- •2. Природа філософського знання.
- •3. Історія філософії – об’єктивний процес розвитку світової філософської думки.
- •Сутність, структура та історичні типи світогляду
- •5. Основні функції філософії.
- •6.Діалогічна природа філософського знання.
- •7. Історико-філософські концепції онтології.
- •8. Рух та розвиток. Єдність світу.
- •9. Простір та час як модуси буття. Особливості суспільного часу та простору.
- •10. Поняття матерії та її будова
- •12.Співвідношення природи та суспільства у розвитку світу.
- •13.Людина як предмет філософського осмислення.
- •14.Людина в класичних філософських концепціях.
- •15. Вчення про людину в марксизмі.
- •16.Проблема людини в екзистенціалізмі
- •17. Сучасні підходи до осмислення людини.
- •18.Походження людини. Антропосоціогенез.
- •19.Особистість як продукт і творець суспільного буття.
- •20. Співвідношення понять індивід, індивідуальність, особистість.
- •21.Відчуження людини від її сутності.
- •22.Передумови розвитку особистості. Свобода та відповідальність.
- •23.Історико-філософські концепції свідомості.
- •24.Походження та сутність свідомості. Співвідношення онтогенезу та філогенезу.
- •25.Самосвідомість і рефлексія.
- •26. Відображення та його форми. Мислення як атрибут субстанції.
- •27. Ідеальне в змісті свідомості. Свідомість і мова.
- •28.Структура та функції свідомості.
- •29.Форми суспільної свідомості.
- •30. Історико-філософський генезис предмету гносеології.
- •31.Загальні рівні пізнання.
- •32.Об’єкт та суб’єкт пізнання.
- •33.Суперечності емпіризму та раціоналізму.
- •34.Розсудок та розум.
- •35.Особливості, рівні та форми наукового пізнання. Методи наукового пізнання
- •36.Істина та проблема критерію істинності пізнання.
- •37.Емпіричний та теоретичний рівні пізнання.
- •38.Відмінності пізнання у філософії та природничих науках.
12.Співвідношення природи та суспільства у розвитку світу.
Вплив суспільства в цілому на природу (антропогенний вплив) у незмірно більше число раз сильніше, ніж вплив однієї людини на природу. І, відповідно, те ж відбувається й у зворотному порядку. Природа на кожну окрему людину впливає менш помітно, чим на суспільство в цілому. У цьому складається один з парадоксів і причин екологічної кризи – недостатній зворотний зв’язок на людину результатів впливу суспільства на природу.
Відношення суспільства і природи є складною і багатоаспектною проблемою. Адже і суспільство, і природа є об'єктами дослідження багатьох наук. Ми розглянемо філософський аспект їхнього співвідношення, зокрема, єдність і відмінність суспільства і природи, аналіз системи "суспільство-природа", основні етапи розвитку взаємодії суспільства і природи, сучасну екологічну ситуацію, шляхи і методи розв'язання соціально-екологічних проблем.
Що являють собою суспільство і природа? Поняття "природа" в науковій літературі вживається у двох значеннях. У широкому розумінні слово природа охоплює і суспільство, і навколишній світ у всій багатоманітності своїх проявів, тобто є синонімом Всесвіту. У вузькому розумінні природа — це частина світу, яка, умовно кажучи, протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе суспільство. Саме під таким кутом зору у даному розділі розглядається проблема взаємодії суспільства і природи.
Поняття "суспільство" багатогранне: це сукупність форм спільної діяльності людей, що історично склалася, а також система, яка охоплює всю сукупність умов соціальної життєдіяльності людей та їхні відносини один з одним і з природою.
Природа первинна. Нашій планеті кілька мільярдів років. Ми з'явилися в природі зовсім недавно і є наймолодшими жителями її, якщо порівнювати з іншими видами і формами життя. Наукою і практикою доведено матеріальну єдність природи, в якій народжуються і розвиваються якісно нові види матерії та форми руху. На певному етапі еволюції нашої планети з'являється органічна матерія, біологічна форма руху, на основі якої у свою чергу виникає більш висока форма матеріального руху — соціальна.
Сучасна наука виходить із того, що виникнення життя на Землі є результатом саморуху і розвитку матерії при наявності відповідних природних умов. Це стало можливим завдяки тому, що наша планета перебуває на найбільш оптимальній віддалі від Сонця — 150 млн. км. Як стверджують природознавці, Земля була б покрита льодом, якби вона перебувала на 16 млн. км далі від Сонця. З іншого боку, якби вона була на 16 млн. км ближче до Сонця, то вся вода випарувалася б. І в першому, і в другому випадках життя на Землі було б неможливим.
З виникненням життя сформувалась частина планети Земля, яку називають біосферою, тобто сфера взаємодії живої і неживої матерії. Багато таємничого і загадкового є в історії розвитку життя на Землі, але незаперечним є те, що людина — частина природи.
Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема фізичного і духовного життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві, одночасно вона є і середовищем існування суспільства. Єдність суспільства і природи обумовлюється процесом матеріального виробництва.
Історія розвитку суспільства є продовженням історії розвитку природи. Єдність історії природи і суспільства є "вертикальним" зрізом єдності природи і суспільства. Історія природи виявляє внутрішню суперечливість і роздвоюється на історію неолюдненої, досуспільної природи та на історію природи, що увійшла в сферу діяльності людини, тобто на історію олюдненої природи. Разом з тим і історія суспільства не обмежується лише власною суспільною історією, тобто історією існуючого суспільства, вона охоплює також і шлях становлення, формування суспільства.
Визначаючи взаємозв'язок людини, суспільства і природи, відзначимо, що вони є не тотожними, а специфічними частинами матеріального світу. Так, Ф.Енгельс зазначав у "Діалектиці природи", що зовнішній світ є або природа, або суспільство. Природа і історія є двома складовими елементами того середовища, в якому ми живемо. Але на відміну від інших природних істот, людина — не просто природна істота, а людська природна істота, тобто істота, яка існує для самої себе.
Перебуваючи в тісному взаємозв'язку, природа і суспільство утворюють систему "суспільство — природа", яка функціонує відтоді, відколи з'явилася людина з властивим ї й практичним способом ставлення до природи. Система "суспільство — природа" передбачає пізнання людиною природи, її використання і перетворення. Свою цілісність ця система могла зберегти при одночасному цілеспрямованому розвитку обох елементів — природи і суспільства.
У світі все взаємопов'язане. Це видно, якщо уважно придивитись до такого елемента цієї системи, тис. природа. Протягом тисячоліть розвивається ця складна динамічна система за своїми законами, охоплюючи кругообіг різноманітних протесів.