17. Сучасні підходи до осмислення людини.

18.Походження людини. Антропосоціогенез.

Основні теорії походження людини: - теорія еволюції (Ч. Дарвін), -теорія креодонізму (божественного творіння) – теорія космозоєв (зовнішнього втручання)Людина я к суб’єкт предметно-практичної діяльності: - культура як нормативне програмування поведінки людини; - засобам передачі програми визначаючих поведінку людини є мова, показ і приклад.Індивід і суспільство. Основні інтерпретації суспільства: -суспільство складається з індивідів; - суспільство первинно а індивід вторинно; - інтегральний підхід.Головні відмінності суспільства від природи: - суспільство існує у світі ідей, уявлень, цінностей та інтерпретацій., - сенс соціальних дій людей визначають інтереси.Етапи соціогенезу:1. Орудійна діяльність. Генеза праці. 2. Соціотворча функція мови . 3.регулюваня брачних відносин. 4.морально-соціальні заборони. 5. Первинна організація праці. Історія макроцивілізаційної системи: 1. Аграрне суспільство (сер 16 ст), 2.Індустріальне суспільство (сер 20 ст), 3. Постіндустріальне суспільство (50-60 рр. 20ст.) 4.Інформаційне суспільство (Тоффлер «Третя хвиля»)

19.Особистість як продукт і творець суспільного буття.

У чому сенс життя людини? 1. Людина сама шукає відповід на це питання. 2. Л. Толстой- життя для блага інших. 3.В. Соловйов – інтереси і цілі особистості суспільства повинні бути гармонійними. 3. Сартр: людина – це проект, який переживається суб’єктивно. Індивід вживається для визначення окремого представника людського роду.Індивідуальність вживається для визначення рівня «само устрою» людини в суспільному житті.Особистість – має сенс в системі суспільного визнання людей як суб’єктів поведінкових актів.

20. Співвідношення понять індивід, індивідуальність, особистість.

Поняття “людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність” – це поняття, за допомогою яких розкриваються найістотніші виміри людини, її якісні прояви. Поняття ЛЮДИНИ означає вищий рівень розвитку живих організмів на Землі, унікальний біологічний вид – біосоціальних істот, у яких біологічні структури та функції під впливом соціальних чинників значною мірою модифікувалися та досягли якісно вищого рівня розвитку порівняно з тваринами. Тому, визначаючи сходинки якісних проявів людини, необхідно виявити не лише взаємодію біологічного та соціального в людині, але й розкрити особливість прояву власне людського в людині – процеси соціалізації та персоналізації. Поняття індивід, або індивідум (від лат. individuum – неподільне) позначає окремо взятого представника людського роду, окрему людину – на відміну від окремої групи або суспільства загалом. Може вживатися стосовно будь-яких живих істот. З одного боку, індивід є представником людського роду загалом та певної соціальної групи зокрема. З іншого, – завдяки своїй одиничності індивід виділяється як неповторний та своєрідний, як одиничне виявлення загальнородових характеристикПоняття “ОСОБА” характеризує особливості соціалізації індивіда у суспільстві, тобто конкретну соціальну реалізацію різних задатків індивіда. Це поняття виражає цілісність стійких властивостей індивіда, які формуються не лише на основі біопсихічних задатків, але й залежні від соціальних зв’язків. Поняття особи фіксує властиві окремому індивіду способи включення у соціальні умови, спрямованість соціальної поведінки у певних сферах діяльності, спрямованість вчинків у типових ситуаціях. Поняття особистості на відміну від поняття особи акцентує увагу на здатності людини до певної автономності, до свободи у своїх діях і поведінці та на власній відповідальності за свої вчинки. У складному та багаторівневому феномені людського буття виділяють ядро, найперший носій людських якостей – особистість, яка одночасно концентрує їх та сприяє їх реальному виявленню. Осмислити в належний спосіб особистість як атрибутивну ознаку людини означає синтезувати усі знання про людину в єдиному фокусі – розумінні того, що метою розвитку усього людського роду постає формування унікальної індивідуальності людини, яка здатна виявити творчі можливості усього людства. Філософське визначення особистості виходить з подолання дуалізму душі та тіла, протиставлення Я і не-Я, свідомого та несвідомого. Особистість є втіленням самостійної субстанційності людини, тобто здатність не лише до соціалізації, але й формування стійкої ієрархії особистісних цінностей. Визначальною її характеристикою постає самодетермінація – здатність особистості бути вихідним джерелом власної активності у поведінці та діяльності через формування мотиваційних структур, пов’язаних з виявленням особистісних установок та ціннісних орієнтацій. Індивідуальність вживається для визнання рівня «само устрою» людини в суспільному житті.Через поняття індивідуальності здійснюється осмислення, з одного боку, проблема збереження цілісності в єдності індивідуальних, особливих та суспільно-родових проявів в особистості, а з іншого, – запитання про усвідомлення самототожності, тобто власного Я. Людська індивідуальність проявляється на рівні усвідомлення повноти самовиявлення особистості (самості) завдяки виходу за власні особистісні межі у сферу міжособистісних стосунків.