- •1. Філософія як специфічна форма мислення. Джерела філософії.
- •2. Основне питання філософії.
- •3. Значення вивчення філософії для майбутніх спеціалістів.
- •4. Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва.
- •5. Поняття світогляду, його структура і основні риси.
- •6. Стародавня філософія як зародок і колиску наступних типів філософії.
- •7. Філософія Стародавньої Індії.
- •8. Космоцентризм античної філософії.
- •9. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •10. Філософські погляди Анаксімандра і Фалеса.
- •11. Філософські погляди Анаксімена і Геракліта.
- •13. Філософське вчення Платона.
- •14. Філософське вчення Аристотеля.
- •15. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •16. Номіналізм та реалізм, містика і схоластика.
- •17. Вчення Августина Блаженого та Фоми Аквінського.
- •18. Гуманізм та антропоцентризм філософії Відродження.
- •19. Проблема пізнання в філософії Нового часу: емпіризм, раціоналізм, сенсуалізм. Представники.
- •20. Російська філософія
- •21. Перегляд класичної моделі свірозуміння у філософії 19-20 ст.
- •22. Некласична філософія XX ст.
- •23. Філософія ірраціоналізму
- •24. Філософська герменевтика. Феноменологічний напрям у філософії
- •25. Марксистська філософія
- •26. Поняття філософського екзистенціалізму.
- •27. Позитивізм і неопозитивізм.
- •28. Стркктуралізм.
- •29. “Філософія життя".
- •30. Діалектичний і історичний матеріалізм.
- •31. Фрейдизм та неофрейдизм.
- •32. Філософська антропологія.
- •33. Релігійна філософія XX ст.
- •35. Особливості формування філософської думки Київської Русі
- •37. Філософські ідеї Григорія Сковороди.
- •38. Соціально-філософські погляди ідеологів Кирило-Мефодіївського братства.
- •39. Філософські ідеї т.Г.Шевченка, Філософські погляди і.Франка.
- •40. Філософські погляди л.Українки, Філософські погляди м.Драгоманова.
- •42. Сучасна філософська думка в Україні
- •43. Поняття, сутність, значення проблеми буття.
- •44. Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття.
- •45. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття
- •46. Буття матеріального. Сутність матерії.
- •47. Основні форми існування матерії. Єдність матерії, руху, простору, часу.
- •48. Поняття суспільства в філософії. Суспільство як система.
- •49. Основні чинники суспільного розвитку: географічне середовище, демографія, матеріальні, політичні, культурні.
- •50. Історична різноманітність типів суспільства. Формація і цивілізація.
- •51. Політична система суспільства
- •52. Рушійні сили історичного розвитку. Діалектика взаємодії людини і суспільства.
- •53. Поняття цивілізації. Зв’язок цивілізації і культури.
- •54. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.
- •55. Гносеологія. Проблема пізнання у філософії. Об’єкт і суб’єкт пізнання.
- •56. Чуттєве і раціональне пізнання, їх форми. Опосередковане і безпосереднє.
- •57. Практика як критерій істини. Типологія видів практики.
- •58. Зміст методології. Методологічний арсенал науки.
- •59. Проблема істини.
- •60. Суть наукового пізнання: функції та специфіка.
44. Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття.
Коли ми звертаємося до вивчення історико-філософських розв'язань проблеми буття, то це не є простою даниною визнаним світовим авторитетам; історико-фІлософський процес визначає рух думки в напрямі поглиблення розуміння певних явищ, їх чіткішого і деталізованішого окреслення та повнішого охоплення.
Найпершою умовою розуміння буття є вироблення категорії "усе ". Якщо дійсність постає перед нами через серію локальних фрагментів, які невідомо де та як починаються та невідомо куди зникають, невідомо, як між собою поєднуються, то схопити реальність у статусі буття неможливо. З іншого боку, як уже зазначено, будь-яка визначеність потребує позначення меж. "Усе" межує з "нічим", тому перші визначення буття йдуть через зіставлення та використання саме цих категорій. Але в цих випадках можна вести розмову лише про початкові, зародкові форми названих термінів як категорій.
Виразнішу форму категоріальних визначень ці терміни набули в давньогрецькій натурфілософії. Зокрема, "все утворюється з води". Але натурфілософія пішла далі в розробленні зазначених термінів, висунувши поняття "першого початку всього" ("архе"). Цим самим засвідчувалось, що в самому бутті вже вирізняли щось стійке, стале, незмінне, на відміну від нестійкого, мінливого, такого, що зникає.
Грецькі філософи міркували саме так тому, що, на їх думку, внутрішня нестійкість буття спричинила б можливість зникнення світу або виникнення чогось із нічого. В обох випадках, на думку греків, із такого розуміння буття (як такого, що зникає та є нестійким) випливали б негативні моральні наслідки, оскільки тоді добро і зло постали би відносними.
Але найбільше розвинені концепції буття розробили Платон та Арістотель; ці концепції можна вважати провідними взірцями розуміння буття і донині. За Платоном, справжнім джерелом буття може бути лише ідея, котра у вищому способі буття постає як Єдине. Воно є тотальне, вічне та незмінне. Всі ж речі та явища чуттєвого світу існують лише в міру їх причетності до Єдиного. Отже, речі самі по собі не мають у собі буттєвого кореня. Щоб зрозуміти їх, як і Космос узагалі, треба не стільки досліджувати речі, скільки, відштовхуючись від них, сходити до споглядання вічних ідей. За Арістотелем, річ та Єдине тотожні. Тому розуміння ідей, за Арісто-телем, вимагає дослідження будови речей, з'ясування їх причин та функцій. Зазначений підхід, як це неважко зрозуміти, більш прийнятний для науки, ніж платонівська концепція.
Протилежну позицію у трактуванні буття займав Геракліт, який, до речі, за глибину і загадковість думок, які дуже часто висловлював в складних поняттях і образах, одержав прізвище Темний. Першооснову світу він бачив в постійному русі, течії речей, змінах, які втілилися у його формулі "panta rhei" "все тече". На відмінність від перших натурфілософів, які відшуковува-ли сталу першоречовину, Геракліт визнавав лише змінність. Вогонь для нього був втіленням самих перетворень. Постійна рухливість вогню трактувалась Гераклітом як вираз зміни світу взагалі.
У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохошноючий; він до того ж є запорукою того, що буття невмируще.
Розуміння буття як системно-процесуального, енергетично-дійового набуло своґо завершення в епоху Нового часу. На перший план у розумінні буття тут виходить поняття субстанції. Саме це поняття — поняття субстанції, було все-охогапоючим і поставало синонімом буття у його більшій конкретизації. Субстанцію розглядали не лише самодостатньою, не лише такою, що позначає вихідний початок сущого, а такою, що пояснює усю розмаїтість мінливих форм реальності.
Некласична філософія звернула увагу на те, що всі і всілякі розмови про буття мають сенс лише в межах усвідомлення дійсності. Якщо бути більш реалістичними, то слід визнати, що маємо підстави вести розмову не про буття як таке, а про те, що і як нам надано в контактах із дійсністю.
Категоріальні визначення буття у некласичній філософії буття
• інтенція свідомості (умова, за якою свідомість може вибудовувати свій зміст)
• предметність (в аспекті екзистенціальної зустрічі; при-бутті -перебування)
• правильне мислення
• (окреслення межі між:
• буттям і небуттям);
• тривалість
Отже, буття — це тривалість, неперервність, націленість свідомості на змістове відношення. Але це ще й постійна предметна мінливість зазначених тривалості та спрямованості на зміст.