16. Формування та зміна соціальних установок

З психологічної точки зору виховання означає формування та зміну соціальних установок.

Установка – передчасна готовність до сприймання іншої людини або явища з якихось конкретних позицій та діяти щодо них відповідним чином. Приклад – расові, національні, професійні та інші упередження. Крім того, вирізняють установки, спрямовані людиною на себе та свою діяльність (установка на успіх або невдачу).

Будь-яка установка має такі компоненти:

1. розумовий (уявлення, оцінки);

2. емоційний (ставлення);

3. поведінковий (готовність до певних дій відповідно до власної установки).

Педагогічний вплив на соціальну установку передбачає чотири стадії:

1. привертання уваги людини до того чи іншого питання;

2. збудження її цікавості;

3. надання об’єктивної інформації;

4. переконання щодо змісту установки.

Кращим шляхом є повідомлення дитині фактів і відомостей, які доводять правильність позиції дорослого. Факти повинні бути послідовно надані та доступно пояснені дитині зрозумілою їй мовою. Важливим фактором успішності переконання є врівноважена та доброзичлива інтонація, відсутність тиску на дитину та демонстративного бажання вихователя будь що домогтися від дитини зміни її думки.

17. Самовиховання: умови, етапи, методи

Самовиховання – це свідома, планомірна, систематична діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

До основних умов успішного самовиховання належать:

• високорозвинена самосвідомість, сформованість вміння оцінювати власні позитивні та негативні риси;

• розвиненість логічного мислення, вміння аналізувати свої вчинки та їх наслідки;

• наявність у людини власного життєвого ідеалу тощо.

Процес самовиховання охоплює декілька етапів:

1). Формування потреби у самовихованні. Для цього доцільне провести анкету, організувати обговорення актуальних фільмів, провести бесіди, психологічні тести.

2). Складання програми самовиховання. Коли в учня з’являється потреба у самовдосконаленні, важливо допомогти йому сформувати власний ідеал та з’ясувати, які якості необхідно розвити, а від яких – позбавитися для досягнення цього ідеалу. Програма самовиховання включає в себе основні напрямки самовдосконалення особистості, його завдання, методи та показники.

3). Реалізація програми самовиховання. Цей процес здійснюється в навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, спілкуванні тощо. На цьому етапі учня необхідно навчити навичкам самостійної роботи в тій діяльності, в якій він прагне домогтися успіху.

4). Організація самоконтролю, підведення підсумків роботи. Результати самовиховання бажано фіксувати в спеціальному щоденнику.

В літературі та психолого-педагогічній практиці виділяють такі методи самовиховання:

- самоаналіз – мислиневий поділ людиною своєї поведінки та особистості на окремі «складові», виділення мотивів власних вчинків, визначення рис свого характеру;

- зіставлення – порівняння себе з іншими для того, щоб зрозуміти, як вони поводяться в аналогічних ситуаціях;

- самопереконання – добір аргументів, які б допомогли особистості прийняти вірне рішення, відвернули від конфлікту тощо;

- самонавіювання – повторення подумки або вголос певних тверджень. Наприклад, для того, щоб подолати в себе запальність, учень може повторювати таку думку: «Я хочу і можу поводитися спокійно»;

- самопідбадьорювання – згадування своїх перемог та позитивних якостей для того, щоб підтримати себе в складних ситуаціях, підсилити віру у власні сили та можливості (не передбачає формування завищеної самооцінки);

- самозаохочення – призначення для себе певної винагороди у разі успішного виконання програми самовиховання (наприклад, за умов утримання негативних потягів);

- самопримус – тиск людини на себе, примушення себе дотримуватися певних правил та норм; ефективний при боротьбі з лінощами, внутрішньою неорганізованістю;

- самозобов’язання – планування роботи над собою на місяць, семестр або рік;

- самоперевірка – зіставлення того, як особистість бажала поводитися, з тим, як вона вчинила у дійсності;

- прийом «крок уперед» - щоденне планування діяльності на наступний день (ефективний в разі загострення проблеми «марно витраченого часу»);

- прийом «правила моєї поведінки» - складання власних правил поведінки і дотримання них;

- прийом самохарактеристики та взаємохарактеристики – написання учнями стислих творів про себе та однокласників, які б містили аналіз позитивних та негативних якостей, звичок; спільне обговорення.