; сприянні зміцненню трудової дисципліни і вихованню бережливого ставлення до власності; гарантування працівникам збереження за ними у всіх випадках певної частини заробітної плати.

Трудове законодавство встановлює обмежену чи повну, а в окремих випадках і підвищену (кратну) матеріальну відповідальність[27, 199]. Вид матеріальної відповідальності залежить від того, хто заподіяв шкоду, характеру вини та об’єкта, якому завдано втрат.

Отже, узагальнюючи все вищесказане можна зробити висновок, що матеріальна відповідальність є важливим засобом виховного впливу на робітників і службовців щодо дисциплінованого ставлення до майна підприємства, додержання існуючого правопорядку, забезпечення матеріальних інтересів конкретних підприємств, трудових колективів і суспільства в цілому.

На мою думку найбільш правильним є наступне визначення матеріальної відповідальності: матеріальна відповідальність за трудовим правом є встановлений законом обов´язок сторони трудового відшкодовувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і винними діями.

РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ