40. Філософські погляди л.Українки, Філософські погляди м.Драгоманова.

Велике значення для розвитку філософської думки має оригінальне світорозуміння видатної украінської поетеси Лесі Українки. У творах Лесі Українки відчутний вплив еволюційної теорії для розуміння історї і природи, роль вчення Дарвіна. Поетеса розвивала діалектичний погляд на суспільство, природні процеси. Великке світоглядне значення має поезія Лесі Українки, її роздуми над долею українського народу. Поетеса мужньо закликала пригноблені маси до боротьби за соціальне і національне визволення.

Леся Українка в своїх працях розвивала діалектичний погляд на сусп., природні процеси. Поезія Л.Ук-раїнки має велике світоглядне значен-ня, а також її роздуми над долею укр. нар. Письменниця закликала укр. гро-мадкість збудитись від інертності, вважала необхідним розвивати духовні сили народу, вивчати духовні скраби людства.

М.Драгоманов - мислитель і громадський діяч, історик і публіцист. Остаточно світогляд Драгоманова сформувався псля еміграції за кордон з причин «неблагонадійності». На його погляди мали вплив твори російських революційних демократів, соціалістів – утопістів. Свої погляди Драгоманов називав позитивізмом, у розумінні природи стояв на матеріалістичних позиціях. Критично розцінював хритиянство. Драгоманов вірив у безмежні можливості людини пізнавати світ, відкривати його заономірності.

Громадянський ідеал Драгоманова мав гуманістичний характер, відповідав ідеалу і прагненню украінського народу до самостійної державності.

М.П.Драгоманов визнавав велику роль філософів іст.процесі, як результат дії багатьох факторів і різних комбінацій сусп.сил. Він користувався порів-няльно-істор.методом при розгляді соц.питань. Цей метод передбачав врахування не тільки фактору часу, а й усіх тих сусп.умов, за яких відбува-ється розвиток того або ін. явища.

Філософсько-політологічна концепція Драгоманова полягає в тому, що укр. нація повинна розбиватися на ієрархії суверенітетів: особа-народ-держава. Мислитель розвінчував тезу про по-діл народів на державні і недержавні. Державність для укр.нації не самоціль, а засіб самоутвердження і духовного відродження.

Драгоманов заклав підвалини політологічної науки і публіцистики в Україні, вивів укр.політ.думку на європейський рівень. Його ідеї і сьогодні не втратили цінності, особливо у питаннях становлення державності.

М.Грушевський - украінський історік і громадський діяч. Основні твори – «Історія України – Русі», «Нарис Історії Кіївської землі» та ін. Це був вчений що мислив широкими історично – філософськими категоріями. В центрі його уваги стояло питання національного виізволення украінського народу, яке він пов’язував із загально демократичними претвореннями. Вчений підняв багато цікавого факичного матеріалу, змальовуючи самобутню історію українського народу. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення для розбудови украінської держави і відродження самосвідомості народу в сучасний період.

М.С.Грушевський – це був вче-ний, що мислив широкими історико-філ.категоріями. Він розглядав народ як нац.індивід. Народ є “єдиним геро-єм історії з його ідеалами, змаган-нями, боротьбою, посміхами і помил-ками”. Селянська природа істотно визначає самобутність історії укр.нар. Іст.праці Грушевського мають неаби-яке значення для забудови укр.держа-ви і відродження самосвідомості на-роду в сучасний період.

41. Філософія П.Юркевича.

Памфіл Данилович Юркевич – найвизначніший український філософ минулого століття. Без ґрунтовного вивчення його спадщини важко збагнути глибинний смисл тих процесів, які відбувалися протягом другої половини XIX – початку XX ст. у сфері української духовності, а надто і в духовному житті Росії.

Дослідники по-різному оцінюють філософію українського мислителя. Одні називають її «філософією серця», інші – конкретним ідеалізмом, убачаючи в ній початки персоналізму й навіть елементи екзистенціалізму тощо. Неоднаково вирішується й питання щодо ідейних попередників Юркевича. Проте всі одностайні в тому, що його філософія залишилася незрозумілою для сучасників, значно випередила свій час і справила величезний вплив на майбутні покоління філософів.

«Філософія серця». Основні засади «філософії серця» Юркевич виклав у праці «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого», де розгортається цілісна філософсько-антропологічна концепція про серце як визначальну основу фізичного та духовного життя людини. Юркевич пропонує досить оригінальний і не типовий для його епохи погляд на людину як на конкретну індивідуальність, котрий аж ніяк не вписувався ні в матеріалістичні, ні в ідеалістичні антропологічні теорії того часу. Серце в філософії Юркевича – це скарбник і носій усіх тілесних сил людини; центр душевного й духовного життя людини; центр усіх пізнавальних дій душі; центр морального життя людини, скрижаль, на якому викарбуваний природний моральний закон.

Увесь пафос цієї праці спрямований проти раціоналістичних спроб звести сутність душі, увесь духовний світ до мислення, позаяк у такому випадку знімається проблема людської індивідуальності, а залишається якась абстрактна людина, котра ніде й ніколи не існувала, якесь колективне «ми», а не індивідуальне «я».

Позиція Юркевича в цьому питанні така. Мислення не вичерпує собою всієї повноти духовного життя людини, так само як досконалість мислення ще не визначає всіх досконалостей людського духу. Хто стверджує, що «мислення є вся людина» й сподівається вивести всю багатогранність душевних явищ із мислення, той досягне не більше за того фізіолога, котрий став би з'ясовувати явища слуху (звук, тони і слова) із явищ зору, якими є протяжність, фігура, колір тошо. Як сутність душі, так і її зв'язок із тілом має бути багатшим і різноманітнішим.

Отже, робить висновок Юркевич, світ як система явищ життєдайних, повних краси й знаменності, існує й відкривається найперше для глибокого серця, а вже звідси для розуміючого мислення. Завдання, що їх вирішує мислення, виникають урешті-решт не із впливів зовнішнього світу, а із спонук і нездоланних вимог серця.

З усього цього Юркевич робить два принципово важливі для розуміння суті його «філософії серця» висновки: 1) серце може виражати, знаходити й досить своєрідно розуміти такі душевні стани, котрі за своєю ніжністю, духовністю та життєдайністю недоступні абстрактному знанню розуму; 2) поняття й абстрактне знання розуму, оскільки воно стає нашим душевним станом, а не залишається абстрактним образом зовнішніх предметів, відкривається або дає себе відчувати й помічати не в голові, а в серці: в цю глибину воно мусить проникнути, щоб стати діяльною силою лою й рушієм нашого духовного життя.