19. Зміст понять "навчальна діяльність", "навчання", "учіння", "научіння"

Навчальна діяльність – це процес взаємодії вчителя з учнем з метою передачі соціокультурного досвіду.

Соціокультурний досвід – (на відміну від життєвого) – це, насамперед, володіння мовою та знаковими системами (буквами, цифрами), знання про функції предметів, засоби обробки інформації та ін.

Специфічні ознаки навчальної діяльності:

• спрямованість не лише на засвоєння учнем знань, умінь та навичок (ЗУНів), але й на оволодіння ним узагальненими засобами навчальних дій – навичками обробки будь-якої інформації, вивчення будь-якого навчального предмету (аналіз, класифікація, систематизація);

• усвідомленість та цілеспрямованість процесу передачі та засвоєння знань і умінь;

• поступовий перехід навчальних дій контролю і оцінки у дії самоконтролю і самооцінки;

• вплив на рівень розвитку суб’єктів навчальної діяльності, що викликає якісні зміни їх пізнавальних процесів і особистісних якостей.

Навчальна діяльність як взаємодія вчителя та учня має два боки: навчання і учіння.

Навчання – це професійна діяльність вчителя, спрямована на передачу учням ЗУНів (викладання). Інше значення поняття «навчання» – це спонтанний процес засвоєння людиною знань, що триває протягом всього життя.

Учіння – це навчальні дії учня, спрямовані на засвоєння ЗУНів та узагальнених засобів роботи з інформацією.

Коли говорять про учіння в ширшому смислі, використовують поняття “научіння”.

Научіння – це процес і результат набуття людиною чи твариною життєвого досвіду.

Життєвий досвід – (на відміну від соціокультурного) – це уміння поводитися в певних життєвих ситуаціях, реагувати на них; сукупність переживань та спогадів (а не лише ЗУНи).

Види научіння:

1. Загальні для людини і тварин:

а) научіння за механізмом імпринтінгу, тобто швидкого, майже автоматичного пристосування організму до конкретних умов життя; імпринтінг забезпечується наявністю вроджених форм поведінки, пов’язаних з безумовними рефлексами (новонароджене каченя починає слідувати за будь-яким об’єктом, що рухається, який першим попадає в коло його зору; малюк при доторканні одразу стискує долоню);

б) умовно-рефлекторне научіння – виникнення нових форми поведінки на первісно нейтральний (тобто умовний) стимул в результаті його багаторазового сполучення з біологічно значущим (безумовним) стимулом (наприклад, поєднання годування собаки з певним звуком, після якого даний звук викликатиме у звіра виділення слини);

в) оперантне научіння – пошук правильної форми поведінки шляхом “спроб та помилок”, відбір з усіх виникаючих реакцій саме тих, що призводять до найкращого результату (так людина підбирає потрібного ключа до дверей).

2. Види научіння, властиві в основному людини:

а) вікарне научіння – наслідування оточуючим (маленька доня наслідує матір, одягаючись в її сукню);

б) вербальне научіння – набуття досвіду за допомогою мови (з розмов, телепередач).

21. Моральне виховання підлітків та юнаків. Формування свідомої дисципліни.

Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

В результаті морального виховання у підлітків та юнаків формуються моральна свідомість, моральні переконання, моральна спрямованість.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає людські стосунки і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи і норми.

Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Ефективне моральне виховання завжди продовжується у самовихованні, оскільки стійкі переконання, вимогливість до себе завжди ведуть людину до самовдосконалення. В підлітковому віці самовиховання виявляється в фізичному загартуванні, заняттях спортом (хлопчики) або в старанному навчанні, домашній праці, відвідуванні гуртків (дівчата). В юнацькому віці самовиховання більше пов’язано з самоосвітою, творчістю, самопізнанням.

Разом з моральним вихованням відбувається формування дисциплінованості та саморегуляції підлітків і юнаків. Шкільна дисципліна — дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, підкорення громадському обов'язку. В основі дисциплінованості полягає прагнення й уміння особистості керувати своєю поведінкою відповідно до суспільних норм і вимог правил поведінки.

Важливу роль у вихованні почуттів обов'язку і відповідальності відіграє робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі. Необхідно привчати їх до виконання цих правил, формувати у школярів потребу в постійному їх дотриманні, пояснювати їх зміст..

Виховання звички дотримуватися правил поведінки, дисциплінованості триває протягом всього періоду навчання учня в школі. Педагогу важливо враховувати вікові особливості учнів, будувати стосунки з ними на засадах співпраці. У середніх і старших класах окремі вчителі надмірною суворістю, прямолінійністю суджень нерідко пригнічують інтереси школярів, породжують небажання йти до школи. Невсипущий контроль, постійні обмеження призводять до протилежних результатів, зауваження викликають роздратування, грубість, непокору.