- •1. Філософія як специфічна форма мислення. Джерела філософії.
- •2. Основне питання філософії.
- •3. Значення вивчення філософії для майбутніх спеціалістів.
- •4. Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва.
- •5. Поняття світогляду, його структура і основні риси.
- •6. Стародавня філософія як зародок і колиску наступних типів філософії.
- •7. Філософія Стародавньої Індії.
- •8. Космоцентризм античної філософії.
- •9. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •10. Філософські погляди Анаксімандра і Фалеса.
- •11. Філософські погляди Анаксімена і Геракліта.
- •13. Філософське вчення Платона.
- •14. Філософське вчення Аристотеля.
- •15. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •16. Номіналізм та реалізм, містика і схоластика.
- •17. Вчення Августина Блаженого та Фоми Аквінського.
- •18. Гуманізм та антропоцентризм філософії Відродження.
- •19. Проблема пізнання в філософії Нового часу: емпіризм, раціоналізм, сенсуалізм. Представники.
- •20. Російська філософія
- •21. Перегляд класичної моделі свірозуміння у філософії 19-20 ст.
- •22. Некласична філософія XX ст.
- •23. Філософія ірраціоналізму
- •24. Філософська герменевтика. Феноменологічний напрям у філософії
- •25. Марксистська філософія
- •26. Поняття філософського екзистенціалізму.
- •27. Позитивізм і неопозитивізм.
- •28. Стркктуралізм.
- •29. “Філософія життя".
- •30. Діалектичний і історичний матеріалізм.
- •31. Фрейдизм та неофрейдизм.
- •32. Філософська антропологія.
- •33. Релігійна філософія XX ст.
- •35. Особливості формування філософської думки Київської Русі
- •37. Філософські ідеї Григорія Сковороди.
- •38. Соціально-філософські погляди ідеологів Кирило-Мефодіївського братства.
- •39. Філософські ідеї т.Г.Шевченка, Філософські погляди і.Франка.
- •40. Філософські погляди л.Українки, Філософські погляди м.Драгоманова.
- •42. Сучасна філософська думка в Україні
- •43. Поняття, сутність, значення проблеми буття.
- •44. Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття.
- •45. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття
- •46. Буття матеріального. Сутність матерії.
- •47. Основні форми існування матерії. Єдність матерії, руху, простору, часу.
- •48. Поняття суспільства в філософії. Суспільство як система.
- •49. Основні чинники суспільного розвитку: географічне середовище, демографія, матеріальні, політичні, культурні.
- •50. Історична різноманітність типів суспільства. Формація і цивілізація.
- •51. Політична система суспільства
- •52. Рушійні сили історичного розвитку. Діалектика взаємодії людини і суспільства.
- •53. Поняття цивілізації. Зв’язок цивілізації і культури.
- •54. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.
- •55. Гносеологія. Проблема пізнання у філософії. Об’єкт і суб’єкт пізнання.
- •56. Чуттєве і раціональне пізнання, їх форми. Опосередковане і безпосереднє.
- •57. Практика як критерій істини. Типологія видів практики.
- •58. Зміст методології. Методологічний арсенал науки.
- •59. Проблема істини.
- •60. Суть наукового пізнання: функції та специфіка.
15. Основні риси філософії Середньовіччя.
Середньовічна філософія розвивалася впродовж великого проміжку часу — з II по XVI ст.
У розвитку релігійно-філософського знання Середніх віків можна виокремити два головних етапи: патристику й схоластику. Патристика із самого початку набула форми апологетики, а згодом виокремилися два напрями — східний (грецький) і західний (латинський). Схоластика пройшла ранній (XI— XII ст.), зрілий (XII—XIII) і пізній (XIII—XIV ст.) періоди свого розвитку. У схоластиці також умовно виокремлюють раціоналістичний та містичний напрями.
Головною особливістю середньовічної філософії став міцний союз із теологією, визнання Бога як найвищої першопричини, а існування довколишнього світу й людини — як результату його творіння. Епіцентром духовної культури та освіти стає християнська церква. Філософія була засобом вирішення проблем церкви, раціональною дисципліною, конгломератом знань, які можуть привести до вищого рівня осягнення Божих істин.
Більшістю тогочасних філософів були представники духовенства, філософія, вирішуючи свої власні філософські проблеми, об’єктивно отримувала певну корекцію з боку теологічних (богословських) знань. Нові дані про картину світу видавалися як помилкові або неповні знання, що заважають отриманню істини. Лише одна Біблія визнавалася джерелом істинних знань, дарованих людству Богом. За цих умов філософи, як і теологи, повинні були розшифровувати й пояснювати догмати Святого Письма.
Вважалося, що Істини пізнаються лише за допомогою віри в Бога, а також екзегетики (тлумачення біблійного тексту без зміни його головного змісту й суті). Тому головним предметом філософствування середньовічних мислителів були текст і слово біблійної мудрості. Завдяки багатоаспектності Святого Письма стали можливими окремі філософські дискурси, що переходили межі релігійного канону й ставали основою отримання позарелігійного знання.
Загалом філософія ґрунтувалася на беззаперечному авторитеті Біблії та необхідності її захисту від критики тих чи тих опонентів (ідеології язичників, іудейського світогляду й державної влади, що спиралася на міфологічні уявлення про дійсність). Анонімність філософа підкреслювала його смиренність перед Божою істиною.
Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту. На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю.
16. Номіналізм та реалізм, містика і схоластика.
У період зрілого середньовіччя (XII - XIII ст.) питання про знання і пізнання ще більше загострюється, бо саме в цей час у Європі спостерігається бурхливе зростання міст, виникають і розвиваються університети. В цей час відбуваюься дискусії між "номіналізмом " і "реалізмом".
"Реалісти " вважали, що єдина справжня основа буття речей - це загальні ідеї божественного розуму, які постають взірцями при творенні світу; вони ж постають і як єдино справжня реальність.
"Номіналісти" ж припускали, що загальні ідеї - це лише імена ("номі-на "), якими людина позначає спільне в різних речах, а реальністю слід вважати одиничні речі, оскільки саме вони постають результатом божественного творіння світу. Тому поза людським пізнанням загальних ідей не існує. Внаслідок цього людське пізнання має своє значення та виправдання.
Основи середньовічного суспільства остаточно сформувалися у Європі в IX—X ст. У цей час склалася система особистих суспільних залежностей, а християнська релігія пронизувала собою та регламентувала всі сфери і сторони людського життя. У цей самий час формувалися і провідні напрями середньовічного філософування — схоластика і містика. Обидва вони були варіантами релігійної філософії, тому для них незаперечним був авторитет Святого Письма, а Бог поставав вихідним орієнтиром для усіляких міркувань та осмислень.
Відмінність між схоластикою і містикою полягала в різному ставленні до можливостей людського розуму в питаннях бого-пізнання. Схоластика вважала, що, хоча з допомогою розуму Бога пізнати неможливо, людина повинна повною мірою використати можливості розуму, оскільки він здатний привести до межі, з якої відкривається сфера споглядання сяйва Божої слави. Останнє досягається лише вірою, але до названої межі приводить розум. Оскільки найнадійнішим та найефективнішим засобом розуму є логіка, то найпершою ознакою схоластики є використання логіки в богопізнанні. Містики ж наполягали на тому, що розумування тільки шкодить християнському благочестю, тому в пошуках шляхів наближення до Бога слід покладатися на почуття, віру, любов та самозречення. Отже, у підґрунті поділу середньовічної філософії на схоластику та містику лежить різне тлумачення співвідношення віри та розуму у справі богопізнання.