- •Аналіз поняття «світогляд»
- •2. Основні структурні компоненти світогляду
- •2. Філософія. Її предмет і функції.
- •Філософія як теоретична основа світогляду.
- •5) Специфіка давньоіндійської філософії.
- •6) Процес становлення і сутність старокитайської філософії.
- •7) Процес становлення і сутність старогрецької філософії.
- •8) Місце і роль античної філософії в історії світової філософії.
- •9) Сутність і специфіка філософії досократичного періоду античності.
- •10) Філософські погляди представників Мілетської школи.
- •11) Філософські погляди представників Елейської школи.
- •12) Суть і специфіка філософії класичного періоду античності.
- •13) Сутність філософії Платона.
- •14) Роль Аристотеля в розвитку філософії.
- •15) Сутність і основні положення елінського періоду розвитку античної філософії.
- •16) Порівняльний аналіз проблеми людини в філософії Стародавньої Індії, Стародавнього Китаю й античної філософії.
- •17) Порівняльний аналіз вирішення проблеми буття в античній і в філософії Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю.
- •18) Теоцентричний характер філософії середніх віків.
- •19) Аналіз проблеми реалізму і номіналізму (філософській і релігійний аспекти).
- •20) Сутність і основні положення Августина Блаженого.
- •21) Сутність і основні положення філософії Фоми Аквінського.
- •Теорія двох істин
- •Докази існування Бога
- •22) Схоластика: поняття, сутність, етапи розвитку.
- •Загальна характеристика
- •Періоди схоластики
- •23) Епоха Відродження як самостійний етап розвитку світової філософії.
- •24) Загальна характеристика епохи Відродження.
- •25) Гуманістичний характер філософії епохи Відродження.
- •26) Внесок Леонардо Давінчі в розвиток філософії естетики.
- •27) Філософські погляди Миколи Кузанского.
- •28) Сутність наукової революції 17 століття.
- •29) Філософські погляди Френсиса Бекона.
- •Теоретичне обгрунтування емпіризму
- •Чотири ідоли
- •Істинний метод пізнання за Беконом
- •Основні здобутки
- •30) Загальна картина філософських поглядів Рене Декарта.
- •Теорія пізнання
- •Бог та метафізика
- •31) Філософські позиції б. Спінози. Розвиток філософії Спінози
- •32) Філософські погляди Лейбніца.
- •33) Філософські позиції Берклі.
- •34) Філософські позиції д. Юма.
- •35) Філософські позиції Локка.
- •36) Філософські позиції Гобса.
- •Природний стан людей
- •Етика Гоббса
- •Погляди на державу
- •37)Основні положення механістичного характеру філософії 18 ст.
- •38) Загальна характеристика філософії Просвітництва.
- •39) Загальна характеристика філософії Канта.
- •40) Філософські погляди Фіхте.
- •41) Філософські погляди Шелінга.
- •42) Сутність філософських поглядів Гегеля.
- •43) Загальна характеристика філософських поглядів Фейєрбаха.
- •44) Політичні, соціально – економічні та наукові передумови зародження марксизму, 45) Основні положення матеріалістичного розуміння історії Маркса.
- •46) Сутність діалектики Енгельса.
- •47) Причини, умови виникнення некласичної філософії.
- •2.2. Вихідні принципи та особливості "першого позитивізму" (о. Конт, г. Спенсер, Дж. Мілль)
- •48) Філософські погляди Шопенгауера і Ніцше.
- •49) Основні положення психоаналізу Фрейда.
- •50) Філософські погляди с. Керкегора.
- •51) Загальний аналіз екзистенціальної філософії.
- •52 Порівняльний аналіз філософських поглядів Камю і Сартра.
- •53) Сутність позитивізму та неопозитивізму
- •54) Сутність сучасної релегійної філософії.
- •55)Проблема людини у філософії 20 ст. Німецька філософська антропологія хх ст. М. Шеллер, г. Плеснер, а. Гелен, е. Кассірер про природу людини і його місце у Всесвіті
- •2 Марксистські традиції в дослідженні сутності людини і його співвідношень із суспільством у радянській філософії
- •3 Проблема людини в психоаналітичній антропології
- •4 Екзистенціалізм: існування людини і його сутність. Проблема свободи і відповідальності, життя і смерті в працях а. Камю, ж.П. Сартра
- •4 Проблема людини в сучасній релігійній філософії
- •56) Процес зародження, становлення філософії в Київській Русі
- •57) Сутність і значення діяльності письменників-полемістів для розвитку філософської думки в Україні.
- •58) Сутність різнобічної діяльності братств.
- •59) Особливості філософської проблематики Києво-Могилянської академії.
- •60) Філософська і просвітницька діяльність Феофана Прокоповича.
- •61) Сутність вчення Сковороди про буття, пантеїзм, «сродну працю», «філософію серця» і людину.
- •62) Місце філософії Сковороди в історії української філософської думки.
- •63) Проблема людини і нації в творах Костомарова, Куліша, Шевченка.
- •64) Філософські погляди Юркевича.
- •65) Аналіз філософських поглядів Шевченка, і. Франка, м. Драгоманова.
- •66) Аналіз філософських поглядів д. Чижевського.
14) Роль Аристотеля в розвитку філософії.
Арістотель (384-322 pp. до н.е.). У 17-річному віці прибув до Афін, став учнем Платона. Згодом він стає учителем сина македонського царя Філіпа II Александра. Його роботи — "Метафізика", "Топіка", "Етика Нікомаха", трактат "Про душу" та інші. Арістотель визнається першим, хто здійснив систематичне дослідження праць попередніх мислителів. Тому його називають пер-шотворцем історії філософії. Найбільшу частину своїх праць він присвячує проблемам метафізики — науки про суще. Становлення Арістотеля як філософа відбувалося шляхом вирішення проблем, що виникали під час осмислення надбання його вчителя Платона. Передусім це проблема відношення матерії та ідеї. Послідовне продовження поглядів Платона призводило до виникнення суперечностей, які ставили під сумнів поділ дійсності на матеріальне та ідеальне. Зокрема, вічне, незмінне ідеальне, якому підкоряється кожна конкретна річ, не підкоряє собі матерію — небуття. Отже, не повинно існувати навіть уявлення про матерію, якщо немає ідеї матерії. Як можуть непорушні ідеї бути причиною руху? Як можуть ідеї, якщо вони сутність речей, існувати окремо від останніх? Критика Арістотелем Платона навіть у суспільній свідомості набула істотного значення у вигляді афоризму: "Платон мені друг, але істина — дорожча". Аналізуючи проблеми платонівської філософії, він усвідомлює, що причина, сутність речей, загальне не може існувати окремо від одиничних речей. Тому потрібно, враховуючицю обставину, вирішити порушену ще Сократом проблему неможливості існування загального як індивідуального, за умови, що загальне не може існувати окремо від одиничного, індивідуального. Вирішення цієї фундаментальної проблеми здійснене Арістотелем шляхом розвитку поняття "матерія". Він розуміє матерію як пасивний "матеріал" буття і тому вона може тільки мислитися. Матерія безпосередньо причетна до спричинення кожної речі, дана в чуттях річ завжди існує в якомусь матеріалі, а ідеї, поняття не мають матеріальності. Реальне ж існування матеріалу дійсності відбувається тільки у конкретних формах. Отже, безпосередньою причиною речі може бути форма. Форма реально існує тільки в тому чи іншому матеріалі — матерії, але не залежить від того, яка саме матерія оформлена. Тому форма визначається як сутність усіх речей, вона незмінна, вічна, цілком подібна до платонівських ідей, тільки не існує відокремлено від матерії (форма лише незалежна від конкретної матерії). Таке вирішення проблеми загального та індивідуального породжує нову філософську проблему: яким чином матерія і форма поєднуються у кожному конкретному випадку? Цю проблему Арістотель вирішує шляхом залучення понять "можливість" і "дійсність". Матерія постає носієм можливостей, а форма — дійсності. Таким чином, матерія у Арістотеля залишається поняттям про небуття, як це було у Платона. В філософії Арістотеля вперше здійснюється вирізнення між дослідженням причини усього сущого як такого, що притаманне всім речам, та конкретними науками, які не досліджують загальну природу сущого. Саме останні вважають, що причини конкретних речей і усього сущого — одні й ті ж самі. Виявлення причини усього сущого наводить Арістотеля на думку, що існує форма побудови усіх інших форм. Форма, котра будує усі інші форми, називається Арістотелем "формою форм". Ця форма форм визначається як "перше двигун", незалежне від матерії існування форми, вона цілком логічно визначена "божественною формою". На розвиток свого вчення про форми Арістотель робить висновок, що саме знання форм побудови інших форм дає людині знання сутності речей. Досліджуючи властивості людини, він наголошує на універсальній властивості будувати завдяки мисленню будь-які форми руху (тобто форми побудови інших форм). Так він створює підвалини нової науки про форми мислення—формальної логіки. Арістотель фіксує перші закони і правила логічного мислення. Йому належать класичні формулювання логічного закону протиріччя, закону виключеного третього. Ним створена перша теорія логічного силогізму. Здійснюючи свої наукові дослідження явищ природи, Арістотель скрізь шукає форму, яка призводить до появи тих чи інших речей. У випадку, коли йому вдається зафіксувати існування такої форми, він формулює загальне визначення закону природи, який керує тим чи іншим процесом. Розглядаючи проблеми суспільства, Арістотель керується цією ж методологією. Він вважав, що вирішення суспільних проблем можливе лише після пізнання форм, що породжують ці проблеми. Поступово ним визначаються поняття про процес побудови держави, суспільства, що в завершеному вигляді стає теорією світової держави. Саме цю теорію використовував його учень Александр Македонський. Однак сталося так, що діяльність царя Македонії завершується його випадковою смертю від малярії. Сучасники таку несумісність досконалої, логічно обгрунтованої теорії з впливом реального малярійного комара на долю світової держави сприйняли як доказ неспроможності раціональної мудрості бути помічником у дійсному житті.