30. Історико-філософський генезис предмету гносеології.

-Теорія пізнання є загальною теорією, яка вивчає саму природу пізнавальної дільності людини.-Процес пізнання пов’язаний з такими феноменами як відчуття, сприйняття, уява і мислення. -Теорія пізнання називається гносеологією.

Термін гносеологія вживається в 2х значеннях: 1. Як вчення про загальні механізми і закономірності пізнавальної діяльності людини. 2. Як філософська концепція, предметом дослідження якої є наукове пізнання в його специфічних характеристиках. Гносеологія – це знання про знання. Термін знання має 2 значення: 1.знання як данність, певний факт. 2.процесс пізнання, отримання самого першого знання.Центром гносеології є людина – суб’єкт пізнання. При вивченні пізнающого суб’єкта теорія пізнання спирається на результати таких наук як психологія, фізіологія, нейрофізіологія, медицина, тощо. Гносеологія в Античній філософії : 1. Платон – знання в процесі їх отримання є тіні ідей. 2. Аристотель – найбільш цінні знання пов’язані з науками які аналізують форми (причини). Формами наукового знання є поняття, які відображають сутність речей. Аристотель оформлював логічні закони: -закон тотожності, -закон протиріччя, -закон виключеного третього.Гносеологія в філософії християнства: (головним джерелом знання є Божественно одкровення; -пізнання – це властивість душі; -розум – це можливість послідовно розмірковувати) 1. Августин Блаженний – об’єктами пізнання повинні бути Бог і душа людини. 2. Фома Аквінський – висхідним принципом пізнання є Божественне відкровення. Гносеологія в філософії Відродження: (пізнання тісно пов’язане з експериментом) 1.Н.Кузанський – розвинув ідеї взаємозв’язку всіх природних явищ, діалектичного спів падіння протилежностей, тощо. 2.Дж. Бруно – концепція нантекчтиної натурфілософії. 3.Н.Макловеллі – концепція соціального походження держави (держава – це продукт інтересів)Гносеологія в філософії Нового часу: (1. Філософія вирішування завдання пошуку законів мислення, які діють у всіх сферах життя. 2.У пошуку «супер методу» філософи поділилися на 2 табори емпіриків та раціоналістів: -Емпірики (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк) – Раціоналісти (Р.Декарт, Б Спілоза, Г.Лейбніц)Гносеологія в філософії Просвітництва: (1. Філософія вирішувала завдання пошуку способів формування і розвитку розуму. 2. М.А.Вольтер – причина мислення і прояви душі пов’язані з божественною силою. 3.Ж.Ж. Руссо – розвиток науки не сприяє удосконаленню моральних устоїв суспільства. 4. Д.Дідро – світ – це рух від стану живого оціпеніння до розвитку розуму. Гносеологія в Німецькій класичній філософії (1. Філософія вирішувала завдання побудови системи діалектики як діалектичної логіки. 2. Кант – розум обмежений сферою людської практики, практичним життям людей і перш за все мораллю і релігією. 3. Г.В. Гегель – головний принцип пізнання – тотожність мислення і буття. Сутність речей схоплюється в поняттях (ідеях) а не в образах. 4.Л.Фейрбах – суб’єкт пізнання – людина, яка наділена свідомістю.

31.Загальні рівні пізнання.

У сучасній філософії розглядають два рівні пізнання:1. Чуттєвий (відчуття, - сприйняття, -уявлення), 2.Раціональний (поняття, - судження, -умовивід)Чуттєве пізнання здійснюється в трьох формах (відчуття, сприйняття,уявлення) Результат: створення образу реальності.

Відчуття – найбільш елементарна форма чуттєвого пізнання. Фізіологічно відчуття і прийняття детермінуються енергією, яка в результаті впливу зовнішніх предметів на органи чуттів передається від останніх у мозок. Існують різноманітні види відчуттів: хорові, слухові, смакові, вібраційні, температурні, больові, тощо.Сприйняття передбачає синтетичну діяльність мозку. Динаміка процесу сприйняття описується за законом перцепції – спочатку виділяється лише першоначальне уявлення про об’єкт, яке потім змінюється детальним сприйняттям. Якщо схожі сприйняття зустрічається знов, то вони пізнаються швидше. Уявлення виникають на основі пригадування, часто вони відносяться до минулого і майбутнього. Як, правило, уявлення відрізняються від сприйняття значно меншим рівнем ясності і чіткості. У процесі пригадування людина відносно швидко відтворює раніше вироблену інфо. Репродуктивне увлення виникає на основі раніше відомого. Продуктивне уявлення допомагає створенню нових, оригінальних образів. Раціональне пізнання здійснюється у формі понять, суджень і умовиводів. Результат: створення концепцій, ідей, теорій.Поняття – це елементарна форма думки. Думка символічним буттям певного стану мозку; людина,має справу не з одиничним, як у чуттєвих формах пізнання, а із загальним. Поняття не зводиться до визначення, в якому вказується на суттєві ознаки того чи іншого предмета. Воно має справу із загальним. Судження- це зв’язок між поняттями.Умовивід є виводом нового пізнання. Умовивід передбачає доказ, у процесі якого правомірність появи нової думки обґрунтовується за допомогою інших думок.

Загальні рівні пізнання.

Ступені пізнання мають загальну закономірність для всіх наук – пізнання рухається від 1) чуттєвого спостереження до 2) абстрактного (теоретичного) мислення і до 3) практика як критерій істинності пізнання.

• Чуттєве спостереження включає у себе: відчуття, сприйняття, уяву, творчу уяву, інтуїцію, підсвідоме, фантазію. Розповсюдженою помилкою цього рівня пізнання є деструктивний скептицизм, який полягає в запереченні можливості пізнання істини взагалі і, таким чином, не бачить необхідності у подальшому теоретичному пізнанні.

• Особливістю пізнання на рівні чуттєвого споглядання є також те, що тут відсутнє понятійне слово. За Гегелем, тут важко дається висловлення предметів у логіці понять. Має місце лише емпіричне відображення, на рівні відмінності та різності, коли весь світ здається розірваним. Виникає суперечність такого порядку: почуття подають нам певну цілісність, а сприйняття як стихійна форма генералізації порушує цю цілісність. Еклектичність (поєднання різних аспектів буття і різними основами в одну основу) шукає спосіб виходу зі свого стану і цей спосіб упадає або в сентиментальний ліризм, або в інтуїтивний екстаз сприйняття та переживання істини.

• Емпіризм прирівнює сутності на підставі зовнішньої подібності, але внутрішнього зв'язку в принципі не здатний охопити

• Теоретичний рівень пізнання орієнтований на пізнання фундаментальних законів та закономірностей світу в усіх предметних областях його явищ.

• Абстрактно-теоретичне мислення має два підрівні: розсудок та розум.

• Рівень розсудку – це рівень формально-логічного мислення. Він може бути властивістю буденної свідомості і, у іншому вимірі – науковому пізнанню. Формально-логічне мислення не спроможне виходити за межі частковостей на рівень всезагальних зв’язків.

• Розум базується не на формально-логічному, а на діалектичному способі мислення. Отже, методом розуму виступає діалектика, а пізнавати світ на рівні розуму означає мислити його фундаментально, відповідно до його законів, які стають законами суспільної практики, людської життєдіяльності і, отже, законами пізнання та мислення. Рівень розуму – це рівень універсального мислення. Воно базується на законах та категоріях діалектики

• Критерій істинності пізнання стає достовірним тоді, коли предмет пізнання може бути відтворений у суспільній предметно-практичній діяльності (наприклад: відтворення сутності атому у вигляді атомної зброї чи атомних електростанцій).