17. Вчення Августина Блаженого та Фоми Аквінського.

Вчення про буття Августина близько до неоплатонізму. За Августином, все суще, оскільки воно існує і саме тому, що воно існує, є благо. Зло не субстанція, а нестача, псування субстанції, порок і пошкодження форми, небуття. Навпаки, благо є субстанція, 'форма', з усіма її елементами: видом, мірою, числом, порядком. Бог є джерело буття, чиста форма, найвища краса, джерело блага. Підтримання буття світу є постійне творіння його Богом знову. Якщо б творча сила Бога припинилася, світ одразу ж повернувся б в небуття. Світ один. Визнання багатьох послідовних світів порожня, гра уяв. У світовому порядку кожна річ має своє місце. Матерія також, має своє місце в ладі цілого.

Августин вважав гідним пізнання такі об'єкти, як Бог і душа: буття Бога можливо вивести з самосвідомості людини, тобто шляхом умопостіженія, а буття речей - з узагальнення досвіду. Він аналізував ідею Бога в співвідношенні з людиною, а людину в відношенні до Бога. Він здійснив найтонший аналіз життєвого шляху людини розробив філософську антропологію. Душа, згідно з Августином, нематеріальна субстанція, відмінна від тіла, а не проста властивість тіла. Вона безсмертна.

Проблема Бога і його ставлення до світу виступає в Августина як центральна. Августин розглядає Бога як внематеріальний Абсолют, співвіднесений зі світом і людиною як своїм творінням. За Августином, християнський Бог цілком опанував долею, підпорядкувавши її своєю всемогутньою волі: вона стає промислом, вирішальним у його.

Роздуми Августина про творіння світу Богом привели його до проблеми вічності і часу. Час і простір існують тільки у світі і зі світом. Початок творення світу є разом з тим і початок часу. Ось дивно точне визначення часу: час є міра руху і зміни. Августин, прагнучи встановити співвідношення сьогодення, минулого і майбутнього, прийшов до ідеї: ні минуле, ні майбутнє не мають реального існування - дійсне існування притаманне тільки справжньому. І в залежності від нього ми осмислюємо і минуле, і прийдешнє: немає ніякого 'перед тим' і ніякого 'потім'.

Фома Аквінський – один з найвидатніших представників середньовічної філософії. Ф.Аквінський намагався обгрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Аристотеля.

Під буттям Ф.Аквінський розуміє християнського бога, який актом своєї волі створив світ і речі, що в ньому існують. З точки зору Ф.Аквінського існує чотири рівня буття:

• Найнижчий рівень буття визначає зовнішню визначенність речей, сюди відносяться неорганічні стихії та мінерали.

• На наступному рівні перебуває форма, яка являє собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна доцільність, яку ще Арістотель назвав “рослинною душею” – це рослини.

• Третій рівень – тварини. На всіх трьох рівнях форма по-різному входить у матерію.

• На четвертому рівні форма вже не залежить від матерії. Це дух або розум, розумна душа, за Фомою Аквінським, наречена “самосущою”.

Великого значення надавав Ф.Аквінський розуму. Розум, за його розумінням, є найвища здібність, якою наділена людина, а тому вона здатна розрізняти добро і зло. Практичний розум – це воля, що спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує людськими вчинками і поведінкою.

Вчення про людину Ф.Аквінського грунтується на уявленні про єдність душі і тіла в кожній особі. Душа не матеріальна і не субстанційна, вона отримує свою завершеність тільки через зв’язки з тілом. Особистість для Ф.Аквінського є найблагороднішою в усій розумній природі. За Фомою Аквінським розум вищий від волі, але любов до Бога набагато важливіша за пізнання його.