30. Кожна людина мислить неповторно. Алгоритм її мислення індивідуальний. Тому говорять про індивідуальні особливості мислення, а саме:

• самостійність мислення, яку характеризує вміння людини ставити нові завдання й розв´язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей.

• критичність мислення, яка виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об´єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляючи цінне та помилкове в них. Критичність мислення великою мірою залежить від життєвого досвіду людини, багатства та глибини її знань;

• гнучкість мислення, що виявляється в умінні людини швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв´язку аналогічних завдань.

• глибина мислення, яка виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруванням неістотних виявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів.

• широта мислення, що виявляється в здатності охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики.

• послідовність мислення, яка виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні.

• швидкість мислення - це здатність оперативно розібратися в складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення і прийняти його.

Усі якості мислення людини формуються і розвиваються в діяльності. Змістовна й відповідним чином організована діяльність сприяє всебічному розвиткові цінних якостей мислення особистості.

31. Уява як вищий психічний процеси, її фізіологічні основи, функції.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона зумовлюється потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі її готовий результат. Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини.

Функції уяви:

o моделювання кінцевого результату діяльності людини і засобів, необхідних для його досягнення;

o створення програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;

o створення образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

o створення образів об'єктів з опорою на схеми та описи. Характерні риси уяви.

Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності. Уява завжди спрямована на практичну діяльність.

 Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттям, сприйманням та емоціями.

Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. Так само, як і мислення, уява мотивується потребами особистості. Реальний процес задоволення потреб може інколи підмінятися ілюзорним, уявним задоволенням їх.

Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви - об'єктивна дійсність.

У здійсненні складних процесів уяви бере участь кора головного мозку. Але складність структури уяви та її зв'язок з емоціями свідчать на користь гіпотези, що фізіологічні механізми уяви розташовані не тільки в корі головного мозку, а й у глибших відділах мозку. Такими глибинними відділами мозку, які разом з корою великих півкуль формують образи уяви і включають їх у процеси діяльності, є гіпоталамо-лімбічнасистема, гіпоталамус у його зв'язках з древньою корою і підкірковими ділянками, що утворюють лімб, або кордон, навкруги передньої частини стовбура мозку при вході в півкулі головного мозку.

Деякі вчені розглядають фізіологічний механізм уяви як рух уявлень, які змінюють одне одного подібно до морських хвиль. Ці уявлення сполучуються певними асоціативними зв'язками. "Інтенсивність одного нервового сліду, досягнувши певного ступеня, починає потім знижуватися, тоді як інтенсивність другого сліду (асоціації) починає підвищуватися, і як результат цього - одне уявлення змінюється у свідомості іншим" (К.Д. Ушинський).

Тривалість уявлення (тобто тривалість його усвідомлення) залежить від часу, який необхідний для того, щоб воно прийшло в рівновагу. Впродовж цього часу рух уявлення, яке було в стані напруження, поширюється на інше уявлення (особливо яскраве, життєве), і тоді вже це останнє переходить у стан напруження.

Рівень інтенсивності нервового сліду залежить не тільки від процесу його живлення, а й від ступеня подразнення, якому підлягає цей слід. Якщо в процесах пам'яті нервовий зв'язок, що утворився, залишається постійно і відновлюється в майбутньому, то в процесах уяви системи нервових зв'язків розпадаються і не відновлюються, а об'єднуються в нові системи впродовж усього життя людини.

Таке об'єднання є можливим при виникненні сильного осередку збудження (потреба, безпосереднє враження). Тому в людини з великою фантазією групи нервових клітин зв'язуються в дедалі нові й нові утворення. Від цього залежать характерна новизна в образах фантазії порівняно з образами пам'яті та їхній частковий збіг.

31. Види уяви.

Процес створення образів уяви, або фантазій, може мати мимовільний і довільний характер.

Коли в уяві людини створення нових образів не скеровується спеціальною метою, уява маємимовільний характер. Так, під впливом розповіді учителя створюються нові образи, відбувається їхнє роз'єднання або поєднання. При читанні художнього твору в уяві виникають без спеціального наміру образи героїв твору, місцевість, де відбуваються події, час, коли вони відбуваються, тощо.

Мимовільну уяву зумовлюють потреби і почуття. 

Коли людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого об'єкта, уява набуваєдовільного характеру. 

Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділяють на відтворювальну, або репродуктивну, і творчу.

Уяву, що спирається на створення образів, які відповідають описові, називають відтворювальною.

За умов мовного спілкування, коли людині доводиться уявляти незнайомі об'єкти або події на основі їхнього опису, спрацьовує репродуктивна, або відтворювальна, уява. Відтворювальна уява обслуговує спілкування людей.

Творча уява також має довільний, продуктивний характер і завжди включена у творчу діяльність. Це самостійне створення нових, оригінальних образів. 

Уяву поділяють на активну і пасивну.

Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Процес зберігання в головному мозку інформації динамічний, тобто відбуваються поступова зміна змісту матеріалу і взаємо переміщення його елементів. Цей процес відображає активну уяву. 

Пасивна уява протікає без постановки мети, інколи - як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Вона тимчасово віддаляється у світ фантастичних, далеких від реальності уявлень.

Уява виявляється в різній за змістом діяльності, тому розрізняють такі види уяви, як художня, наукова, технічна та ін. Усі ці види уяви мають свої особливості.

У художній уяві переважають чуттєві (зорові, слухові тощо) образи, надзвичайно докладні та яскраві.

Технічна уява створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур з мисленнєвим засновуванням їх у різних комбінаціях. Важливу роль у створенні нових технічних конструкцій відіграють асоціації за подібністю. Образи технічної уяви матеріалізуються в кресленнях, схемах, за допомогою яких створюються нові предмети та об'єкти. Продукти технічної уяви можуть бути представленими в мовній формі. Мовна фіксація допомагає глибоко аналізувати технічні відкриття, перевіряти їхню достовірність на практиці.

Наукова уява втілюється у плануванні й проведенні експериментальних досліджень, у вмінні будувати гіпотези, знаходженні неординарних шляхів розв'язання проблеми, в побудові експериментальної ситуації, вмінні узагальнювати емпіричний матеріал тощо. Створені нові образи наукової уяви є засобом, за допомогою якого встановлюються закономірні відношення між предметами і явищами. Наукова уява допомагає знайти нові, ще не відомі ланки в системі фактів.

31. Психологічні механізми створення образів уяви.

Створення людиною образів нових об'єктів зумовлене потребами її життя та діяльності. Залежно від завдань, що постають перед нею, активізуються деякі залишки попередніх вражень і утворюються нові комбінації асоційованих зв'язків. Цей процес набуває різної складності залежно від мети, змісту та попереднього досвіду людини.

Найбільш елементарною формою синтезування нових образів є аглютинація (від латинського aglutinare— "склеювання"). Це створення образу шляхом поєднання якостей, властивостей або частин різних об'єктів.

Суть прийому аналогії полягає в тому, що новостворений образ, який вибудовується, схожий на реально існуючий предмет, але в ньому проектується принципово нова модель явища або факту. Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування -акцентування. Цей прийом полягає в навмисному посилюванні в об'єкті певних ознак, які виявляються домінуючими на фоні інших. Створення нових образів може бути досягнуте шляхом перебільшення (або применшення) усіх характеристик предмета. Найбільш складним способом утворення образів уяви є створення типових образів. Цей спосіб вимагає тривалої творчої роботи. 

Великий вплив на створення образів уяви чинить практична діяльність. Доки створений образ існує тільки "в голові", він не завжди зрозумілий до кінця. Втілюючи цей образ у малюнок або модель, людина перевіряє реальність його існування.

Засадовою щодо створення образів уяви є взаємодія двох сигнальних систем. Співвідношення чуттєвого та мовного, образу та слова набуває різного характеру в різних видах уяви, залежно від конкретного змісту діяльності, в яку включається створення образів.

31. Пам’ять, її фізіологічні основи.

Фізіологічною основою пам'яті є здатність кори пів­куль головного мозку утворювати нові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків - фізіологічна теорія запам'ятовування. Основою акту запам'ятовування є утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом. їх зміцнення та згасання - фізіологічна основа процесів пам'яті. Фізіологічно запам'ятати - означає зберегти слід тимчасового нервового зв'язку, що утворився як відповідь на дію подразника.

Для пам'яті важливе значення мають дезоксорибонуклеїнова (ДНК) і рибонуклеїнова (РНК) кислоти. ДНК передає закодовану інформацію молекулам РНК, яка використовується для синтезу специфічних білків, які спричиняють зміни у синапсах (місцях контакту нейронів). Це сприяє закріпленню зв'язків між нейро­нами різних частин мозку, тривалому збереженню збу­джень.

Закріплення матеріалу в пам'яті передбачає закрі­плення сліду. Збудження, що проходить у мозок від ор­ганів відчуттів, протягом деякого часу циркулює по замкнутих ланцюгах нейронів - ревербераційних (від лат. reverberacia - циркуляція) колах. Пережи­вається це суб'єктивно як «відгук» події, що тільки ста­лася (ніби продовжуємо бачити - «стоїть перед очима», чути - «звучить у вухах»)

Короткочасна пам'ять охоплює «активні сліди», що розпадаються, а також втрачає елементи через переван­таження, не характеризується «асоціативністю» слідів.

Довготривала пам'ять містить «структурні» сліди, що характеризуються незворотністю та не піддаються розпа­ду. Неповне відновлення слідів пояснюється неповнотою сигналу чи інтерференцією (накладанням) слідів.

Для розуміння фізіологічних основ пам'яті має зна­чення підкріплення як досягнення мети дії індивіда, ре­акція на стимул, що мотивує цю дію. «Якщо зв'язок збіг­ся з досягненням мети, він залишився й закріпився» (І. Павлов). Підкріплення - пункт злиття фізіологічного та психологічного аналізу механізмів пам'яті. Запам'ято­вування того, що «було», має сенс для того, що «буде».

31. Види пам’яті.

Нині при аналізі пам'яті використовують загальне підґрунтя для виокремлення її видів - залежність характеристик пам'яті від особливостей діяльності по запам'ятовуванню і відтворенню. При цьому окремі види пам'яті класифікують, використовуючи три головні критерії.

1. За характером психічної активності, що переважає в діяльності, пам'ять поділяють на рухову, емоційну, образну та словеснологічну.

Рухова (моторна) пам'ять — це запам'ятовування, зберігання та відтворення різних рухів. Емоційна пам'ять — це пам'ять на емоції та почуття. Вона полягає у здатності запам'ятовувати та відтворювати почуття. 

Образна пам'ять — це пам'ять на уявлення, картини природи та життя, а також звуки, запахи, смаки тощо. Сутність її полягає в тому, що сприйняте раніше відтворюється потім у формі уявлень. Образну пам'ять поділяють на зорову, слухову, дотикову, нюхову, смакову. Подібний поділ ґрунтується на переважанні того чи іншого типу відтворюваних уявлень.

Словесно-логічна пам'ять — це запам'ятовування та відтворення думок. Людина запам'ятовує думки, які в неї виникають у процесі обмірковування, пам'ятає зміст прочитаної книги, розмови з друзями.

Логічне та механічне запам'ятовування відрізняються одне від одного. Логічне запам'ятовування дає змогу на підставі аналізу матеріалу виокремити його смисл як стислу схему всього матеріалу і запам'ятати його.

За характером мети діяльності пам'ять поділяють на мимовільну та довільну.

Мимовільна пам'ять — це запам'ятовування та відтворення матеріалу, яке здійснюється без вольових зусиль, без контролю з боку свідомості, автоматично. При цьому суб'єкт не ставить перед собою спеціальної мнемічної мети запам'ятати чи пригадати матеріал.

Довільна пам'ять передбачає свідому постановку мети запам'ятати матеріал та вимагає певних вольових зусиль.

Мимовільне запам'ятовування не обов'язково є слабшим, ніж довільне. 

 За тривалістю закріплення і збереження матеріалу (у зв'язку з його роллю та місцем у діяльності) виокремлюють короткочасну, довготривалу та оперативну пам'ять.

Короткочасна пам'ять - це вид пам'яті, який характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням.

Довготривала пам'ять полягає у набуванні, закріпленні та відтворенні знань, умінь та навичок, розрахованих на довготривале їх збереження і наступне використання в діяльності.

оперативну пам'ять, під якою розуміють пам'ять, що забезпечує запам'ятовування, збереження й відтворення інформації, необхідної для досягнення мети певної конкретної діяльності. 

31. Процеси пам’яті, умови й засоби її зміцнення та продуктивного використання.

Пам'ять включає такі процеси: запам'ятовування, збереження, відтворення і забування.

Запам'ятовування. Запам'ятовування — це процес закарбування та наступного збереження сприйнятої інформації.

За мірою активності перебігу цього процесу виокремлюють два види запам'ятовування: мимовільне і довільне.

Збереження. Сприйнята людиною інформація не лише запам'ятовується, але й зберігається в пам'яті певний час. Збереження належить до процесів пам'яті й має свої закономірності. Встановлено, що збереження може бути динамічним і статичним. Динамічне збереження виявляється в оперативній пам'яті, а статичне — у довготривалій. За динамічного збереження матеріал змінюється мало, за статичного, навпаки, він обов'язково піддається реконструкції, обробці.

Відтворення. Відтворення — це процес, який є доказом наявності запам'ятовування. Через нього перевіряється якість знань та вміння використовувати набутий досвід.

Розрізняють два види відтворення: впізнавання та пригадування.

Забування. Забування виявляється в неможливості згадати або відтворити сприйняту раніше інформацію. Фізіологічним підґрунтям забування є деякі види коркового гальмування, що заважають актуалізації тимчасових нервових зв'язків. Найчастіше це загальне гальмування, яке розвивається за відсутності підкріплення.

Розвиток пам'яті не відбувається сам собою. Для цього необхідна система виховання пам'яті. Тому навчання у школі можна розглядати як комплексну систему розвитку та тренування пам'яті особистості.

31. Увага, її фізіологічна природа.

Увага, як і будь-який психічний процес, пов'язана з певними фізіологічними явищами

Загалом фізіологічну основу виділення окремих подразників і перебігу процесів у певному напряму складає збудження одних нервових центрів і гальмування інших. Вплив подразника на людину викликає активізацію мозку, яка забезпечується ретикулярною формацією. Крім того, в активізації мозку задіяні дифузна таламічна система, гіпоталамічні структури. „Пусковим" механізмом ретикулярної формації є орієнтувальний рефлекс. Він є вродженою реакцією організму на будь-яку зміну навколишнього середовища у людей і тварин.

Центральні механізми уваги пов'язані із збудженням одних нервових центрів і гальмуванням інших. Саме на цьому рівні відбувається виокремлення зовнішніх впливів, що пов'язано з силою викликаного ними нервового збудження.

Велике значення для розуміння фізіологічної динаміки уваги має відкритий Ч.Шеррінгтоном і використаний І.П.Павловим закон індукції нервових процесів. Згідно з цим законом збудження, що виникає водній ділянці кори головного мозку, викликає гальмування в інших її ділянках (так звана одночасна індукція) або змінюється гальмуванням даної ділянки мозку (послідовна індукція). При цьому дана ділянка характеризується сприятливими оптимальними умовами для збудження, тому тут легко виробляються диференціювання, успішно утворюються умовні зв'язки тощо. Діяльність же інших ділянок мозку пов'язана в даний момент з тим, що відноситься до неусвідомлюваної, автоматизованої діяльності людини.

Останнім часом дослідники фізіологічних механізмів уваги відзначають значну роль у її динаміці нейрофізіологічних процесів. Зокрема виявлено, що в здорових людей в умовах напруженої уваги виникають зміни біоелектричної активності в лобних долях мозку. Дану активність пов'язують з роботою особливого типу нейронів, розміщених у лобних відділах.

Таким чином, увага забезпечується діяльністю системи ієрархічно пов'язаних між собою мозкових структур, але їхня роль у регуляції різних видів уваги нерівноцінна, Це привело до виникнення декількох психологічних теорій уваги.

31. Види та форми уваги.

Загальноприйнятим у психології є поділ уваги за критерієм походження та способом здійснення, а також залежно від активності людини на мимовільну, довільну та післядовільну. Мимовільна увага - це зосередження уваги на об'єкті в сипу його особливості як подразника без свідомого наміру з боку особистості. Вона виникає незалежно від мети діяльності людини і є генетично вихідним, а також пасивним видом уваги.

Мимовільна увага є генетичне первісним щаблем уваги в історичному та індивідуальному розвитку. Вона є підґрунтям для виникнення довільної уваги. Довільна увага — свідомо регульоване зосередження на об'єкті, спрямоване вимогами діяльності. Цей вид уваги тісно пов'язаний з волею людини, тому її називають вольовою, активною. Головною функцією довільної уваги є активне регулювання перебігу психічних процесів.

Якщо при мимовільній увазі робота захоплює сама собою, то в даному випадку людина свідомо спрямовує увагу на дану роботу. Саме постановка мети, вольові зусилля характеризують собою довільну увагу.

Післядовільна увага — це зосередження на об'єкті через те, що він цінний для особистості.

Післядовільна увага відрізняється від довільної тим, що в ній знижується вольове зусилля. Але це зовсім не означає, що ця увага наближена до мимовільної. Від мимовільної уваги післядовільна відрізняється тим, що вона виникає не лише на основі інтересу, у ній існує свідомо поставлена мета, вона підтримується свідомими інтересами, і сама діяльність переживається як потреба, а результат її особистісно значущий.

Поділ уваги на зовнішню та внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми вияву уваги мають свої особливості, на які потрібно зважати, організовуючи й керуючи навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини. Зовнішня увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні нашою свідомістю. Вона виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об'єкт сприймання і спостереження, в зосередженні на діючих органах тіла - руках, ногах, на їх напруженні.

Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, в мімічних та пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності здійснювати ті чи інші трудові, навчальні, спортивні завдання.

Внутрішня, або інтелектуальна, увага спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприйняття, пам'яті, уяви, мислення), психічних органів і переживань. Вона яскраво виявляється, наприклад, під час розв'язування завдань подумки, у пригадуванні, у міркуванні подумки.

31. Основні властивості уваги.

Наявність уваги свідчить про зв'язок свідомості з певним об'єктом, її зосередженість на ньому. Особливості цієї зосередженості визначають головні властивості уваги. До них належать: концентрація, стійкість, розподіл, переключення і обсяг уваги.

Концентрація уваги означає наявність зв'язку з певним об'єктом або стороною дійсності і виражає міру або інтенсивність цього зв'язку. 

Концентрація виявляється в зосередженні уваги на одному об'єкті. Показником інтенсивності є неможливість відволікання уваги від предмета діяльності сторонніми подразниками. Глибока концентрація уваги — необхідна передумова точного та успішного виконання діяльності.

Стійкість уваги — це тривалість зосередження уваги на одному й тому самому об'єкті чи предметі. У багатьох випадках увага не досить стійка. Зокрема вона не може довго затримуватися на якомусь нерухомому об'єкті. 

обсяг. Він вимірюється тією кількістю об'єктів, яка може бути охоплена увагою за обмежений проміжок часу. Відомо, що людина не може одночасно думати про різні речі чи виконувати різні роботи. Це обмеження змушує ділити інформацію, що надходить іззовні, на частини, які не перевищують можливості її обробки. Так само людина має обмежені можливості щодо утримання в полі зору кількох незалежних один від одного предметів.

Розподіл уваги виявляється в здатності людини утримувати в центрі уваги одночасно певну кількість різнорідних об'єктів. Говорячи про обсяг уваги, ми відзначали обмеженість поля уваги. Але зворотним боком обмеження є розподіл уваги між тією чи іншою кількістю різнорідних об'єктів, які одночасно зберігаються в центрі уваги. Саме ця здатність дозволяє здійснювати одночасно кілька дій або стежити за кількома незалежними процесами, зберігаючи їх у полі уваги. 

Переключення уваги - це свідоме й осмислене перенесення уваги з одного об'єкта на інший. Ця властивість уваги означає здатність швидко орієнтуватися в ситуаціях. Легкість переключення уваги в різних людей різна: одні легко і швидко переходять від однієї діяльності до іншої, в інших „входження" в нову діяльність відбувається важко. Це залежить від багатьох умов: співвідношення між попередньою та наступною діяльністю, ставлення суб'єкта до кожної з них тощо. Чим цікавіша діяльність, тим легше на неї переключатися і навпаки.

31. Емоції, їх психологічна сутність, види.

Емоції і почуття являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи. Емоції і почуття, як і всі інші психічні процеси, мають рефлекторне походження.

Фізіологічним механізмом емоцій є діяльність підкоркових нервових центрів - гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у виявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкоркових процесів, спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.

Переживання емоційних станів - радості, любові, дружби, симпатії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презирства, огиди тощо - завжди мають певний зовнішній або внутрішній вияв. Тільки-но виникає емоційне збудження, як негайно залучається весь організм. Зовні емоції та почуття виражають рухи, пози, рухова та вокальна міміка, інтонації мовлення, рухи очей тощо. Внутрішні, або вісцеральні, переживання яскраво виявляє ритм серцебиття, дихання, кров'яний тиск, зміна в ендокринних залозах, органах травлення та виведення.

Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій - це загальний емоційний стан, який надає своєрідного забарвлення на певний час діяльності людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які виявляються у бадьорості і високому тонусі, і негативні, які пригнічують, демобілізують, спричинюють пасивність.

Афекти - це сильне короткочасне збудження, яке виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Прикладом афекту може бути несподіване переживання великої радості, вибуху гніву, страху.

Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за умов напруженого життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів для їх подолання.

У стресовому стані поведінка людини значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переведенні уваги, у сприйманні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. 

Пристрасті — це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, керують нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті.