Висновки

Розглянувши питання «Проблема прабатьківщини людства за матеріалами антропогенезу» можна підвести такі підсумки. Проблема походження людини на початок ХХІ ст. має такі основні концепції: африканська теорія прабатьківщини, мультирегіональна теорія і походження людини за позатропічною гіпотезою.

Африканська теорія прабатьківщини. Вперше гіпотезу про африканське походження людства обґрунтував Ч.Дарвін, давши при цьому поштовх теорії моноцентризму щодо походження людини сучасного фізичного типу. Проте, враховуючи обмеженість викопних решток найдавніших людей на другу половину ХІХ ст. (так кісткові залишки неандертальців були вперше виявлено в 1868 р., яванських пітекантропів 1893 р.), теорія африканської прабатьківщини людства була науково обґрунтована лише починаючи з 60-х рр. ХХ ст. подружжям Льюїсом та Мері Лікі, яка на сьогодні є домінуючою:

По-перше, традиційно вважається, що на африканському континенті наприкінці третинного і початку четвертинного періоду кайнозойської ери сформувалися сприятливі для олюднення мавп кліматичні умови. В епоху міоцену (від 25 до 5 млн. р. до н.е.) та пліоцену (від 5 до 2 млн. р. до н.е.) клімат став більш прохолодний, почав розповсюджуватись степовий ландшафт з багатою фауною. За пліоцену відбувається зникнення великих лісів. Частина вищих приматів була змушена покинути тропічні ліси і вийти в інші ландшафтні умови, і пристосовуватись до відповідних змін. Ймовірно, враховуючи невелику чисельність найдавніших пралюдських колективів та їхню стадну організацію, вони зустріли небезпечних хижаків. Окрім того, вихід на степові простори позбавив найдавніші колективи звичної для тропічних лісів їжі, що автоматично вело до пошуку альтернативних джерел харчування.

Небезпека, що надходила від хижаків, змусила мавп зводитись на ноги, що в майбутньому призвело до звільнення рук від опорної функції. Згодом для оборони від природних ворогів та для пошуку джерел харчування почалося спорадичне використання каміння, палиць, кістки в якості знарядь праці, а з часом і їх спеціалізоване виготовлення. Дана теза підкріплюється й палеоантропологічними та палеоархеологічними знахідками. Так, на підставі аналізу кісткових решток австралопітека афаренсіс (Люсі) людство перейшло до прямоходіння приблизно 6 - 3,2 млн. років тому, а найдавніші знаряддя праці датуються вже 2,2 млн. років тому. Наведені факти свідчать що кліматичні умови, які сформувалися на Африканському континенті сприяли переходу частині вищих приматів до прямоходіння.

По-друге, починаючи з 1980-х рр. Ребека Канн з Каліфорнійського університету, стверджувала, що географічна область, де тривалий час мешкали сучасні люди, повинна мати найбільшу генетичну різноманітність. Порівнюючи послідовності мітохондріальної ДНК у сучасних людей, вона дійшла висновку, що Африка має найбільшу генетичну різноманітність і, отже, має бути їх загальною батьківщиною. Окрім того, в Африці виявлено найбільш давні носії генів – єдину найдавнішу групу людей, як викопних так і існуючих сьогодні (бушмени), тоді як інші подібні африканським – відсутні. Більшість дослідників, що займаються пошуком генетичних доказів африканської теорії прабатьківщини людства поки що вказують на те, що ці дані носять попередній характер і не можуть слугувати остаточним доказом, оскільки пошук вівся переважно на африканському континенті. Також генетичні дослідження вказують на Африку, як на початковий осередок, звідки люди сучасного фізичного типу почали заселювати територію Старого Світу.

По-третє, на Африканському континенті виявлено велику кількість кісткових решток передлюдей і найдавніших людей, що дає змогу простежити еволюційні процеси, які виникали під впливом навколишнього природного середовища, кліматичних умов, фактору спадковості та етапи зміни фізичного типу людини. З усіх можливих центрів походження первинного предка людини найбільш повний зв'язок міоценових і більш пізніших гомінідів простежується лише в Африці. Найдавніші з цих гоміноїдів – проконсули (Proconsul) – 22-10 млн. р. та афропітеки (Afropithecus) – 20-17 млн. р. і більш пізніші дріопітеки (Dryopithecus) – 16-9 млн. р. тому. Їхня морфологія найбільш близька до сучасних понгідів (горила, шимпанзе, орангутанг, гібон) та першим австралопітекам. Згодом їх змінюють Самбуропітек (Samburupithecus) – 9,5 млн. р. та Сахелантроп (Sahelanthropus) – 7-6 млн. років тому, що безперечно вказує на безперервну лінію еволюції. В Азії та Європі є доволі пізні людиноподібні мавпи, проте немає досить давніх гоміноїдів.

В цілому ж, еволюцію людиноподібних мавп за африканським континентом можна умовно поділити за представниками та їх зміною: прогресивний австралопітек – пітекантроп – неандерталець - людина сучасного фізичного типу.

По-четверте, Африка й надалі залишається найбільшим ареалом проживання сучасних вищих приматів, таких як шимпанзе і горила, з яких карликовий шимпанзе (бонобо) є найближчим до людини з точки зору поведінкових меж, "розумових" здібностей.

Зважуючи на вище наведене, слід визнати, що африканська теорія на сьогодні, будучи найбільш науково обґрунтованою, має велику кількість противників, які вказують на мультирегіональність зародження і еволюцію найдавніших людських гоміноїдів, протиставляючи Африці інші регіони земної кулі такі як Азію та Європу.

Азійська теорія прабатьківщини людства. Історично першою була різносторонньо аргументована саме азійська гіпотеза прабатьківщини людства. В Пакистані та Індії були зроблені чисельні знахідки середньо міоценових гоміноїдів Сивапітеків (Sivapithecus), що мешкали на протязі 12-8 млн. років тому. До відкриття в Африці азійські примати вважалися найдавнішими предками людей та мавп. Проте, за сучасними уявленнями азійські сивапітеки були лише предками сучасних орангутангів. Майже синхронне існування з Африкою в Азії та Європі людей прямоходячих (Homo erectus) або пітекантропів, призвело до появи азійської теорії прабатьківщини і на базі неї мультирегіональної концепції походження людства. Слід відмітити, що процеси гомінідізації вищих приматів могли зародитися саме на Азійському континенті. Внаслідок несприятливих кліматичних умов ця еволюція могла мігрувати до Африки. Окрім того, на сьогодні, зважаючи на чисельні археологічні та деякі палеоантропологічні знахідки, азійську теорію цілком слушно можна перейменувати в євразійську. Справа в тому, що багато людиноподібних мавп населяло в олігоцені та міоцені Південну Європу – лемуроподібна Іда (DarwiniusMasillae) горилоподібні Уранопітеки (Ouranopithecus), і шимпанзеподібні дріопітеки (Dryopithecus). Окрім вищенаведених представників, в Європі та Азії знайдено окам’янілості рамапітеків, які також мешкали в Північно-Східній Африці.

Хоча азійська теорія прабатьківщини людства поступається африканській кількістю палеоантропологічних знахідок на її користь свідчить наступне:

По-перше, слід зважити на природно-кліматичні умови та географічний фактор, за якими наприкінці міоцену різко змінюються кліматичні умови у несприятливому напрямі, постійні засухи, піднімання Гімалаїв, яке супроводжувалося утворенням пустельних просторів тощо призводить до переселення найдавніших гоміноїдів в інші регіони земної кулі. Ймовірно, що частина вищих приматів покинула Азію і переселилася до більш теплого африканського континенту, де продовжила свою лінію еволюції.

По-друге, Азія залишається найбільшим ареалом проживання азійських або ж яванських пітекантропів та синантропів. Тому виникає слушна думка про те, що данні представники вели свою, ізольовану від африканського континенту лінію розвитку, починаючи з кінця міоцену. Відсутність в Азії подібним африканським Homo habilis ще не вказує на те, що їх не існувало, можливо ця важлива знахідка ще чекає свого дослідника.

По-третє, в Азії і сьогодні мешкають вищі примати – орангутанги, що, безперечно, може свідчити про ізольовану від Африки еволюційну лінію розвитку. Тому можна стверджувати, що азійська або євразійська теорія прабатьківщини людства також має під собою наукове підґрунтя.

Позатропічна гіпотеза прабатьківщини людства. Згідно цієї концепції прабатьківщина людства знаходиться не в Африці, а в іншому, більш холодному регіоні земної кулі. Вперше гіпотезу про походження людини в умовах холодного клімату високих широт Євразії висунув в 1870-х роках німецький мандрівник і натураліст Моріц Веґенер, сучасник Ч. Дарвіна. Він вважав, що саме суворі, несприятливі умови могли «примусити» деяких найрозумніших і діяльних мавп не загинути, а «олюднитися».

Основною тезою теорії позатропічної прабатьківщини людства є те, що жаркому поясі зміни природнього середовища були не настільки значними, що б могли послужити поштовхом для серйозної перебудови поведінки і організму будь-якого з видів приматів, що автоматично б призвело до появи нового, якісно відмінного від інших виду – людини. Про це свідчить й той факт, що в спекотному поясі існують різні види приматів.

Навпаки, у високих широтах, на північ від Гімалаїв, похолодання і висушення клімату, що почалося в олігоцені (38-23 мільйони років назад) і особливо посилилося в пізньому міоцені і пліоцені (останні 10 мільйонів років) призвели до того, що теплолюбиву лісову рослинність змінили степи. В кінці міоцену, в них широко розселяються пристосовані до цих умов степові тварини, серед них і предки людини. Неможливість прогодувати себе збиральництвом зумовила їх перехід до полювання, яке стимулювало властиве деяким приматам використання як знарядь різних природних предметів, в першу чергу каменю. Холод сприяв поступовому переходу до використання природного вогню, що стало біологічною необхідністю.

Рятуючись від холоду за допомогою одягу, вогню і жител, вони (єдині з наземних ссавців) втратили волосяний покрив. Вже на самих ранніх стадіях людина була істотою суспільною.

На протязі тривалого часу гіпотеза залишалася в забутті, перш за все, через відсутність будь-яких речових доказів. Проте відносно недавно вона реанімувалася сенсаційним відкриттям на території Якутії стоянок часів раннього палеоліту – дирінгської культури (1982 р.), де було виявлено кам’яні знаряддя праці, по зовнішньому вигляду яких вони могли бути співставленні лише з олдувайськими. За розрахунками Ю.О.Мочанова¹ вік кам’яних знарядь праці складає 1,8 млн. років. Згідно з останніми дослідженнями (датування 1997 р. за допомогою радіотермолюмінісцентного методу) вік знарядь дирінгської культури виявився все ж таки значно менше перших оцінок і склав 260-370 тисяч років. Гіпотеза позатропічної прабатьківщини людства знов виявилася позбавленою прямих археологічних доказів.

Нещодавно спеціалізована лабораторія МДТУ здійснила повторне радіотермолюмінісцентний аналіз, який показав, що вік лежачих над обробленими людиною камінням ­– 2,9 млн. ± 900 тис. років, що підтверджує думки Ю.О. Мочанова² про те, що людство могло виникнути в екстремальних умовах в різних регіонах земної кулі.

Однак, на сьогодні, питання датування дирінгської археологічної культури залишається відкритим. Критикується сам радіотермолюмінісцентний метод. Майкл Уотерс, який здійснив перше датування у 1997 р., говорить 260-300 тис. років; А.П. Дерев’янко притримується поглядів М.Уотерса; В.І. Матюшенко не звертає уваги на радіотермолюмінісцентний метод і за технікою обробки самих знарядь праці виводить вік стоянки 2,7 млн. років. Сам Ю.О.Мочанов поєднуючи радіолюмінісцентний, палеомагнітний та інші методи визначення віку в комплексі з археологічними, геологічними і геоморфологічними даними вказує на вік пам’ятки 3,2-1,8 млн. років тому.

Найбільшим недоліком теорії позатропічної прабатьківщини людства є повна відсутність кісткових решток найдавніших людей синхронних олдувайській археологічній культурі.