48. Поняття суспільства в філософії. Суспільство як система.

Перш за все ми звертаємо увагу на багатозначність поняття "суспільство". Існує концепція, що суспільство - це частина природи, яка відокремилась і тому продовжує жити і розвиватись за законами природи (натуралістична трактовка, теорія соціального дарвінізму) - де головне в суспільстві - боротьба видів або класів , виживання сильних . Друга концепція - феноменологічна - суспільство розглядається як середовище людини з її суперечливими зв'язками і відносинами. Третя концепція - це соціальна форма руху матерії, яка мав спеціальний статус і свої особливості. Основною категорією цього статусу є наявність суспільного буття, що розвивається під покровительством людини. Четверта концепція - суспільство - це людство в цілому, це історично визначений спосіб існування і спілкування людей в їх сукупності. Існує ще і теологічне тлумачення, яке трактує суспільство, як результат божественного творіння. Найбільш доцільно поняття суспільства розглядати не як сукупність людей та творених ними суспільних діянь, а як цілісну систему історично визначених форм суспільних відносин, що складаються в процесі діяльності людей по приведенню природи і власного життя у відповідність до своїх потреб. Але мало сказати, що суспільство - це система. До цього слід додати, що наявність розумних людей в ньому перетворює систему на живий, вічно рухомий і відновлюваний механізм, який має свій початок, розвиток, занепад і перехід до нового ступеня; тобто розглядати феномен суспільства ми повинні завжди діалектично.

Природно, що суспільна система має свої підсистеми, функціонування яких і забезпечує розвиток суспільства, суспільне відтворення. Серед таких підсистем виокремлюють:

• «матеріальну», або економічну, сферу (сфера — реальний процес людської життєдіяльності) суспільного життя як сферу спеціалізованого виробництва, розподілу, обміну і споживання «речей»;

• «соціальну» — сферу виробництва і відтворення безпосереднього людського життя, або «світ соціальних груп»;

• «організаційну» (політичну) — як сферу спеціалізованого виробництва суспільних відносин та ідей;

• «духовну»— як сферу спеціалізованого духовного виробництва, інформації.

Звідси в структурі суспільства вирізняють економічний, соціальний, політичний і духовний устрої як внутрішні характеристики сфер, що відображають статусні співвідношення суб'єктів суспільної діяльності. Усі сфери суспільного життя як складові суспільного цілого тісно взаємопов'язані. В основі їх єдності людина з її потребами, інтересами, цінностями — суб'єкт і головна дійова особа суспільства загалом.

49. Основні чинники суспільного розвитку: географічне середовище, демографія, матеріальні, політичні, культурні.

У сучасному світі існують різноманітні форми суспільства, що суттєво відрізняються одне від одного за багатьма параметрами.

Філософія визначає три основні чинники, які обумовлюють розвиток людського суспільства:

• праця (специфічно людська доцільна діяльність);

• спілкування (колективний характер діяльності і життя);

• свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності).

Джерела розвитку суспільства:

Це, по-перше, світ природи, речей і явищ, які існують незалежно від свідомості людей, тобто об’єктивно, і підпорядковані законам.

Іншим джерелом розвитку суспільства є розвиток техніки та технології, процес розподілу праці.

На кінець, ще одне джерело розвитку суспільства знаходиться у ДУХОВНІЙ СФЕРІ, тобто у процесі реалізації того чи іншого релігійного чи світського ідеалу

В історії людства можна помітити, що суспільство пройшло в своєму розвитку різні етапи. В соціальній філософії по-різному вирішувались питання про основні чинники суспільно-історичного процесу.

В натуралістичних концепціях розвиток суспільства пояснювався біологічними законами, природними факторами, зокрема географічними чинниками, змінами народонаселення тощо.

Інші концепції апелювали до людського розуму. Ідея про вирішальне значення людської свідомості є чи не найпоширенішою в соціальній філософії. Така ідея заснована на тому, що в суспільстві діють люди, наділені свідомістю і волею. Звідси - особлива увага до ролі пізнання і науки в історії, до ролі творчої діяльності особистості.

Сучасні західні філософи пояснюють соціальний розвиток прогресом техніки і технології.

Марксистська соціологічна теорія спирається на той факт, що саме виробництво матеріальних благ забезпечує існування людини. Тому визначальна роль в історичній еволюції суспільства відводиться матеріальному виробництву, економічному фактору.

Всі названі фактори є суттєвими і необхідними в соціальному розвитку, всі вони обумовлюють певним чином плин історичних подій. В еволюції суспільства важливі всі форми життєдіяльності - матеріально-економічна, політична, релігійна, моральна та інші - в їх історичній єдності і взаємозв'язку. Не заперечуючи величезний вплив техніко-економічних факторів, потрібно все ж зазначити, що не можна вказати єдиний визначальний чинник для всієї людської історії. На різних етапах соціального розвитку головним може стати будь-який з названих чинників. Отже, історія обумовлена сукупністю різних факторів, одні з яких в конкретних ситуаціях виявляються сильнішими за інші.