- •1.1. Поняття трудового права
- •1.2. Предмет трудового права України
- •1.3. Метод правового регулювання трудових правовідносин
- •1.4. Функції трудового права України
- •1.5. Система трудового права
- •1.6. Місце трудового права у системі права України
- •2.1. Поняття принципів трудового права
- •2.2. Принцип обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці
- •2.3. Принцип оптимального поєднання централізованого і локального правового регулювання
- •2.4. Принцип соціального партнерства і договірного встановлення умов праці
- •2.5. Принцип єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин
- •2.6. Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників
- •3.1. Поняття трудових правовідносин та їх структура
- •3.2. Правосуб'єктність учасників трудових правовідносин
- •3.3. Правове становище працівників у трудових правовідносинах
- •3.4. Роботодавці як суб'єкти трудових правовідносин
- •3.5. Участь профспілок у трудових правовідносинах
- •4.2. Нормативні акти як джерела трудового права України
- •4.3. Акти договірного та локального характеру у сфері трудового права
- •4.4. Акти -судової влади як одна з форм трудового права
- •5.1. Поняття соціального партнерства, його мета та форми
- •5.2. Колективні угоди та їх значення у регулюванні трудових відносин )
- •5.3. Колективний договір, його сторони та зміст
- •5.4. Колективні переговори з укладення та підписання колективних договорів і угод
- •6.1. Поняття трудового договору
- •6.2. Форма та зміст трудового договору
- •6.3. Загальний порядок укладення трудового договору
- •6.4. Види трудового договору
- •7.1. Зміна умов трудового договору
- •7.2. Припинення трудового договору
- •7.3. Загальний порядок припинення трудового договору
- •7.4. Правове регулювання відсторонення працівника від роботи
- •8.1. Поняття робочого часу та його види
- •8.2. Режим робочого часу
- •9.1. Поняття та види часу відпочинку
- •9.2. Правове регулювання відпусток
- •9.3. Щорічні відпустки
- •9.3.1. Щорічна основна відпустка
- •9.3.2. Щорічні додаткові відпустки
- •9.3.3. Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством
- •9.3.4. Порядок надання і оплати щорічних відпусток
- •9.4. Цільові відпустки, що не належать до часу відпочинку
- •9.5. Відпустки без збереження заробітної плати
- •10.1. Поняття оплати праці та її структура
- •10.2. Види регулювання заробітної плати
- •10.3. Тарифна система
- •10.4. Гарантії та компенсації
- •11.1. Поняття трудової дисципліни та методи її забезпечення
- •11.2. Внутрішній трудовий розпорядок
- •11.3. Система заходів заохочення працівників як засіб забезпечення трудової дисципліни
- •11.4. Юридична відповідальність за трудовим правом України: загальна характеристика та підстави
- •11.5. Дисциплінарна відповідальність за трудовим правом
- •11.6. Поняття, правові підстави та умови матеріальної відповідальності
- •11.6.1. Види матеріальної відповідальності працівників
- •11.6.2. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність
- •11.6.3. Визначення розміру шкоди та порядок її покриття
- •12.1. Поняття охорони праці та її правове забезпечення
- •12.2. Загальні гарантії прав працівників на охорону праці
- •12.3. Додаткові гарантії прав на охорону праці працівників, які працюють у важких і шкідливих умовах праці
- •12.4. Додаткові гарантії права на охорону праці жінок, неповнолітніх осіб та осіб з пониженою працездатністю
- •12.5. Організація охорони праці на підприємстві, в установі, організації
- •13.1. Поняття, предмет та класифікація трудових спорів
- •13.2. Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів
- •13.3. Порядок розгляду колективних трудових спорів
- •13.3.1. Поняття та види колективних трудових спорів
- •13.3.2. Порядок розгляду колективних трудових спорів примирними органами •
- •13.3.3. Участь Національної служби посередництва і примирення у вирішенні колективних трудових спорів
- •13.3.4. Правове регулювання проведення страйків
- •14.1. Поняття та основні види нагляду і контролю
- •14.2. Державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю
- •14.3. Громадський контроль у сфері трудового права
- •14.4. Відповідальність за порушення трудового законодавства і правил з охорони праці
- •15.1. Поняття міжнародного трудового права, історичні передумови його становлення та розвитку
- •15.2. Мета, завдання, функції та принципи міжнародного трудового права
- •15.3. Суб'єкти міжнародного трудового права
- •15.4. Джерела міжнародного трудового права
- •15.5. Міжнародно-правові стандарти у сфері праці та трудових відносин
8.1. Поняття робочого часу та його види
Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівника, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та інше майно роботодавця.
Трудове законодавство не подає визначення поняття робочого часу. Тому його визначено в науковій літературі.
Робочий час — це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часуТїрацівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.
Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня: п'ятиденний або шестиденний. Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи.
Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого, локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання. За нових умов господарювання централізоване закріплення нормування робочого часу виступає юридичним засобом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю. Кодекс законів про
268
працю визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуально-договірному рівні. У трудовому законодавстві відсутні прямі заборони щодо зменшення тривалості робочого часу за угодою сторін трудового договору.
Розрізняють основний та неосновний робочий час. Основний — це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час. Неосновним робочим часом вважається законодавче закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім — надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.
Найбільш поширеним видом робочого часу є нормальний робочий час. Це час, визначений законом як норма робочого тижня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці, незалежно від виду, характеру, форми виконуваної роботи та обліку робочого часу. Відповідно до ст. 50 КЗпП нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень. Разом з тим ч. 2 ст. 50 КЗпП передбачає, що при укладенні колективного договору на підприємствах (організаціях) норма робочого тижня може бути зменшена. Закріплений на рівні колективно-договірного регулювання робочий час і буде нормальним для даного підприємства.
З огляду на об'єктивні обставини окремі категорії працівників потребують посиленого захисту з боку держави. Враховуючи особливі умови та характер виконуваної роботи, вік чи стан здоров'я працівника, КЗпП передбачає знижену порівняно зі звичайною норму тривалості робочого часу. Традиційно в законодавстві та правовій літературі цей вид робочого часу називають скороченим робочим часом.
Скорочений робочий час характеризується певними ознаками, закріпленими у КЗпП, а саме:
перелік працівників, які можуть працювати на умовах скороченого робочого часу, вичерпно передбачений у законодавстві. Разом з тим роботодавець має право (але не зобов'язаний) вийти
269
рамки законодавства та надати можливість окремим праців-Ікам виконувати роботу на умовах скороченого робочого часу і
рахунок прибутку;
скорочена тривалість робочого часу є нормальною та макси-Ільно допустимою нормою робочого часу для працівників, які Іють право на такий вид робочого часу;
суб'єкти, умови та порядок застосування скороченого робочо-І часу є обов'язковими для роботодавця і не залежать від волі зацівників;
виконання роботи на умовах скороченої тривалості робочого Ісу не звужує обсяг трудових прав працівників (не впливає на «мір заробітної плати, тривалість відпусток тощо).
Норма скороченого робочого часу є не однаковою та дифе- їнціюється законодавцем залежно від суб'єктів та умов праці т. 51 КЗпП). /
Право на скорочену тривалість робочого часу закріплене для ^повнолітніх працівників. Для осіб віком від 16 до 18 років зрма робочого часу складає не більше 36 годин на тиждень, а тя тих, що не досягли 16 років — 24 години на тиждень. Така ж швалість робочого часу передбачена для учнів віком від 14 до 5 років, які працюють у період канікул. Тривалість робочого Ісу для неповнолітніх працівників, які здійснюють роботу під ас навчання, не може перевищувати половину відповідних мак-Імальних норм скороченого робочого часу (наприклад, для осіб* Іком до 16 років — 12 годин на тиждень).
Скорочений робочий час передбачений також для працівни-ів, зайнятих-на роботах з особливо шкідливими умовами праці, орма робочого часу для цієї категорії працівників не може пе-ввищувати 36 годин на тиждень та диференціюється залежно Ід виду виконуваної роботи, займаної посади чи професії. Пере-ік таких робіт і тривалість їх виконання визначений «Перелі-ом виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами раці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого ижня», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України ід 21 лютого 2001 р. № 163і. Правила застосування вказаного [ереліку регулює «Порядок застосування Переліку виробництв, ехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в ких дає право на скорочену тривалість робочого тижня», за-
Офіційний вісник України. — 2001. — № 9. — Ст. 352. 70
тверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 23 березня 2001 р. № 122. Назви професій і посад керівників, фахівців, службовців та робітників, передбачених у Переліку, вказані відповідно до «Класифікатора професій», затвердженого наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 р. № 257 (зі змінами та доповненнями).
Працівникам, професії та посади яких не передбачені в Переліку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, означених Переліком, скорочена тривалість робочого часу встановлюється у ці дні тієї самої тривалості, як і працівникам, постійно зайнятим на цій роботі.
Якщо виробництва та цехи зазначені в Переліку без найменувань конкретних професій і посад, то правом на скорочену тривалість робочого тижня користуються всі працівники цих виробництв, цехів незалежно від назви професії, посади, яку вони займають. У тих випадках, коли працівники протягом робочого часу були зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, де встановлено скорочений робочий тиждень різноі( тривалості, і відпрацювали на цих роботах більше половини максимальної тривалості скороченого робочого часу, їх робочий день не повинен перевищувати 6 годин. Облік часу, відпрацьованого за кожним видом робіт, здійснюється роботодавцем. Якщо в Переліку зазначено «постійно зайнятий» або «що постійно працює», скорочена тривалість робочого часу відповідно до вказаної в Переліку тривалості встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий в цих умовах протягом всього скороченого робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад. У разі відсутності такого застереження скорочений робочий час згідно із зазначеною в Переліку тривалістю встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий у шкідливих умовах праці не менше половини робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.
Перелік є обов'язковим для застосування на всіх підприємствах, де використовуються визначені види виробництв, цехів, робіт, професій та посад, незалежно від відомчого підпорядкуван-
271
я цих виробництв, цехів, а також від форм власності підпри-мств, організацій і установ.
Скорочена тривалість робочого часу передбачена законодавст-ом також для медичних працівників (постанова РНК СРСР Про тривалість робочого дня медичних працівників»). Норма обочого дня є не однаковою для різних категорій медпрацівни-ів. Наприклад: для лікарів та середнього медичного персоналу ікарень, пологових будинків та ін. робочий день становить Іість з половиною годин; для лікарів лікарсько-трудових екс-ертних комісій тощо — п'ять з половиною годин.
Скорочена тривалість робочого часу законодавче закріплена ля педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх та пеціальних середніх та вищих навчальних закладів. Норма ро-очого часу обчислюється навчальними годинами та диферен-Дюється залежно від займаної посади, виконуваної роботи та йду навчального закладу. Так, 18 навчальних^здин становить Іобочий тиждень для вчителів загальноосвітніх навчальних за-:ладів; для вихователів загальноосвітніх навчальних закладів ривалість робочого часу (обсяг педагогічного навантаження) становлена ЗО годин на тиждень. 36 годин на тиждень передба-ено тривалість робочого часу для вихователів дошкільних уста-сов; для викладачів вищих навчальних закладів встановлено корочений робочий час тривалістю в середньому 6 годин на день т. д.
Право на скорочену тривалість робочого часу мають також ін-,аліди 1-ї та 2-ї груп, які працюють на підприємствах, у цехах та Іа дільницях, призначених для використання праці цих осіб, /корочена тривалість робочого часу для цієї категорії працівни-;ів становить 36 годин на тиждень (постанова Ради Міністрів /РСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення використай -ея праці пенсіонерів і інвалідів у народному господарстві і пов'я-аних з цим додаткових пільгах»)1.
Трудовим законодавством передбачені випадки можливого корочення тривалості нормального робочого часу всіх працівни-:ів та підприємств. Так, відповідно до ст. 53 КЗпП напередодні вяткових, неробочих і вихідних днів тривалість роботи праців-шків скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і гри шестиденному робочому тижні. Потрібно наголосити, що
Сборник постановлений СССР. — 1973. — № 21. — Ст. 116. І72
вказана підстава не застосовується щодо працівників, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав. Зокрема, тривалість робочого часу напередодні святкових і неробочих днів не скорочується для працівників, яким встановлений скорочений робочий час відповідно до ст. 51 КЗпП (неповнолітні та ін.).
Скорочена тривалість роботи напередодні вихідних днів передбачена законом для працівників, які працюють на умовах 6-ден-ного робочого тижня: тривалість роботи в такі дні не може перевищувати 5 год.
Тривалість робочого дня скорочується також на одну годину при роботі в нічний час. Відповідно до законодавства нічним вважається час з 22 години вечора до 6 години ранку. Скорочення не допускається, якщо це зумовлено умовами виробництва (зокрема на безперервних виробництвах; на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним), а також для осіб, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав (наприклад, п. 2. ч. 1 ст. 51, ч. З ст. 51 КЗпП). Скорочення тривалості робочого часу не застосовується, якщо істотною умовою трудового договору є робота працівника в нічний час.
Трудовим законодавством встановлені обмеження залучення окремих працівників до роботи у нічний час. Зокрема, забороняється використовувати працю жінок. Виняток становлять галузі народного господарства, де це викликано особливою необхідністю та дозволяється як тимчасовий захід. Обмеження щодо застосування праді жінок у нічний час не поширюється на фермерські господарства та на сімейні підприємства.
У нічний час забороняється використовувати працю вагітних жінок; жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших вісімнадцяти років.
Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить медичним висновкам.
Умови, підстави та порядок встановлення скороченого робочого часу можуть бути обумовлені в рамках соціального партнерства та закріплені у колективному договорі. На рівні підприємства та за рахунок його коштів скорочений робочий час може встановлюватися для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
Наступним видом робочого часу є неповний робочий час. На відміну від скороченого, неповний робочий час встановлюється
18 02-69
273
за погодженням між працівником та роботодавцем. Така домовленість між сторонами трудового договору може бути як безпосередньо при прийнятті на роботу, так і згодом, в період роботи; на певний термін і без зазначення такого терміну.
Трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов'язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Так, на прохання вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встанрвлювати їй неповний робочий час (ст. 56 КЗпП). Відмова роботодавця забезпечити таке право може бути оскаржена до органів, уповноважених розглядати трудові спари.
Неповний робочий час застосовується зазвичай для працівників, що працюють за сумісництвом.
Розрізняють декілька видів неповного робочого часу:
неповний робочий тиждень (скорочення кількості робочих днів протягом робочого тижня);
неповний робочий день (скорочення тривалості робочого дня без скорочення кількості робочих днів у тижні);
поєднання обох попередніх (наприклад, два робочі дні в тиждень по три годинилцодень).
Робота на умовах неповного робочого часу не звужує обсягу трудових прав працівників. Вони мають право на відпочинок, право на допомогу в разі тимчасової непрацездатності тощо. Лише оплата праці в цьому випадку проводиться пропорційно відпрацьованому часу при почасовій формі оплати праці або ж залежно від виробітку — якщо встановлено відрядну форму оплати праці.
У деяких випадках, пов'язаних з винятковістю або надзвичайністю обставин, які складаються на виробництві, може виникати потреба залучення працівника до виконання обов'язків понад встановлену тривалість робочого часу протягом дня (зміни). Таке відхилення від нормального робочого часу в законодавстві отримало назву надурочні роботи.
Надурочний робочий час як різновид робочого часу — це час, протягом якого працівник виконує обумовлену трудовим договором роботу понад встановлену норму робочого часу. Надурочними роботами вважаються:
274
роботи понад встановлену тривалість робочого дня (наприк лад, при 8-годинному робочому дні — час понад вісім годин при денному обліку робочого часу. Однак, якщо особа працює на умовах неповного робочого часу, то робота понад встановлену для неї тривалість робочого часу, але в межах аіагальновстанов- леної тривалості на підприємстві не є надурочною роботою. Не мо же також вважатися надурочною робота, яка виконується праців ником поза основним робочим часові на умовах сумісництва;
роботи понад встановлену графіком тривалість зміни;
роботи понад нормальну кількість робочих годин за обліко вий період, якщо на підприємстві застосовується підсумований облік робочого часу. При цьому тривалість роботи в один робо чий день може становити менше або більше передбаченої за гра фіком норми робочого часу, однак ці відхилення в сумі не пере вищують норми робочого часу, встановленої для певного обліко вого періоду (крім ненормованого робочого часу).
Законодавством встановлені обмежуючі чинники щодо запровадження на підприємстві надурочних робіт. Зокрема, підставою для залучення працівників до надурочних робіт є обов'язкове видання наказу (розпорядження) відповідного роботодавця. Хоча робота, виконана за усним розпорядженням роботодавця (якщо наказу на підприємстві не було видано), також вважатиметься надурочною.
Надурочні роботи, як правило, не допускаються, їх проведення можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством. Стаття 62 КЗпП подає вичерпний перелік випадків залучення працівників до надурочних робіт. Такими є:
проведення робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої ава рії і негайного усунення їх наслідків;
проведення суспільне необхідних робіт щодо водопостачан ня, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транс порту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіваних об ставин, які порушують правильне їх функціонування;
необхідність закінчити почату роботу, яка внаслідок непе редбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності
18-02-69 275
невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
необхідність виконання вантажно-розвантажувальних ро біт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
продовження роботи при нез'явленні працівника, який за ступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках робото давець зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.
Трудовим законодавством передбачено особливий порядок застосування надурочних робіт та спеціальні правила залучення працівників до них. Зокрема, ст. 64 КЗпП передбачає, що для проведення надурочних робіт необхідно отримати згоду профспілкового комітету на їх проведення. Порядок надання такої згоди встановлюється самим органом профспілки. Звичайно, згода на проведення надурочних робіт повинна бути отримана роботодавцем попередньо, тобто до початку виконання надурочних робіт. Однак випадки, коли допускається проведення надурочних робіт, мають непередбачуваний екстраординарний характер, а тому роботодавець не завжди має змогу отримати попередній дозвіл профкому для того, аби за усіма правилами провести виконання таких робіт, які наперед не можна було передбачити. Тому на практиці існує неписане правило, коли перед початком календарного року профкоми на своїх засіданнях заслуховують клопотання адміністрації роботодавця і дають авансом згоду на проведення у майбутньому надурочних робіт у всіх можливих випадках. І це, незважаючи на усю його парадоксальність, продовжує широко практикуватись при проведенні надурочних робіт. У Росії після вступу в силу нового Трудового кодексу з 1 лютого 2002 р., як і в багатьох інших державах, залучення працівників до надурочних робіт проводиться за письмовою згодою самого працівника, що очевидно є найбільш прийнятним.
Закон встановлює максимальні норми залучення працівників до надурочних робіт. Вони не повинні перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік на кожного працівника. Галузевими колективними угодами, колективними договорами, положеннями про робочий час на підприємствах вказана норма може бути зменшена (але не збільшена).
276
У КЗпП існує пряма заборона залучення окремих працівників до надурочних робіт. Це зокрема стосується вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших 18 років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва в дні занять. Жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучати до надурочних робіт лише за їх згодою.
Оплата праці за роботу в надурочний робочий час здійснюється в підвищеному розмірі (ст. 106 КЗпП). Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.