9.3. Щорічні відпустки

9.3.1. Щорічна основна відпустка

З-поміж усіх видів відпусток чи не найважливішу роль у сфе­рі часу відпочинку відіграють звичайно щорічні основні відпуст­ки. Саме завдяки цим відпусткам забезпечуються гарантії реа­лізації конституційного права працівників на відпочинок.

Щорічна основна відпустка надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку. Право праців­ників на щорічну основну відпустку не залежить від місця робо­ти, від виконуваної ними трудової функції, а також від умов праці. Для надання щорічної основної відпустки необхідний ли­ше один юридичний факт — перебування з роботодавцем у тру­дових відносинах протягом передбаченого законодавством часу. За цими ознаками, власне, і відрізняється щорічна основна від­пустка від усіх інших видів відпусток.

Щорічна основна відпустка залежно від її тривалості поділя­ється на мінімальну і подовжену.

Стаття 6 Закону України «Про відпустки» встановила міні­мальну тривалість щорічної основної відпустки 24 календарних дні за відпрацьований повний робочий рік. Робочий рік відрізня-

292

ється від календарного тим, що він рахується з дня укладення трудового договору тим чи іншим працівником, а тому кожному працівнику відповідає тільки для нього визначений робочий рік. При умові відпрацювання працівником повного робочого року його відпустка не може бути менше за встановлену законом мінімальну відпустку. Що стосується відпустки сезонним і тим­часовим працівникам, то вона надається їм тривалістю, пропор­ційною відпрацьованому часу, тобто така відпустка може бути меншою, ніж 24 календарні дні.

Для деяких категорій працівників законом встановлені що­річні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема, для не­повнолітніх передбачено надання відпустки тривалістю 31 ка­лендарний день, інвалідам І і II груп незалежно від причин інва­лідності — ЗО календарних днів, інвалідам III групи — 28 календарних днів. Працівникам вугільної, сланцевої, металур­гійної, електроенергетичної промисловості, а також особам, зай­нятим на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збага­ченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарні дні, але при цьому за кожних два від­працьованих роки на зазначених роботах відпустка їм збільшу­ється на 2 календарні дні. Максимальна тривалість відпустки для цих працівників не може перевищувати 28 календарних днів. Закон передбачає також надання відпустки більшої трива­лості працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 м і нижче, трива­лістю не менше 28 календарних днів незалежно від стажу робо­ти. Якщо ж працівники, зайняті на роботах в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 м, то відпустка надається їм трива­лістю 24 календарних дні. При наявності стажу на цих роботах 2 роки і більше відпустка збільшується на 4 календарні дні.

Відпустки більшої тривалості надаються також воєнізовано­му особовому складу гірничорятувальних частин. Передбачаєть­ся, що їх щорічна основна відпустка не може бути меншою ЗО календарних днів. Невоєнізованим працівникам • гірничоряту­вальних частин відпустка надається тривалістю 24 календарні дні, але за кожних два роки стажу на зазначених роботах відпуст­ка збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість

293

відпустки цим категоріям працівників не може перевищувати 28 календарних днів.

Існують подовжені відпустки також для працівників лісозаго­тівельних, лісогосподарських, лісозахисних, лісовпорядних під­приємств і виробничих об'єднань, що займаються заготівлею во­ску і добуванням живиці, а також для працівників підприємств агролісомеліорації, міжгосподарських лісгоспів, постійних лісо­заготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підпри­ємств, лісопунктів, лісництв і лісозаготівельних дільниць, а та­кож лісництв, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, для яких щорічна основна відпустка надається тривалістю 28 календарних днів, при умові, що вони зайняті на роботах, поса­дах і за професіями, зазначеними у Списку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 570^і.

У лісовпорядних підприємствах правом на цю відпустку ко­ристуються працівники лісовпорядних експедицій та партій, які виїжджають на місце лісовпорядних робіт на польовий період, але не менше ніж на 3 місяці протягом року.

Постійними лісозаготівельними дільницями, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, пра­ця в яких дає право на зазначену відпустку, є виробничі підроз­діли щорічної дії, які мають плановий обсяг заготівлі і вивезен­ня деревини не менше ніж 4 тис. куб. метрів на рік.

Правом на відпустку тривалістю 28 календарних днів не ко­ристуються працівники деревообробних підприємств, цехів (крім шпалорізних цехів і цехів з виробництвом технологічної дран­ки), житлово-комунального господарства, торгівлі та громадсь­кого харчування, які діють як самостійне виробництво, так і в складі лісогосподарських підприємств і об'єднань.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам щорічна основна відпустка на­дається тривалістю до 56 календарних днів. Порядок надання від­пустки зазначеним категоріям працівників затверджений поста­новою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346².

¹ Офіційний вісник України. — 1997. — Число 24.

² Там само. — Число 16. — С. 73.

С. 78.

294

Тривалість такої відпустки диференціюється залежно від поса­ди, яку займає працівник, від 28 до 56 календарних днів. Право на таку відпустку мають працівники дошкільних закладів ос­віти, позашкільних закладів освіти, середніх закладів освіти, за­кладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, вищих закладів освіти, закладів післядипломної освіти, навчально-методичних центрів і кабінетів, науково-дос­лідних та інших наукових установ і організацій, науково-дослід­них та наукових підрозділів установ, організацій, підприємств, якщо їхня посада передбачена у названій постанові Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.

Недоліком Закону України «Про відпустки» можна вважати те, що тривалість щорічної відпустки не ставиться ним у залеж­ність від тривалості стажу роботи працівника, за винятком окре­мих категорій працівників, що передбачено ст. 6 цього закону. Законодавством багатьох європейських держав встановлено, що тривалість основної щорічної відпустки залежить від тривалості трудових відносин кожного працівника, їм гарантується відпуст­ка мінімальної тривалості, незалежно від трудового стажу, але у подальшому, чим довше працює особа на підприємстві, тим біль­шої тривалості надається їй щорічна відпустка. При цьому від­пустка виконує також своєрідну функцію стимулювання трива­лої роботи на одного роботодавця.

Вітчизняне законодавство, незважаючи на пропозиції вче-них-юристів, все ж залишило поза увагою залежність тривалості відпустки від стажу роботи, а тому складається ситуація, коли і молоді, щойно прийняті на роботу працівники, і особи, що ма­ють стаж 10—15 років роботи на підприємстві, отримують за за­гальним правилом однакової тривалості щорічну відпустку.