Психоло́гія (від грецького ψυχή (psyché) — душа,дух;λόγος (logos) — вчення, наука) — наука, що вивчаєпсихічні явища(мислення,почуття,волю) та поведінку людини, пояснення яких знаходимо в цих явищах.
Психологія - наука про загальні психічні закономірності взаємодії людини із середовищем. Психологія вивчає, яким образом зовнішній вплив переходить до внутрішнього, психічного відображення і стає регулятором нашої діяльності. А також вона вивчає загальні закономірності психічних процесів і своєрідність їхнього протікання в залежності від умов діяльності і від індивідуально-типологічних особливостей людини.
Предмет психології - закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їхні механізми.
Коло явищ, які вивчає психологія, у кожної людини виявляються чітко в досить виразно – це наші: почуття, думки, образи, сприйняття, прагнення, бажання, міркування і погляди тощо все, що складає внутрішній зміст нашого життя, що дається нам безпосередньо і належить нам.
Психічне явище - власність людини.
Почуття, думки, образи, сприйняття, прагнення, бажання, міркування і погляди
так чи інакше пов’язані з тим, що розташоване поза людиною, що нею відображене. Вони її зміст того, що їй не належить, але вона ними може користуватися для розв’язання власних задач. Відображене - духовне багатство, яким людина пов’язується з культурою людства і ноосферою.
Психічне є відображенням взаємодії з довкіллям, дійсністю.
Людина, відображаючи дійсність, сама є часткою цієї дійсності. До складу відображення входить відображення самої себе, яке нею переживається у формі самопочування. Ось чому психічні явища виступають як процеси, властивості конкретної людини; бо у їхньому складі міститься те, що їй особливо близьке і цінне і разом з ним зміст психічних станів людини у момент створення відображення.
Психічне є суб’єктивне відображення.
Суб’єктивність як властивість відображення накладає свій відбиток на ставлення людини до свого оточення, яке визначається особистими поглядами, інтересами смаками, уподобаннями тощо, що і свідчить про її відмінність від інших людей, неповторність. Надмірна суб’єктивність у відображенні довкілля веде людину до помилкових поглядів, позицій, оцінок і суджень, що підвищує її аварійність у діях і діяльності.
Психічне - регулятор взаємодії з довкіллям.
Почуття, думки, образи, сприйняття, прагнення, бажання, міркування і погляди
так чи інакше пов’язані з тим, що розташоване поза людиною, що нею відображене, є не лише продуктами дій і діяльності людини. Користуючись відображенням як безпосередніми регуляторами дій і діяльності, вона здатна стабілізувати їх параметри, підтримувати оптимум функціонування, спрямовувати їх хід за певною програмою. Тобто, втілювати свої суб’єктивні здобутки у матеріальні конструкції. Це ж саме стосується і власних задатків, здібностей, особистості, які підлягають під процеси регулювання.
Основні теоретичні принципи психології: 1) визнання детермінованості психічних явищ матеріальної дійсності; 2) генетичний підхід до психічних явищ, дослідження їх у розвитку; 3) вивчення психіки людини у взаємозв'язку біологічних і соціальних факторів; 4) визнання нерозривного взаємозв'язку психіки і діяльності. Наукове розуміння психіки людини можливо лише при цілісному розгляді сукупності психічних явищ. Абсолютизація окремих сторін психіки приведе до помилкових концепцій і теорій. Психологія вивчає властивість мозку, що полягає в психічному відображенні матеріальної дійсності, у результаті якого формуються ідеальні образи реальної дійсності, необхідні для регуляції взаємодії організму з навколишнім середовищем. Психологія ґрунтується у своїх дослідженнях на таких загальнонаукових принципах:
1. Принцип детермінізму. Він полягає у необхідності врахування у психологічному дослідженні закономірних універсальних зв'язків і взаємозумовленості психологічних явищ. Виокремлюють різноманітні форми взаємозв'язків і взаємовідношень явищ психологічної реальності: генетичні (причинно-наслідкові), статистичні, просторові і часові, зв'язки станів і кореляційні зв'язки, функціональні і цільові залежності. Принцип детермінізму опосередковано регулює науковий пошук у психології. Фундаментальним ідеалом реалізації принципу детермінізму є пояснення досліджуваного явища.
2. Принцип доповнювальності. Для повного опису психічних явищ необхідні два взаємовиключні («доповнювальні») класи понять, кожен із яких застосовують в особливих умовах, а їх сукупність необхідна для відтворення цілісності цих явищ. Фундаментальним пізнавальним ідеалом у психології є пояснення, яке доповнюється когнітивною процедурою розуміння, а тому психологічне пізнання внутрішнього світу особистості має ґрунтуватися на таких методологічних позиціях:
а) позитивності - орієнтації на добре, моральне і духовне начала в особистості та в людських стосунках;
б) конструктивності та жертовності - повноцінне психологічне знання має передбачати шляхи та засоби вдосконалення внутрішнього світу людини.
Уже з формування мети дослідження доповнюється гуманним, позитивним, жертовним та конструктивним ставленням до особистості. Основним мотивом професійно-пізнавальної діяльності вченого-психолога є не самоствердження як фахівця у певній сфері, що конструює об'єктивне знання, а мотив жертовного служіння людині, суспільству та цивілізації. Доповнювальний спосіб опису називають некласичним використанням класичних психологічних понять.
3. Принцип самоорганізації. У психіці як відкритій нелінійній системі відбуваються процеси спонтанного впорядкування її функціональних структур: незворотність і багатоваріантність становлення і розвитку психіки та особистості, можливість неочікуваних змін темпу і напряму перебігу процесів, наявність точок біфуркації (точок розгалуження шляхів розвитку та становлення). Самоорганізованість психіки та особистості передбачає їх неврівноваженість, відкритість (за неврівноважених умов може переходити від безпорядку до порядку, виникають новоутворення) і нелінійність (сильні впливи на особистість можуть не викликати змін у її внутрішньому світі та поведінці і, навпаки, впливи незначної сили у сензитивний період призводять до значних змін), диспативність (протікання у психіці незворотних процесів; віра і світогляд особистості дають змогу протистояти зовнішнім деструктивним впливам). Самоорганізація відбувається швидше за наявності в системі зовнішніх і внутрішніх збурень.
4. Принцип системності. Психіка розглядається як цілісне утворення («ціле більше суми своїх частин»), якому притаманна рівнева структура, розвиток, постійна взаємодія складових.
5. Інваріантність. При переході від однієї психологічної теорії до нової, попередня властивість інваріантна (залишається чи узагальнюється, але не відкидається).
Реалізація загальнонаукових принципів дає змогу адекватніше пізнати психологічні феномени.
Загальнопсихологічні принципи. Психологія володіє власного системою методологічних принципів. До системи принципів, на які спирається у своїх наукових дослідженнях загальна психологія, належать: принцип детермінізму, принцип єдності психіки і діяльності; принцип єдності особистості та її життєдіяльності, принцип особистісного підходу, принцип об'єктивності психологічного дослідження, принцип історизму, принцип дослідження психологічних явищ у їхньому розвитку, принцип саморозвитку, принцип суб'єктності, принцип системності.
Принцип детермінізму. Психіка, особистість людини мають свою специфічну детермінацію, яка дає змогу з'ясувати причини психічних явищ, їх динаміку і розвиток: зовнішні причини діють на особистість через внутрішні умови (психіку людини); піддатливість людини зовнішнім впливам залежить від внутрішніх станів, властивостей, її активності та самоактивності, які є джерелом розвитку, а зовнішні причини - його умовами, обставинами, впливами. Використання цього принципу важливе при розкритті причин виникнення психіки у філогенезі (історії людства) та онтогенезі (індивідуальному розвитку), зумовленості психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини. Він має велике значення для пізнання психіки, шляхів передбачення, цілеспрямованого розвитку психічних властивостей людини.
Реальними детермінантами психіки є процес і продукт взаємодії суб'єкта з об'єктом. У процесі взаємодії представлене у взаємозв'язку заломлення зовнішнього через внутрішнє і внутрішнього через зовнішнє. Психіка суб'єкта детермінується процесом і продуктами актуальної та постактуальної взаємодії з об'єктом і водночас сама є важливою детермінантою поведінки й діяльності людини.
Детермінація може відбуватися на рівні організму, індивіда, особистості. На рівні організму суб'єкт підпорядкований біопсихічним детермінантам (спадковим і набутим), що зумовлюють реактивний характер організації поведінки, єдність суб'єкта на психофізіологічному рівні. На індивідуальному рівні детермінація виявляється у процесі засвоєння соціального досвіду, через соціопсихічні обмеження. Особистість - вищий рівень вияву активності суб'єкта, який утворює особливий «підрівень» соціопсихічної та моральної детермінації, що характеризує соціально неповторні, оригінальні властивості психіки людини, здатність до творення нового суспільного досвіду і самотворення. Особистості притаманна самодетермінація, самоспричинення поведінки та діяльності (шляхом засвоєних норм, ідеалів, духовних цінностей і станів).
Принцип єдності психіки і діяльності. Цей принцип розкриває діалектику взаємодії людської психіки та діяльності: будь-яка діяльність передбачає мету, умови, способи та засоби її досягнення, певний результат, а також систему саморегулювання (планування, прогнозування, організування, контролювання, діагностування, оцінювання, моделювання та коригування діяльності). У діяльності психіка людини не тільки проявляється, а й розвивається.
За цим принципом психіка і діяльність не тотожні, але й не протилежні. Вони утворюють єдність. Психіка є внутрішнім, ідеальним планом діяльності. Психічні моделі дійсності дають змогу людині орієнтуватися на всіх рівнях детермінації - організму, індивідуальному й особистісному, забезпечуючи життєдіяльність, засвоєння і творення соціального досвіду. Послуговуючись ним, вивчають «таємниці» психіки через процеси, продукти діяльності та поведінки людини, розкриваючи об'єктивні закономірності внутрішніх психічних явищ.
Принцип єдності особистості та її життєдіяльності. Методологічно він розширює принцип єдності психіки і діяльності: особистість проявляється (самовиражається, самореалізується, самостверджується), розвивається та саморозвивається, виховується та самовиховується, навчається та самонавчається в цілісній системі життєдіяльності.
Принцип особистісного підходу. Жодне психічне явище (процес, стан, властивість особистості), яке виявляється у діяльності, і саму діяльність та її складові не можна зрозуміти без урахування їх особистісної зумовленості. Тому, наприклад, особливості конкретної особистості необхідно розглядати з урахуванням цілісної системи внутрішніх умов (елементів структури особистості, її душевно-духовної роботи), які опосередковують усі зовнішні впливи, а особистість вивчати у конкретній соціальній, моральній та духовній ситуації. Кожне психічне явище потрібно досліджувати в системі психічних властивостей особистості (потреб, знань, цілей, діяльності, поведінки, емоційно-почуттєвої сфери, здатностей до спілкування, спрямованості, рис характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіології) відповідно до конкретних умов.
Принцип об'єктивності психологічного дослідження. Цей принцип важливий при з'ясуванні співвідношення об'єктивного та суб'єктивного в науковому пізнанні, предмета дослідження у психології. Індивідуальний світ (Я людини), взятий у сукупності психологічних проявів як предмет психології, є самостійним, цілісним та завершеним об'єктивним явищем. Воно розгортається одночасно в індивідуальному, соціальному, моральному, духовному, феноменологічному, природному та інших змістових просторах. Із цим пов'язана складність визначення предмета психології, який є багатозначним, однак у цій багатозначності і полягає об'єктивність його змісту. Психічне постає як об'єктивне явище, зміст якого завжди суб'єктивний, бо його визначає конкретне «індивідуальне самобуття» - конкретна людина (індивід, особистість, індивідуальність, суб'єкт).
Психічні функції не сприймаються безпосередньо внутрішнім зором. Наукове вивчення психіки стає можливим завдяки опосередкованому аналізу і синтезу її об'єктивних проявів у процесах та продуктах діяльності, поведінці людини. Роль безпосереднього самоспостереження, інтроспекції у пізнанні власної психіки перебільшувати не варто. Самоспостереженню властива певна суб'єктивність, небезсторонність, невірогідність. Адже психіка формувалась як функція сигнального відображення, орієнтації в зовнішньому світі і значно менше - як засіб відображення внутрішнього світу. Самоспостереження як метод самопізнання може бути корисним, якщо спирається на самозвіт людини про те, що насправді коїться з нею, що вона переживає, чого бажає тощо.
Методика і методи психологічного дослідження відтворюють об'єктивний процес наукового пізнання предмета психології і забезпечують об'єктивність розгортання у процесі пізнавального акту сутності предмета, який пізнають. «Об'єктивність розгортання» сутності досліджуваного явища виявляється в послідовному, системному та якісно завершеному поданні наукового знання про його закономірності, характеристики та властивості існування. Результати психологічного дослідження не можуть змінити сутність і закономірності існування предмета, який пізнають, а отже, об'єктивність його існування не залежить від наукових маніпуляцій із ним.
Суб'єктивний компонент привноситься в психологічне дослідження не тільки як змістова складова предмета психології, а й як ознака активності дослідника, що зумовлено: ініціюванням дослідження; свободою у виборі елементів дослідження; індивідуальними особливостями пізнавального досвіду дослідника. Проте при цьому об'єктивність наукового методу психології не порушується, а предмет науки зберігає свою цілісність.
Принцип історизму. Передбачає розуміння того, що філогенетичний та онтогенетичний розвиток людини не тотожні. У процесі дослідження психічного розвитку, особливостей становлення і розвитку особистості необхідно враховувати соціально-економічні, історичні, етнопсихологічні умови. Розуміння психіки як історичного продукту визначило і необхідність створення адекватного історичного методу її вивчення, що постає на основі поєднання розвитку й принципу об'єктивно-експериментального дослідження психіки.
Завдання дослідника полягає в генетичному вивченні структурних компонентів психічного процесу, що розгортається з плином часу. Дослідження має охопити весь процес розвитку певного психічного явища, врахувавши всі фази - від миті виникнення до зникнення, і пояснити його природу, пізнати його сутність.
Принцип дослідження психологічних явищ у їхньому розвитку. Він є методичною основою будь-якого психологічного дослідження і ґрунтується на розумінні природи індивідуального світу як динамічного явища, що постійно перебуває у стані руху, змінах або очікуваннях змін. Принцип розвитку дає змогу визначити змістовий баланс між такими характеристиками існування досліджуваного явища, як простір, час та рух, а також методичні підходи в організації дослідження.
Психологічне явище розглядають у кожний момент його існування як таке, що поєднує в собі елементи минулого, сучасного та майбутнього, а тому відтворює закономірності освоєння часу свого життя (реальної, дійсної форми існування психічного) в кожному моменті. Психологічне дослідження предмета можна здійснювати пролонговано, коли пізнавальні та перетворювальні дії психолог реалізує протягом певного часу, а всі дані цієї взаємодії фіксує, аналізує з урахуванням умов дослідження. Воно може відбуватися і для вивчення окремого зрізу існування психологічного явища з елементами проекції його змісту в конкретні моменти минулого або майбутнього. Констатація існуючого змісту явища на момент дослідження є важливою, має цінний дослідницький зміст.
Принцип саморозвитку. Орієнтує на визнання пріоритету індивідуального майбутнього особистості (цілей, намірів, мрій, особистісних сенсів, ідеалів) над минулим (досвідом, стереотипами, звичками). Зрозуміти людину - означає зрозуміти не стільки її минуле (чому?), як її майбутнє (для чого?), адже конструктив¬но-стратегічні спонуки (мотиви) її поведінки зумовлені переважно не минулим, а майбутнім. У пізнанні саморозвитку необхідно враховувати цільову причинність душевних явищ (мети, ідеалу, мрії, сенсу життя), в яких минуле сприяє досягненню одних цілей і пригнічує інші. Причини розвитку та поведінки слід шукати в майбутньому, минуле є лише їх передумовою.
Принцип суб'єктності. В його основі - визнання пріоритетності внутрішнього над зовнішнім. Особистість вступає в особливі стосунки із собою: вона здатна до самодіяльності, самонавчання, самовиховання, саморозвитку і самодетермінації (самозумовлення) життєдіяльності. Цілісність суб'єкта є основою єдності психічних та особистісних якостей.
Принцип системності. Передбачає розгляд психічних утворень як сукупності елементів, кожен із яких залежить від інших, впливає на них, породжує разом з ними відносно самостійні утворення. Тому особистість необхідно досліджувати в цілісному баченні, взаємозв'язку з її структурою, діяльністю, системою соціальних норм і духовних цінностей, а також у взаємодії психологічних і соціально-психологічних явищ.
Основними твердженнями системного підходу у психології є:
- необхідність багатопланового аналізу психічних явищ, що дає змогу виокремити різні сторони психічної реальності;
- розуміння багаторівневості психічних явищ (в особистості вирізняють когнітивну, перцептивну, комунікаційну, регулятивну підсистеми, що зумовлює використання різних систем вимірювання при їх вивченні та розгляд зв'язків між ними;
- багатовимірність класифікації властивостей людини (індивідні, індивідуальні, особистісні, системні, суб'єктні, духовні);
- урахування причинних зв'язків, умов, передумов, чинників, багаторівневого опосередкування психічних явищ.
На основі психологічних принципів аналізують предмет і об'єкт психології, вибудовують висновки про особливості функціонування і розвиток психіки та особистості.
4.Завданням психології поряд із вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, кібернетикою та ін. Серед завдань науки:
вивчення індивідуальних якостей, закономірностей і шляхів їх формування в сучасних умовах;
вивчення впливу провідної діяльності на психіку людини, міжособистісні і міжгрупові взаємини;
визначення психологічних засобів впливу колективу на особистість та способів захисту від таких впливів;
встановлення закономірностей динаміки працездатності;
визначення заходів і засобів психологічного комфорту для роботи та життя;
визначення інформативних методів діагностики і психокорекції;
вивчення закономірностей психологічної підготовки.
5. Основні галузі психології
В даний час психологія являє собою досить розгалужену систему наук. У ній виділяється багато галузей, що представляють собою відносно самостійно розвиваються напрямки наукових досліджень. Маючи на увазі цей факт, а також та обставина, що в даний час система психологічних наук продовжує активно розвиватися (кожні 4-5 років з'являється якесь нове напрямок), правильніше було б говорити не про одну науці психології, а про комплекс розвиваються психологічних наук.
Їх у свою чергу можна розділити на фундаментальні і прикладні, загальні та спеціальні. Фундаментальні, або базові, галузі психологічних наук мають спільне значення для розуміння і пояснення психології та поведінки людей незалежно від того, хто вони і якою конкретною діяльністю займаються. Ці області покликані давати знання, однаково необхідні всім, кого цікавлять психологія і поведінку людей. В силу такої універсальності ці знання іноді об'єднують терміном «загальна психологія».
Прикладними називають галузі науки, досягнення яких використовуються на практиці. Загальні галузі ставлять і вирішують проблеми, однаково важливі для розвитку всіх без винятку наукових напрямків, а спеціальні - виділяють питання, що представляють особливий інтерес для пізнання якої-небудь однієї або декількох груп явищ.
Розглянемо деякі фундаментальні та прикладні, загальні та спеціальні галузі психології, пов'язані з освітою.
Загальна психологія (Рис. 2) досліджує індивіда, виділяючи в ньому пізнавальні процеси й особистість. Пізнавальні процеси охоплюють відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, уява, мислення і мова. За допомогою цих процесів людина отримує і переробляє інформацію про світ, вони ж беруть участь у формуванні та перетворенні знань. Особистість містить властивості, які визначають справи і вчинки людини. Це - емоції, здібності, диспозиції, установки, мотивація, темперамент, характер і воля.
Спеціальні галузі психології (Рис. 3), тісно пов'язані з теорією і практикою навчання і виховання дітей, включають генетичну психологію, психофізіологію, диференціальну психологію, вікову психологію, соціальну психологію, педагогічну психологію, медичну психологію, патопсихологию, юридичну психологію, психодіагностику і психотерапію.
Генетична психологія вивчає спадкові механізми психіки та поведінки, їх залежність від генотипу. Диференціальна психологія виявляє і описує індивідуальні відмінності людей, їх передумови і процес формування. У віковій психології ці відмінності представлені по віках. Ця галузь психології вивчає також зміни, що відбуваються при переході з одного віку в іншій. Генетична, диференціальна і вікова психологія разом узяті є науковою основою для розуміння законів психічного розвитку дитини.
Рис. 2. Структура загальної психології
Рис. 3. Галузі психологічної науки, що мають відношення до навчання і виховання
Соціальна психологія вивчає людські взаємини, явища, що виникають в процесі спілкування і взаємодії людей один з одним в різного роду групах, зокрема в сім'ї, школі, в учнівському та педагогічному колективах. Такі знання необхідні для психологічно правильної організації виховання.
Педагогічна психологія об'єднує всю інформацію, пов'язану з навчанням і вихованням. Особливу увагу тут звертається на обгрунтування і розробку методів навчання і виховання людей різного віку.
Три наступні галузі психології - медична та патопсихологія, а також психотерапія - мають справу з відхиленнями від норми у психіці та поведінці людини. Завдання цих галузей психологічної науки - пояснити причини можливих психічних порушень і обгрунтувати методи їх попередження і лікування. Такі знання необхідні там, де педагог має справу з так званими важкими, в тому числі педагогічно запущеними, дітьми або людьми, що потребують психологічної допомоги. Юридична психологія розглядає засвоєння людиною правових норм і правил поведінки і також потрібна для виховання. Психодіагностика ставить і вирішує проблеми психологічної оцінки рівня розвитку дітей та їх диференціації.
Вивчення психологічних наук починається з загальної психології, так як без досить глибокого знання основних понять, що вводяться в курсі загальної психології, неможливо буде розібратися в тому матеріалі, який міститься в спеціальних розділах курсу. Однак те, що пропонується в першій книзі підручника, не їсти загальна психологія в чистому вигляді. Це, швидше, тематична підбірка матеріалів з різних областей психологічної науки, що мають значення для навчання і виховання дітей, хоча основу їх, звичайно, складають общепсихологические знання.
6. Психологія має багатогранні зв’язки із природничими і соціальними науками.
Теоретико-методологічною основою психології є філософія. Без філософії психологія не могла б створювати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. Психологія тісно пов’язана з логікою. Логіка, як і психологія, вивчає людське мислення, тільки перша – його процесуальний, а друга – результативний аспекти.
Із суспільними науками (історією, економікою, соціологією, лінгвістикою, літературознавством, теорією мистецтв, юридичними і політичними науками тощо) психологію поєднує те, що вони потребують даних про природу соціально-психологічних явищ, особливостей індивідуальної і групової поведінки людей, закономірностей формування навичок, ціннісних орієнтацій, міжособистісних стосунків тощо. В свою чергу, психологія досліджує функції, які виконує психіка у суспільних стосунках людини.
Природознавство (біологія, фізіологія, фізика, хімія та ін.) поглиблює уявлення про психіку, доводить вивчення її механізмів до фізіологічного, нейрофізіологічного, біохімічного рівнів.
Медичним наукам, зокрема, психіатрії, психологія може допомогти в діагностиці захворювань, розумінні “внутрішньої картини” хвороби. На основі медицини, педагогіки, психології виникли шкільна гігієна, медична психологія, нейропсихологія та ін. Знання психології сприяє спілкуванню лікаря з пацієнтом, пропаганді медичних знань.
Розвиток технічних наук має враховувати параметри реакцій людини на зовнішні подразники, характеристики сприймання, збереження і переробки нею різних форм інформації. Психологія має велике значення для розв’язання проблем інженерної психології, ергономіки, в підготовці працівників у системах керування та при розробці самих систем керування, для створення комп’ютерів, систем комунікації, засобів відображення інформації та ін.
Але найтісніший зв’язок психологія має з педагогікою.