62. Аналіз впливу зовнішніх ефектів на суспільну ефективність і теорема Коуза.

Проблема екстерналій, як правило, закладається в основу ринкової економіки. Іншими словами, передбачається, що певні види угод між економічними агентами неможливі. Однак, якщо це обмеження прибрати, то, ймовірно, відбудеться самостійна координація економічними агентами своїх інтересів без втручання держави. Саме про можливість включення екстерналій в ринок йде мова у так званій теоремі Коуза, в якій стверджується, що для досягнення оптимальності за певних умов байдуже, кому належать права на екстерналії.

Сутність теореми Коуза полягає в наступному – зовнішні ефекти можна інтерналізувати шляхом закріплення прав власності на об’єкти, що їх породжують, та обміну цими правами, якщо це не пов’язано зі значними трансакційними витратами. Реалізація цієї теореми передбачає, по-перше, що зазначенні права визначені та можуть знаходитися в обігу на ринку. По-друге, розмір трансакційних витрат, тобто витрат на веденні переговорів або підтримку угоди, має бути не настільки великим, щоб стати непереборною перешкодою для досягнення ефективної угоди.

Розглянемо негативні зовнішні ефекти, які виникають між підприємством А, яке породжує негативні екстерналії, та підприємством В, яке є їх реципієнтом. Підприємство А погодиться зменшити свій обсяг виробництва з максимізуючого прибуток до суспільно оптимального, якщо йому будуть відшкодовані його втрати.

Зміна ситуації на галузевому ринку за умов дії теореми Коуза:

Точка D відображає обсяг прибуток, за якого підприємство максимізує прибуток. Точка Е – суспільно оптимальний обсяг виробництва.

Відстань по вертикалі між кривими граничних суспільних витрат (MSC) та граничних індивідуальних витрат ( MPC) відображає мінімальні суми, які буде вимагати підприємство А за скорочення обсягу виробництва на одну одиницю. За будь-якого обсягу виробництва, нижчому за Q_E платежі підприємству А, на які погодиться підприємство В, будуть недостатніми, щоб підприємство А відмовилося від виробництва додаткової одиниці продукції. І навпаки, при будь-якому обсязі виробництва, більшого за Q_E, платежі, на які погодиться підприємство В будуть достатніми або навіть вищими від тих, на які погодиться підприємство А для скорочення обсягів виробництва. Таким чином, підприємство А погодиться на обмеження обсягу виробництва в обмін на певну грошову компенсацію з боку підприємства В.

Якщо ж право, на використання ресурсу належатиме підприємству В, тобто реципієнту негативних зовнішніх ефектів, то ситуація не зміниться, хоча характер взаємодії буде іншим. Так, підприємство А буде сплачувати підприємству В за можливість виробництва додаткової одиниці продукції. Достатній платіж відповідатиме оптимальному обсягу виробництва для підприємства А.

Таким чином, ефективний з точки зору суспільства результат може бути отриманий і без державного втручання.

Використання теореми Коуза особливо привабливо для економістів ліберального спрямування, для яких проблема визначення «винного» не є такою однозначною, оскільки виникає із-за того, що дві сторони намагаються використовувати один і той же ресурс, але для досягнення різних цілей. Тому, за наявного негативний негативних екстерналій ефективним може бути і обсяг виробництва більший за Q_E, якщо реципієнт відсунеться від джерела негативних зовнішніх ефектів.

Разом з тим, незважаючи на привабливість механізму усунення зовнішніх екстреналій, запропонованого Коузом, його суспільна ефективність не завжди є достатньою. По-перше, теорема Коуза вимагає, щоб трансакційні витрати були на достатньо низькому рівні. Джерела їх виникнення: Перше – це існування так званої проблеми «принципал – агент». Коли одна зі сторін угоди ( принципал) платить іншій ( агент) за певну поведінку. Така проблема виникає, коли принципал не може перевірити, чи виконує агент свої зобов’язання. За відсутності інших трансакційних витрат ефективним вважається перенесення втрат ( негативних екстерналій), що виникають від взаємодії принципала та агента, на останнього, оскільки воно формує певні стимули, які у принципала, згідно теореми Коуза, вже є. Друге – відсутність або нечітка визначеність прав власності на ресурси. Неможливо домовитися про використання ресурсів, не знаючи їх власника.

Про-друге, рішення Коуза може бути реалізоване в ситуаціях, коли існує визначна та обмежена кількість учасників і джерело зовнішнього ефекту легко визначити, а отже можна легально запобігти появі негативних екстерналій.