34.Розсудок та розум.

Розсу́док — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Забезпечує оперування поняттями за певним наперед заданим алгоритмом без усвідомлення їхньої природи. Функція розсудку — класифікувати факти, робити логічні умовиводи, систематизувати знання за строгими правилами і схемами. Протиставляється розуму — вищій формі теоретичного осмислення дійсності. Розум — філософське поняття, яке виражає здатність мислити: аналізувати, й робити висновки. Вища форма творчої інтелектуальної діяльності, що полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і опирається на розкриття їхньої природи і змісту. У повсякденному сприйнятті «розумна істота» — це істота що сприймає інформацію, мислить, навчається, володіє бажаннями й емоціями, що робить вільний вибір й демонструє доцільну поведінку. На противагу розсудку — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання. Розум властивий розумним істотам, зокрема людині розумній Homo sapiens. Одна з характеристик розуму — інтелект.

Цей рівень мислення є, безумовно, необхідним і в житті, і в науці, але він недостатній для творчості, бо саме стереотипність, тенденція до формалізації накладає на нього риси обмеженості. Вищим рівнем мислення є розум — у спеціальному значенні цього поняття, коли ми відрізняємо розум від розсудку. Розумне мислення —це не просто оперування готовими поняттями, але й зміна, розвиток самих понять, це вміння враховувати єдність протилежностей та їх взаємопереходи (а саме таке мислення називається діалектичним). Розумне мислення здатне відходити від стереотипів, порушувати звичні стандарти, воно адогматичне (не визнає застиглих положень —догм), критичне — все піддає сумніву, перш ніж прийняти за істину; воно має пошуковий, тобто орієнтований на відкриття або створення нового,характер. 3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум. розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань. Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень. Поняття, які дає розсудок: емпіричні, якщо вних містяться відчуття; чисті (до яких не приєднуються відчуття, містять лише форму мичлення про предмет взагалі) – є категоріями філософії. розум – є здатністю опосередкованого пізнання, що прямо не пов’язане з досвідом, утворює свої поняття – трансцендентальні ідеї (психологічні ідеї – мікросвіт людського “я”,космологічні ідеї – макрокосм, теологічні ідеї). У розумі при спробі мислити світ як єдине ціле виникають суперечності (антиномії) – завдяки тому, що поняття абсолютного для світу речей у собі переносяться на світ досвіду і явищ.

35.Особливості, рівні та форми наукового пізнання. Методи наукового пізнання

Особливосты наукового пізнання: - раціональне, -ірраціональне, -матеріальне, -іреальне.Гегель – раціональне – це розумність, тобто вміння мислити в логічних категоріях, її критерій істина.Правила і норми раіонального пізнання: -здібність мислення (розуму) до абстракції і конструювання ідеальних об'єктів; -можливість перевести ідеальний об'єкт в практичний план і здійснити контроль отриманих результатів в експерименті; -мовна діяльність, яка передбачає культуру дефініцій; -направленість мислення на осмислення і усвідомлення власних форм і посилок; -зв'язок мислення з світом необхідності.Ірраціональне в пізнанні – це емоції, несвідоме, інтуіція, містичні уявлення.Шопенгауер – в науці нові відкриття роблять не звичайні вчені, а генії, яким притаманна ірраціональна інтуіція.Раціональне і ідеальне в пізнанні: -рац.пізнання пов'язано з поняттям «ідеальне»;-мислення не створює свого матеріального чи ідеального предмету, воно створ. Образ мастерного предмету; -ідеальна загальна характеристика свідомості людини в її «чистому вигляді».Структура наук. Пізн.: -об'єкт, -суб'єкт, -засоби, -методи, -ресурси, -умови здійснення.Наукове пізнання – це процесс, це система знань, яка розвивається, основним елементом якої є теорія.Теорія – цевища форма наукового пізнання.Рівні наукового пізнання: 1.Емпіричний (досвід)(-домінує чуттєве пізнання, -фактофіксація дільності суб'єкта, -домінує індуктивний метод) 2. Теоретичний рівень (-живе спостереження підпорядковано аспектам теор. Пізн., -діє система абстракцій вищого порядку умовивід, закон, категорія, принцип, тощо. –направленість науквого пізнання на себе, наукова рефлексія) Структурні елементи:проблема, гіпотеза, теорія.Метод існує, розвивається тульки у діалекчтиному зв'зку суб'єктивного і об'єктивного при визначальній ролі першого.Філософські методи: діалектика, метафізика, феноменологія, герменевтика, тощо. Загальнонаукові методи: емпіричні (спостереження, експеримент, порівняння, описання), теоретичні (узагальнення, формалізація, гіпотетика, абстрагування), загально логічні (індукція, дедукція, аналогія)