3.4. Виключення, обмеження і звільнення від юридичної відповідальності

У ряді випадів конкретні діяння можуть мати формальні ознаки певного правопорушення, але за наявності деяких ознак закон не тільки не встановлює відповідальність за їх здійснення, але й оцінює такі діяння як суспільно корисні явища. До них належить, наприклад, необхідна оборона[18, 65].

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту законних прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Необхідна оборона полягає в заподіянні шкоди собі (нападнику), яка посягає на законні права та інтереси інших осіб, на суспільні інтереси та інтереси держави, з метою негайного припинення чи відвернення цього посягання. Дії, здійсненні у стані необхідної оборони, можуть знаходити свій вираз у нанесенні нападнику тілесних ушкоджень, в позбавленні його свободи пересування (шляхом зв’язування , закриття в приміщені) і навіть у позбавленні життя. І хоча формально ці діяння мають ознаки злочинів, вони не визнаються такими, оскільки спрямовані на захист врегульованих нормами права відносин, на припинення правопорушень і укріплення правопорядку[26, 437].

Для того, щоб дії особи, якими була заподіяна шкода іншій особі, були визнані необхідною обороною, потрібно, щоб вони відповідали ряду умов, а саме:

1. ці дії повинні вчинятися особою з метою захисту від суспільно небезпечних посягань на свої законні права та інтереси інших осіб, або на суспільні,або на інтереси держави. Таким чином, необхідною обороною будуть не лише дії особи,спрямовані на захист власних законних інтересів і потреб, але й на захист законних прав та інтересів будь-яких інших суб’єктів;

2. шкода, яка заподіюється тому, хто посягає, повинна бути:

а) необхідною, тобто такою, яка здатна в даній обстановці відвернути або припинити посягання на законні права та інтереси певних суб’єктів. Наприклад, для того щоб припинити посягання на недоторканість особи з боку нападника, який вже почав наносити удари потерпілому, необхідно застосувати проти нього засоби фізичного впливу – аж до нанесення шкоди його здоров’ю,оскільки обстановка свідчить про те, що умовляння бажаного результату не дадуть;

б) достатньою, тобто такою, яка негайно відвертає або припиняє посягання, але не заподіює шкоду після того, як посягання припинене або відвернене. Так, якщо нападник під час заподіяння шкоди втратив можливість продовжувати свої посягання ( йому зламано руку або він втратив свідомість), то нанесення йому шкоди вже після цього буде виходити за межі достатності і кваліфікуватиметься не як необхідна оборона, а як злочинне заподіяння шкоди здоров’ю;

3) Дії, спрямовані на захист законних прав та інтересів, не повинні перевищувати меж необхідної оборони.

Межі необхідної оборони вважаються перевищеними за наявності в сукупності таких умов: заподіяна нападнику шкода повинна бути тяжкою, тобто такою, що призвела до смерті або тяжких тілесних ушкоджень; ця шкода повинна бути заподіяна умисно, тобто особа, яка заподіяла смерть або тяжкі тілесні ушкодження нападнику, не передбачала і хотіла настання саме таких результатів; заподіяна шкода явно не відповідає небезпечності посягання, яке відверталося, або обстановці, в якій здійснювався захист. Інакше кажучи, з обставин, за яких здійснювався захист, очевидно вбачається, що відвернути або припинити посягання реально можна було без заподіяння нападнику смерті або тяжких тілесних ушкоджень. Прикладом такої невідповідності може слугувати постріл у голову, що призвело до смерті нападника, який не мав у руках ніякої зброї , каміння тощо і був очевидно фізично слабкішим, ніж особа, яка здійснювала оборону[1, 176].

Однак не кваліфікується як перевищення меж необхідної оборони і, відповідно, не притягується до кримінальної відповідальності особа, яка через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, заподіяла нападникові шкоду більшу, ніж це необхідно для припинення його посягання. Саме так слід оцінювати, наприклад, дії батька, який заподіяв тяжкі тілесні ушкодження нападнику, що намагався затягти його малолітню дочку до автомобіля.

Не кваліфікується як перевищення меж необхідної оборони та не є підставою до кримінальної відповідальності застосування особою, що обороняється, зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту незалежно від тяжкості шкоди, яку при цьому було заподіяно нападникові, якщо захист здійснювався:

а) від нападу озброєної особи. При цьому не має значення, яку зброю мав у своєму розпорядженні нападник ;

б) від нападу групи (двох і більше) осіб незалежно від того, озброєні вони чи ні;

в) з метою відвернення протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення. При цьому кількість осіб, що намагалися здійснити протиправне насильницьке вторгнення, наявність чи відсутність у них будь-якої зброї не мають значення.

Слід мати на увазі, що необхідна оборона не можлива проти правомірних дій посадових осіб, наприклад працівників міліції, а також проти того, хто діє в стані необхідної оборони. Необхідна оборона проти необхідної оборони неможлива.

Крім того, потрібно відрізняти необхідну оборону від провокації необхідної оборони. Під провокацією розуміються дії, які особа умисно вчиняє з метою викликати по відношенню до себе прояв певних насильницьких дій з боку іншої особи. Такі дії використовуються як привід для вчинення шкоди, яку намагаються виправдати посиланням на стан необхідної оборони[9, 14].

До обставин, які за певних умов виключають юридичну відповідальність, закон відносить:

• неосудність (нездатність особи оцінити свої дії);

• недосягнення особою встановленого законом віку;

• крайню необхідність;

• обґрунтований ризик;

• виконання законного наказу або розпорядження;

• виконання спеціального завдання із запобіганням чи розкриттям злочинної діяльності організованої групи (злочинної організації).

Актуальність проблеми обмеженої осудності визначається двома обставинами. Перша (психіатрична) полягає в тому, що особа, яка є об’єктом застосування кримінального права, може мати психічні розлади, що не позбавляють її здатності усвідомлювати свої дій та керувати ними. Оскільки ці розлади стосуються психіки, свідомості, що є головною передумовою вирішення питання про осудність, вони мають бути враховані правосуддям. Друга (юридична) обставина полягає у невпинній тенденції до індивідуалізації і підвищенні внаслідок цього уваги до суб’єкта злочину.

Підстави звільнення від юридичної відповідальності передбачаються в кримінальній відповідальності, адміністративному, трудовому та іншому законодавстві[16, 112]. Наприклад, кримінальне законодавство передбачає випадки звільнення особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання.

Підстави звільнення від кримінальної відповідальності є такі:

• давність притягнення до кримінальної відповідальності;

• коли до часу розслідування чи розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки діяння перестало бути суспільно небезпечним чи сама особа перестала бути суспільно небезпечною;

• внаслідок амністії чи помилування;

• застосування до неповнолітнього, що скоїв злочин, примусових заходів виховного характеру;

• застосування до особи, яка скоїла злочин, що не має великої суспільної небезпеки, заходів виправлення і перевиховання без застосування кримінального покарання, шляхом притягнення такої особи до адміністративної відповідальності;

• передача матеріалів справи на розгляд в товариські суди;

• прийняття заходів медичного характеру;

• передача особи на поруки громадській організації або трудовому колективу.

Підстави звільнення від адміністративної відповідальності є:

• давність притягнення до адміністративної відповідальності;

• передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудового колективу;

• обмеження усним зауваженням при скоєнні незначного адміністративного правопорушення.

Звільнення від дисциплінарної відповідальності.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про правопорушення на розгляд трудового колективу або його органу[25, 33].

Підсумовуючи сказане, можна визнати два блоки підстав звільнення від юридичної відповідальності: а) особа, що скоїла правопорушення вважається такою, яка втратила суспільну небезпечність; б) правопорушення внаслідок зміни обстановки перестало бути суспільно небезпечним.