1.5. Система трудового права

Кожна галузь права є відносно самостійною сукупністю право­вих норм з відповідною єдністю внутрішньої структури. При цьо­му у теорії права розрізняють поняття «правова система» і «сис­тема права». Перше включає «власне право, юридичну практику і панівну правову ідеологію»¹. Друге поняття «система права» теж є неоднозначним, незважаючи на те, що виступає всього лише од­ним зі складників попереднього явища — «власне права».

«Власне право» або як його ще називають «об'єктивне юридич­не право» характеризується своєю системністю, яка є законо­мірною, неодмінною його властивістю. Систему права визнача­ють через систему всіх чинних норм певної держави². За своєю структурою система права поділяється на галузі права, а останні в свою чергу — на окремі інститути. І нарешті, остання ланка у цій структурі — це норма права.

Галузь права як елемент системи права становить систему юри­дичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин. Аналогічно і у структурі галузі, як і системи права в цілому, є

¹ Проблеми теории государства й права / Под ред. С. С. Алексеева. — М., 1987. — С. 205.

² Рабінович П. М. Цит. праця. — С. 94.

31

структура відповідних суспільних відносин, що складають її пред­мет. Система юридичних норм, які регулюють специфічні однорід­ні відносини, в структурі галузі називається інститутом права.

Трудове право, як уже вказувалося, за своїм предметом є до­сить неоднорідним. Крім трудових відносин, які складають осно­ву (ядро) його предмета, воно регулює також цілу низку суспіль­них відносин, тісно пов'язаних з трудовими. А якщо врахувати ще й те, що самі трудові відносини поділяються на декілька ви­дів взаємопов'язаних між собою відносин — з приводу робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці, охорони праці, то неважко переконатися, що система трудового права є явищем досить непростим.

Традиційно прийнято у системі трудового права виділяти За­гальну та Особливу частини. Прихильники згаданого поділу ви­ходять з того, що норми, які визначають загальний напрям зміс­ту відносин, що складають предмет регулювання трудового пра­ва, утворюють Загальну частину. А ті норми, що встановлюють конкретне правило поведінки учасників цих відносин, форму­ють Особливу частину трудового права¹. Загальна частина охоп^ лює норми, котрі містять найбільш принципові положення, ха­рактерні для всіх видів відносин галузі права. До таких віднося­ться норми, які характеризують предмет і метод трудового права, принципи правового регулювання, форми участі трудо­вих колективів в організації праці і управлінні виробництвом. Сюди ж відносяться і норми, які встановлюють права і обов'язки суб'єктів трудового права.

Особлива частина трудового права об'єднує такі інститути, як трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітну плату, охорону праці, дисципліну праці, матеріальну відповідальність, трудові спори тощо.

Проте якщо пригадати предмет, а також метод трудового пра­ва і з'ясувати собі їх крізь призму загальнотеоретичних позицій про систему права, то поділ трудового права на Загальну і Особ­ливу частину набуває до певної міри штучного вигляду.

Наприклад, норми, які визначають метод трудового права, найбільш характерні для трудового договору і для дисциплінар­ної та матеріальної відповідальності, але це норми, які утворю-

¹ Советское трудовеє право / Под ред. А. Й. Процевского. — К., 1991. — С. 22—23.

32

ють інститути Особливої частини. Права і обов'язки суб'єктів трудового права можуть бути найрізноманітнішими і диферен­ціюватися залежно від виду відносин. Права і обов'язки сторін колективного договору визначаються нормами інституту «Ко­лективний договір», а учасників відносин працевлаштування вже іншим самостійним інститутом і так далі.

Слід також мати на увазі, що існує поняття системи трудового права і системи трудового законодавства. І складається вражен­ня, що автори, які виступають за поділ системи трудового права на дві частини, ототожнюють систему права і систему законодав­ства. Якщо система галузі права обумовлюється об'єктивними умовами розвитку суспільних відносин, то система законодавст­ва, яка виражає структуру зовнішніх форм виразу права (зако­нів, постанов тощо), не позбавлена впливу на її формування суб'єктивних факторів. Законодавець може виходити з необхід­ності прийняття нормативних актів, враховуючи конкретну об­становку, потреби вирішення термінових завдань та ін. Тому нормативні акти здебільшого комплексно вирішують питання, які стосуються різних правових інститутів, а іноді — і галузей права. Наприклад, Закон України «Про підприємства в Україні» на перший погляд не відноситься до джерел трудового права, але він містить норми, які регламентують і трудові, і тісно пов'язані з ними відносини. Мається на увазі ст. 15 Закону, яка дає визна­чення трудового колективу, або ж ст. 17, яка визначає поняття колективного договору і порядок його укладення.

Найповнішого відображення система трудового законодавства отримує у кодифікованому акті, яким є Кодекс законів про пра­цю України. Проте наявність у кодексі глави «Загальні поло­ження» не можна трактувати як відповідну загальну частину трудового законодавства, а тим більше Загальну частину трудо­вого права. Аналогія з кримінальним чи цивільним кодексами і відповідними галузями права тут недоречна.

При характеристиці системи трудового права слід виходити перш за все зі структури суспільних відносин, які складають предмет трудового права. Норми, що забезпечують регламента­цію конкретних видів трудових і тісно пов'язаних з ними сус­пільних відносин, утворюють самостійні інститути трудового права, які у своїй сукупності і формують систему галузі.

30269

33

Такими інститутами є: трудовий договір, робочий час, час від­починку, заробітна плата, трудова дисципліна, охорона праці, матеріальна відповідальність, трудові спори, колективно-дого­вірне регулювання праці, підготовка і перекваліфікація кадрів, працевлаштування населення, нагляд і контроль за дотриман­ням законодавства про працю.

Послідовність розташування інститутів трудового права є, на перший погляд, умовною. Бо, наприклад, відносини працевлаш­тування можуть в реальних умовах передувати трудовим відно­синам і виникати на стадії до укладення трудового договору. Хо­ча у більшості своїй це відносини, які покликані забезпечувати власне трудові відносини. А отже, місце інституту «Працевлаш­тування населення» в цілому після інституту «Трудовий дого­вір». Якщо ж брати до уваги те, що не може існувати юридична норма, яка б не входила до певного інституту і до певної галузі права¹, то послідовність розміщення інститутів у системі трудо­вого права у відповідності до структури суспільних відносин, що складають предмет галузі, видається виправданою.

Безперечно, що такий варіант системи трудового права теж не позбавлений недоліків. Інститут «Трудовий договір», наприк­лад, складається з самостійних підінститутів — прийом на робо­ту, переведення і припинення трудового договору. Норми, які регламентують дисциплінарну і матеріальну відповідальність, можна також об'єднати у окремий інститут і т. д.

Від системи трудового права як галузі права необхідно відріз­няти систему науки трудового права і систему курсу «Трудове право України» як навчальної дисципліни. Трудове право як са­мостійна галузь права виступає предметом вивчення науки тру­дового права. І ось у складі цієї науки можна виділити вже За­гальну і Особливу частину. Система наукових поглядів і знань про предмет трудового права, про його принципи, джерела, ме­тод і систему утворюють Загальну частину у системі науки тру­дового права. Предметом Особливої частини є вивчення окремих інститутів трудового права, шляхів подальшого вдосконалення правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними від­носин.

Наука трудового права вивчає також досвід правового забез­печення трудових відносин у зарубіжних країнах з метою запо-

¹ Рабінович П. М. Цит. праця. — С. 95.

34

зичення найбільш прогресивних форм регулювання праці для трудового права України. Цей розділ в системі науки трудового права іноді виділяють у так звану Спеціальну частину.

Система курсу (навчальної дисципліни) «Трудове право Укра­їни» є сукупністю взаємопов'язаних між собою і послідовно роз­ташованих розділів (тем), які обумовлені структурою науки тру­дового права і служать для вивчення трудового права з метою підготовки фахових юристів. Конкретним втіленням системи трудового права як навчальної дисципліни є навчальна програма курсу «Трудове право України».