2. Типи земної кори та історія її розвитку.

Розрізняють два основні типи земної кори: материкову й океанічну.

Материкова – осадові породи 10-15 км до 30 км, гранітний шар20-30 до 75, базальтовий. Материковий гранітний шар сильно збільшується під високими горами альпійського орогенезу. В основі Гімалаїв гранітний шар потужністю 75 км.

Океанічний тип земної кори має малу потужність 5-20 км, розміщений під океанами і морями. Гранітний шар випадає.

Історія розвитку земної кори нараховує від 3,5-4 млрд. років. Це геологічний час.

3. Поняття про геосинкліналі і платформи.

Геосинкліналі – це широкі зони вздовж границь літосферних плит, де горизонтальні переміщення призводять до вертикальних рухів, формування острівних дуг, гірських систем. Гірська система існує коли відбувається підсування однієї плити під іншу. Наприклад океанічна плита Чорного моря підсувається під Крим на кілька міліметрів за рік. Внаслідок припинення або зміни напряму руху двох літосферних плит із зустрічного на протилежний, гори почнуть старіти, знижуватися, перетворюватись на рівнину чи морський басейн.

Платформи – ділянки земної кори, які характеризуються непорушеним напластуванням. В платформених областях на деякій глибині, під шарами горизонтально залягаючи порід, знаходяться сильно зім’яті в складки древні породи. Ці товщі служать фундаментом для нагромаджених на них відкладів, які нагромаджувались в період опускання. Платформи або окремі їх ділянки неодноразово під час трансгресії покривались морем.

Ті платформи, в межах яких складчаста основа виходить на поверхню називають щитами. На території України яскравим прикладом є Український кристалічний щит. Таким чином, основними структурними елементами земної кори являються платформи із щитами, геосинкліналі, океанічні западини.

Жорсткі платформи, що протиставляються рухомим геосинкліналям, беруть початок від останніх через стадію складчастих споруд і їх денудацію. Основні платформи земної кулі утворились дуже давно, які розміщуються не тільки під континентами, але й суміжних частинах океанічного дна. На межі зштовхування плит відбуваються активні процеси. Головним типом є серединно-океанічні хребти, а також гори, де одна плита підсувається під іншу. Тут характерні вулканізм і землетруси.

4. Закономірності розподілу температур приземного повітря у просторі і часі.

Повітря нагрівається не безпосередньо сонячними променями, а здебільшого від поверхні 3емлi. Haгpiтe повітря розширюється, його густина зменшується, тобто воно стає легшим i піднімається вгору. 3авдяки такому переміщенню приземні шари повітря нагріваються більше, а з висотою температура повітря знижується. На кожні 100 м висоти вона знижується в середньому на 0,6 ^оС.

Температуру повітря, ґрунту,як i інших тіл, вимірюють у градусах за шкалою Цельсія (у деяких країнах користуються шкалою Фаренгейта) за допомогою термометрів різних типів.

Температура повітря впродовж доби поступово змінюється. Найвищу (максимальну) температуру спостерігають о 14-15-й годині, а найнижчу (мінімальну) - перед світанком. Різницю мiж найвищою та найнижчою добовою температурою називають добовою амплітудою коливання температури.

На Землі цей показник неоднаковий. Так, на полюсах у полярний день температура протягом доби майже не змінюється.

Незначною є також добова амплітуда над океанами та на eквaтopi. Натомість у тропіках добове коливання температури досить значне: пiсля сорока градусної денної спеки вночі температура може знизитися до О ^ОС.

3агалом температура повітря протягом доби змінюється поступово. Але зафiксованi й унікальні випадки. Якось у США протягом доби температура знизилася на 55,5 ^ОС. Там само зафіксували випадок, коли лише за 15 хвилин температура підвищилася на 26,1 ^ОС. На Південному березі Криму в 1952 роцi теплий i сухий вітер лише за годину підвищив температуру на 12 ^ОС!

Температура повiтря протягом року змінюється залежно від кута падіння сонячних променів. Цей кут є найбiльшим мiж Пiвнiчним i Пiвденним тропiками. 3 наближенням до полярних кiл вiн поступово зменшується. 3а полярними колами кут падiння сонячних променiв змiнюється від 0^о (тодi Сонце не сходить з-за горизонту) до 23,50 (коли Сонце не заходить за лiнiю горизонту близько пiвроку).

Як i в добовому коливаннi температури, протягом року теж бувають найвищi та найнижчi її показники. Рiзницю мiж максимальною i мiнiмальною температурами повiтря протягом року називають річною амплітудою коливання температури.

За показниками максимальних i мiнiмальних температур повiтря впродовж року, за часом їх настання, а також за амплітудою коливання температури розрiзняють чотири типи рiчного розподiлу температури: екваторiальнuй, тропiчнuй, помiрнuй i полярнuй.

Отже, головна особливiсть у розподiлi річної температури повітря на 3емлi - це її змiна з широтою. Температура загалом підвищується вiд полюсiв до екватора.

Розподiл рiчної температури повiтря на 3емлi порушується чергуванням великих просторiв oкeaнiв i суходолу, рельєфом, океанiчними течiями.

За особливостями річного розподілу температури повiтря на Землi видiляють сім теплових (температурних) поясів, межами яких є iзотерми. Так, жаркий пояс розташований мiж рiчною iзотермою +20 ^оС Пiвнiчної i Пiвденної пiвкуль; два поміpнi пояси - мiж iзотермами +20 ^оС i +10 ^оС найтеплiшого мiсяця в обох пiвкулях; два холодпi пояси розташовані мiж iзотермами + 10 ^оС i О ^оС найтеплiшого мiсяця в обох пiвкулях; два nояси вiчпого холоду розташованi навколо полюсiв i оточенi iзотермою О ^оС найтеплiшого мiсяця в обох пiвкулях.