12.Нервові процеси та сигнальні системи у функціонуванні психіки.

Психікафункціонує на основі природних,фізіологічнихтможливостях живих істот.Психіка належить до явища нервової системи. Людина відчуває на собі вплив факторів зовнішнього середовища. У самому організмі відбуваються зміни, на які вона також реагує. Фактори зовнішнього і внутрішнього середовища є матеріальною причиною всіх процесів і явищ, які виникають в організмі, оскільки є для нього подразниками. Всі подразнення, що сприймаються організмом, несуть різноманітну інформацію, яка переробляється на різних рівнях нервової системи і втілюється в одному й тому самому фізіологічному процесі — збудженні.Збудження — це біологічний процес, який складається з нервових імпульсів і приводить в дію той чи інший орган або елемент. Процес збудження виникає в усіх органах, які складаються з нервової і м’язової тканини, та в залозах. Специфічною ознакою збудження м’яза є його скорочення. У нервових клітинах під час збудження генеруються нервові імпульси, залозові клітини виділяють секрет.Специфічною властивістю збудження є здатність передаватися по нервових волокнах, що забезпечує фізіологічний зв’язок між усіма системами та елементами організму, їх функціональну єдність. Для виникнення збудження мають значення сила подразника, швидкість наростання подразнення і час дії. За силою подразники поділяються на підпорогові, порогові і надпорогові. Підпорогові подразники характеризуються силою, якої недостатньо для збудження. Пороговою називається мінімальна сила подразника, достатня для виникнення збудження. Надпорогові подразники мають велику силу і призводять до значніших функціональних змін. Гальмування — складний біологічний процес, який послаблює або припиняє діяльність того чи іншого органа, знижує рівень активності фізіологічних систем. На відміну від збудження, гальмування відбувається переважно всередині клітин і не поширюється по нервових провідниках до інших органів.У фізіологічних системах, які працюють, процеси збудження і гальмування тісно пов’язані з процесами виснаження і відновлення. Гальмування забезпечує відновлення нормального стану протоплазми клітини та її функціональних ресурсів. Вища нервова діяльність людини базується на двох сигнальних системах.Перша сигнальна система — це діяльність великих півкуль головного мозку, за допомогою якої формуються і здійснюються умовні рефлекси на реальні матеріальні подразники.Друга сигнальна система — це діяльність великих півкуль мозку людини, яка забезпечує формування й здійснення умовних рефлексів на словесні сигнали.Анатомічною основою першої сигнальної системи є аналізатори, які нервовими шляхами пов’язані з органами чуттів.

13.Свідомість людини як вищій рівень розвитку психіки. Свідо́мість — це вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення дійсності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), узагальнюючою формою відображення дійсності, у якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов'язана з мовою. Властивості свідомості

Ідеальність відображення

Універсальність відображення

Об'єктивність відображення

Предметність відображення

Цілеспрямованість

Активність свідомості

Суспільність свідомості

Знарядність свідомості

Функції свідомості

пізнавальна, яка реалізується в придбанні і накопиченні знань про природу, суспільстві і самій людині.

творчо-конструктивна, що виявляється у випереджаючому відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності, у створенні, зокрема, предметних форм, не існуючих в природі. Природа не будує літаків, не пече хліб, не пише романи. Все це продукти людського розуму і людських рук. Інколи, окремо виділяють прогностичну (людина до певної межі з деякою вірогідністю може передбачати майбутнє, прогнозувати свої дії, будувати плани і здійснювати їх), проте це не доцільно.

регулятивно-управлінська, що забезпечує розумне регулювання і самоконтроль поведінки і діяльності людини, його взаємини із зовнішнім світом.

14. Поняття про особистість, її сутнісні властивості, фактори формування та розвитку.Особистість належить до фундаментальних псих.одиниць.,з точки зору якої розглядаються всі найважливіші властивості людської психіки.Особистістьвиступає складним сполучником біологічного та соціального в людині.Особистістюможе бути лише людина. Особистість — поняття, вироблене для відображення соціальної природи людини, розгляду її як суб'єкта соціокультурного життя, її визначення як носія індивідуальності, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності], соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства або спільності. Отже, особистістю можна назвати людину, яка досягла такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити і обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки.Особистість є категорією і предметом вивчення психології особистості. Особистість з точки зору психології — це сукупність вироблених звичок і уподобань, психічний настрій і тонус, соціокультурний досвід та набуті знання, набір психофізичних рис та особливостей людини, її архетип, що визначають повсякденну поведінку і зв'язок з суспільством і природою.Властивості особистості:-Стійкість особистісних якостей(забезпечує стабільність якостей людини,її поглядів,переконань);_активність особистості(полягає в динаміці навичків,змінених пі дією середовища,або самої активності людини);-єдність та цілісність особистості розкриває тісні зв’язки псих. явищ,їх цілісність).Основними факторами формування і розвитку особистості виступають :-природне(генотип);-соціальний(-мезорівень(загалом)-макросередовищє(держава,змі)-мікросередовищє(школа).2 типи особистості:-інтроверт(більш замкнута);-екстраверт(комунікабельна).Структурні складові особистості:-спрямованість;-дсвід,-)

15.Структура особистості, роль самосвідомості людини та її спрямованості. За теорією Платона є такі структурні складові особистості:-спрямованість(відображає інтереси,прагнення,ідеалі людини,її переконання,є соц.. зумовленою);-досвід(відображає набуті знання,сформовані уміння,та навички,є соц..зумовленою);-біологічна підструктура(ті властивості,які залежать від морфологічних,фізіологічних хар. Людини);-теоріяя концепції(кожа людина наділена самосвідомістю) В психології самосвідомість розуміється як психічне явище, усвідомлення людиною себе в якості суб'єкта діяльності, в результаті якої уявлення людини про саму себе складаються в мисленний образ Я.На відміну від самообізнаності, самосвідомість може бути часто проблемою. Вона часто асоціюється з соромливістю і збентеженістю і може вплинути на самооцінку. У позитивному контексті, вона може вплинути на розвиток індивідуальності, оскільки під час високої самосвідомості люди часто найближче приходять до пізнання себе. Самосвідомість впливає на людей в різній мірі, так як деякі люди є постійно само-спостережливі чи само-зайняті, а інші цілком забутливі про себе.Психологи часто розрізняють між двома видами самосвідомості, особистою і громадською. Особиста самосвідомість є нахилом розглядати внутрішнє самого себе і свої відчуття. Громадська самосвідомість є усвідомленням себе з точки зору інших. Такий вид самосвідомості може мати результатом самоспостереження і суспільну тривогу. Як і особиста так і громадська самосвідомість розглядаються як риси особистості, які залишаються порівняно стабільними з минанням часу, але вони не є співвідносними. Те що особа висока в одному розмірі не означає, що вона теж висока на іншому.В рамках соціальних наук також використовують терміни «національна самосвідомість», «етнічна самосвідомість», «класова самосвідомість», що означають усвідомлення членами групи наявності даної групи, її особливостей і цілей в суспільному світі.Різні рівні самосвідомості впливають на поведінку, оскільки для людей є звичним діяти по-іншому коли вони «губляться в натовпі». Розташування особи перед дзеркалом може тимчасово підвищити самосвідомість.