23. Теорія Фішера про міжчасовий вибір споживача та феномен с.Кузнеца

Згідно з теорією Фішера споживання домогосподарств в кожному поточному періоді не обмежується лише їхнім поточним доходом. Згідно з цією теорією сучасні люди є раціональними і передбачливими. Тому в процесі

прийняття рішень щодо величини споживання вони здійснюють міжчасовий

вибір і враховують не лише поточний дохід, а й переміщення доходу між

різними періодами життя. Звідси випливає основна ідея Фішера —

споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її

доходу впродовж усього її життя.

Для ілюстрації теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача припустимо,

що його життя складається лише з двох періодів: перший — молодість,

другий — старість. У першому періоді дохід споживача становить Y1, а

споживання — С1. У другому періоді дохід становить Y 2, а споживання —

С2. Врахуємо також, що споживач має можливість заощаджувати і брати

позику. Тому його споживання у будь-якому періоді може бути нижчим за

поточний дохід (внаслідок заощаджень) або вищим за поточний дохід (за

рахунок активів і позик). При цьому під доходом (Y) будемо розуміти

трудовий дохід, з якого утримуються податки.

Розглянемо перший варіант: споживач заощаджує в період молодості, щоб на

Розглянемо перший варіант: споживач заощаджує в період молодості, щоб на

певну величину збільшити споживання в період старості. За цих умов

міжчасове бюджетне обмеження споживача у кожному періоді визначається

так:

С1 = Y1 – S1; С2 = (1 + r)S1 + Y2.

Отже, у першому періоді максимально можлива величина споживання менша за

поточний дохід на суму заощаджень. У другому періоді, навпаки, вона

перевищує його поточний дохід на величину заощаджень першого періоду з

нарахованими процентами.

Розглянемо протилежний варіант: споживач планує збільшити споживання у

першому періоді за рахунок певного його зменшення у другому. З цією

метою у першому періоді він не заощаджує і бере ще гроші у позику на

величину, яка кореспондує із запланованими заощадженнями у другому

періоді.

На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача з’явилися дві

функції споживання, які економісти називають гіпотезами: гіпотеза

життєвого циклу, що пов’язана з іменем Франко Модільяні, та гіпотеза

постійного (перманентного) доходу, яку пов’язують з іменем Мільтона

Фрідмана.

Аналіз, проведений Кузнєцом, показав, що функція споживання достатньо вірогідно описує поведінку домашніх господарств у короткому періоді (до 4-х років). Але при переході до більш тривалих тимчасових проміжків (10 і 30 років) теза Кейнса про сталість граничної схильності до споживання й убуванні величини середньої норми споживання статистично не підтверджувалася, що дістало назву “феномена” Кузнєца.

У дійсності середня норма споживання фактично не тільки не убувала, але, при загальній тенденції до сталості, навіть трохи зросла (із значення 0,867 у 1869-1898 р. до 0,879 у 1904-1933 р.). Зауважимо, що й у наші дні розмір середньої норми споживання незначно коливається біля якоїсь константи (для США, наприклад, – 0,92)².

Висновки, зроблені С.Кузнєцом, викликали необхідність перегляду уявлень про характер поведінки домашніх господарств на споживчому ринку. До теперішнього часу існує біля десятка базових концепцій, що тією або іншою мірою пояснюють “феномен” Кузнєца.