14. Поняття та предмет психології виховання. Теорії виховання

Психологія виховання – галузь психологічної науки, яка досліджує проблеми виховного впливу на розвиток особистості, фактори та технологічні засади виховної діяльності.

Предмет психології виховання – психологічні механізми розвитку особистості, перетворення зовнішніх виховних впливів у психологічні новоутворення людини.

Теорії виховання – це концепції, що пояснюють зміни в особистісному розвитку та поведінці людини, які виникають в результаті виховних впливів.

Класифікація теорій виховання:

1. біогенетична (біогенна) теорія (Кречмер, Фрейд): сутність теорії полягає в тому, що значна частина характеристик особистості не підлягає вихованню, оскільки вони є вродженими і незмінними;

2. соціогенетична (соціогенна) теорія (Скіннер, Бандура): всі особистісні особливості людини виникають протягом її життя під впливом соціальних умов і підлягають вихованню;

3. змішані (проміжні) концепції:

а) необіхевіористичний підхід: особистісні перетворення відбуваються в результаті поведінкового научіння під впливом заохочення та покарання;

б) психокогнитивна концепція (Ж.Піаже): моральний розвиток дитини залежить від інтелектуального;

в) гуманістична концепція (А. Маслоу, К. Роджерс): виховання покликано забезпечувати перш за все самоактуалізацію особистості, її творчий розвиток.

15. Фактори формування особистості в процесі виховання. Інститути виховання

Фактори формування особистості:

1. Діяльність самої дитини (гра, навчання).

2. Спілкування.

3. Соціальне середовище , економічні, культурні та матеріальні умови життя.

4. Виховні та навчальні впливи.

5. Самовиховання (з підліткового віку).

Інститути виховання – це суспільні організації та структури, які здійснюють виховний вплив на розвиток особистості людини.

Інститути виховання:

1. Сім’я (головний інститут виховання. Вирізняють такі фактори сімейного впливу:

1) індивідуальні якості батьків;

2) система взаємостосунків в сім’ї, пануючий емоційний фон;

3) склад сім’ї (кількість дітей, проживання разом з бабусею чи дідусем);

4) важливі сімейні події (народження молодшої дитини, смерть одного з членів сім’ї);

5) культурний та матеріальний рівень сім’ї;

6) особливості батьківського ставлення:

• батьківський контроль;

• батьківські вимоги;

• способи спілкування з дітьми;

• емоційна підтримка;

7) стиль сімейного виховання.

Г. Крайг, окрім традиційного розподілу стилів сімейного виховання на авторитарний, ліберальний та демократичний, пропонує власну класифікацію, яка заснована на співвідношення двох параметрів: батьківського контролю та теплоти у стосунках з дитиною.

Стилі сімейного виховання за Г. Крайгом:

1) Авторитетний стиль:

• високий рівень контролю;

• теплі стосунки з дитиною, заохочення до самостійності і відповідальності.

Діти в таких сім’ях соціально адаптовані, впевнені в собі, здатні до самоконтролю.

2) Авторитарний стиль:

• високий рівень контролю;

• холодні стосунки з дитиною.

Діти в таких сім’ях замкнені, агресивні чи надто пасивні.

3) Ліберальний стиль:

• низький рівень контролю;

• теплі стосунки.

Діти неслухняні, імпульсивні, невимогливі до себе.

4) Індиферентний стиль:

• низький рівень контролю;

• холодні, відчужені стосунки.

Діти мають низький рівень вихованості, схильні до руйнівних імпульсів.

2. Школа (охоплює 10 років життя дитини).

1) індивідуальні особливості педагогів та однолітків;

2) стосунки з педагогами та однолітками;

3) зміст навчальних дисциплін, особливо таких, як історія, література, філософія;

4) наявність домашніх завдань;

5) вплив класного колективу;

6) система контролю знань та ін.

Вплив шкільного виховання є ефективним лише у поєднанні з впливом сім’ї.

3. Засоби масової інформації (телебачення, газети, радіо)

Особливо сильний вплив на розвиток дитячої психіки справляють мультиплікаційні фільми. Вони, а також інші програми і матеріали, що транслюються за допомогою ЗМІ, формують у дитини уявлення про норми взаємостосунків, цінностей, зразки поведінки.

4. Література та мистецтво.

Забезпечують розуміння дитиною моральних категорій (добро, зло, справедливість, підступність), а також – неоднозначних суспільних процесів, стимулюють інтерес до внутрішнього світу людини.

5. Дитячий колектив.

Центром сучасних виховних систем виступає не колектив, а особистість кожної дитини з її неповторними індивідуальними особливостями. Разом з тим, дитячий колектив (особливо – класний) продовжує справляти величезний вплив на розвиток учнів. Важливими факторами такого впливу є:

• ступінь розвитку групи, стосунки у групі (згуртованість, доброзичливість чи індивідуалізм);

• групові норми, традиції;

• статус дитини у групі (низький статус створює серйозні проблеми для соціальної адаптації дитини, викликає падіння інтересу до навчання, інколи – небажання ходити до школи).