8. Космоцентризм античної філософії.

Космоцентризм - це перший етап розвитку античної філософії, який часто називають досократівський, він зберігає спочатку риси міфології. Разом з тим і піфагорійці, і представники мілетської і елейскої шкіл виступають як філософи, оскільки прагнуть пізнати Космос, зовнішній світ, побудувати моноелементную модель буття. І Піфагор, і Фалес, і Геракліт роблять значний крок від міфології до філософії, оскільки вони намагаються пояснити світ з єдиного начала (води, повітря, числа, вогню і т.д.). Разом з тим у них є спільне з міфологічною традицією, оскільки всі вони з різними застереженнями не тільки визнають суще за прояв безмежно-стихійного першооснови,

а й вважають його живим, що розвиваються істотою. Крім того, вони найчастіше не доводять свої твердження, а вирікає, як це робить, наприклад, Геракліт. Слід зазначити значення перших космоцентричних філософських концепцій, оскільки найскладніше - початок чогось фундаментального.

Початок європейської філософії, біля витоків якої стояли греки,

- революція в інтелектуально-світоглядної культури, що вплинула на

весь подальший розвиток історії.

Саме вони першими намацали фундаментальну проблему, поставили питання про першооснову, стали розрізняти чуттєву і розумову реальності.

Філософія Стародавньої Греції, з'явившись як прагнення

зрозуміти таємничий Космос, поставила питання про граничні

підставах природного світу, його структуру, сутності, ставши тим самим школою філософствування для майбутньої думки.

Космоцентризм цікавий не тільки своїми інтелектуальними результатами, але й специфікою постановки питань, які носили принципово світоглядний, філософський характер і тим самим на століття визначили подальший розвиток грецької, а потім

європейської та світової філософської культури.

Греки відкрили природу як об'єкт філософії, вперше залишивши питання про її першооснову. Тут важливим виявився не стільки характер самих прийнятих першопочатків - води, повітря, вогню, скільки форма постановки питань. Після відкриття природи легше

було поставити питання про людину, потім про Бога.

Тому антропологічний поворот у філософії Сократа був підготовлений космоцентризм, так само як і антропоцентризм

Сократа підготував появу систематичних філософських концепцій Платона та Аристотеля.

Класичний характер розвитку античної філософії виявився, зокрема, у тому, що в ній чітко й виразно продемонстровано логіку розвитку людського мислення. Розпочинається антична філософія з появи натурфілософських ідей та шкіл у Стародавній Греції.

Натурфілософія - це філософське осмислення природи. Світ природи з його масштабом, розмаїтістю та міццю найперше впадає в око допитливої людини, тому й думка, що осягає буття, розпочинається з осмислення природи. Для ранньої давньогрецької думки природа поставала як "все". Із чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопити "все". Вона й повинна розпочати з деякого "початку", тобто з того, з чого може це "все" постати або початися: з "архе" - найпершого, або давнього. Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її об'єкт, а першою проблемою цієї філософії - проблема пошуку вихідного початку буття ("архе").

Діячі мілетської школи висловлювали продуктивні ідеї й у сфері інших питань, наприклад Фалес був видатним математиком та астрономом. І все ж головний їх здобуток - розроблення таких ідей про світобудову, що виявляє рух людської думки від конкретного через абстрактне до поглибленого усвідомлення реальності.

До того ж мілетці підготували ідейний грунт для появи дуже сміливої і дуже продуктивної для науки та філософії тези про те, що "все подібне до числа або пропорції". Ця теза вводила в науку математичне обчислення.

Якщо виходити з міркувань мілетської школи і вважати, що "все" є щось "одне", то тоді світ {"все") стає однорідним; у такому разі відмінності між речами вже не якісні, а кількісні, усе можна виміряти числом.