18. Фізичне та гігієнічне виховання в ранні роки

Розвиток дисципліни передбачає формування уміння дитини свідомо керувати своїми діями, підпорядковувати власні бажання соціальним вимогам, а тимчасові потяги – більш віддаленим завданням. Такий розвиток забезпечується формуванням трьох здібностей дитини:

1. довільна саморегуляція поведінки (уміння контролювати та свідомо спрямовувати та свої вчинки);

2. усвідомлення дитиною власних бажань та розуміння того, що вони не завжди можуть бути задоволені дорослими;

3. самостійне розташування дитиною своїх бажань, мотивів за ступенем привабливості та вибір найбільш важливих з них. Наприклад, дитина вирішує зібрати іграшки, тому що бажання схвалення мамою (або страх покарання) виявляється сильнішим, ніж лінощі.

Починати виховання дисципліни треба саме з розвитку внутрішньої пізнавальної саморегуляції дитини, оскільки поведінка зумовлюється, перш за все, сформованістю вольових процесів, здатністю уважно вислухати дорослого, ступенем усвідомлення дитиною соціальних вимог. З цією метою треба розвивати мовлення і мислення дитини, на доступному для неї рівні (засобами казок, гри) пояснювати зміст таких соціальних вимог, як акуратність, слухняність, доброзичливість тощо.

Фізичне виховання (відпрацювання основних рухів, уміння ходити, бігати, користуватися предметами вжитку) в цьому віці необхідно не лише для укріплення здоров’я, сили та витривалості дітей, але й для їх загального розвитку. Активність дитини забезпечує розвиток відповідних м’язів та координації рухів, що закладає базу для подальшого опанування дитиною більш складними уміннями та здібностями (малювання, письмо, танці, гімнастика тощо). Крім того, вдосконалення рухів неодмінно передбачає підвищення довільності поведінки, розвиток уміння дитини свідомо керувати собою.

Ранній вік є сенситивним періодом для гігієнічного виховання: формування у дітей елементарних гігієнічних навичок, пов’язаних з простішим самообслуговуванням (одягання) та задоволенням базових потреб (навички користування посудом, туалетом тощо). Виробка даних умінь сприяє формуванню дисциплінованості, акуратності та самостійності дитини, що у подальшому впливає на її діяльність та особистісний розвиток.

19. Основні напрямки виховання в дошкільному та молодшому шкільному віці

В дошкільному (від 3 до 6-7 років) та молодшому шкільному (від 6-7 до 9-10 років) віці відбувається оформлення важливих рис характеру дитини, які справлятимуть вплив на усе її подальше життя. Характер формується в двох основних напрямах: діловому, або предметному, та міжособистісному, або соціальному.

Ділові якості (цілеспрямованість, працелюбність, наполегливість, відповідальність) формуються у грі, праці, навчанні. З метою розвитку ділових якостей дітей при організації їх діяльності доцільно дотримуватися наступних рекомендацій:

1. Поступово переключати дитину з більш привабливих, але не важливих, справ на менш приємні, але значущі для дитини.

2. Поступово підвищувати рівень складності завдань, які виконує дитина.

3. Поступово збільшувати свободу дитини у виборі видів та засобів діяльності, схвалювати прояви самостійності та виховувати відповідальність за власні дії.

Особистісні якості, які допомагають дитині будувати соціальні стосунки (контактність, товариськість, доброта, чесність тощо), формуються у грі та спілкуванні. З метою розвитку соціальних якостей дитини, рекомендується впливати на характер її спілкування наступним чином:

1. Забезпечити включення дитини в спільну сюжетно-рольову гру, що сприятиме формуванню її уміння пристосовуватися до інших дітей, враховувати їх потреби.

2. Схвалювати та стимулювати здатність дитини встановлювати контакт з усіма дітьми, гнучко змінювати свою поведінку в різних ситуаціях.

3. Пропонувати дітям більш складні ігри та завдання, які вимагають високого ступеню кооперації (ігри с правилами, спільна праця).

Виховання дошкільників та молодших школярів відбувається в основному угрі, праці та навчальної діяльності.

1. Гра – це форма діяльності в умовних ситуаціях, що спрямовані на засвоєння людського досвіду, соціально схвалюваних форм поведінки, засобів використання предметів науки і культури. Завдяки іграм формуються найважливіші риси особистості дитини: засвоюються правила поведінки, набуваються навички життя в колективі, закладаються уміння підпорядковувати свою поведінку правилам, розвиваються вольові навички і уміння стримувати свої дії. У грі виробляються спритність, допитливість, зацікавленість, кмітливість, воля, активність, навички спілкування. Повне використання виховного потенціалу гри вимагає дотримання педагогом наступних правил:

1. Пропонувати дитині ігри, які б сприяли розвитку саме тих якостей, яких їй не вистачає для досягнення успіху у других видах діяльності (спілкуванні, праці, навчанні).

2. Впроваджувати елементи гри в навчальну та трудову діяльність дитини (дидактичні ігри).

3. Спостерігати за іграми з метою визначення рівня розвитку вихованості, сумлінності, доброзичливості, спрямованості спілкування дітей тощо.

2. Трудове виховання — цілеспрямований процес формування у дітей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички до трудової діяльності.

Трудове виховання дітей дошкільного віку передбачає привчання їх до самообслуговування, елементарних трудових дій, ручної і господарської праці. Воно покликане забезпечити вирішення таких завдань:

1. Виховання інтересу до праці дорослих, бережливого ставлення до її результатів, поваги до людини-трудівника.

2. Формування навичок трудової діяльності. Спершу діти мають опанувати прості трудові уміння, а згодом — цілісні трудові процеси. Основні доступні дітям види праці – прибирання дому, ведення домашнього господарства, приготування їжі, догляд за рослинами, тваринами, сільськогосподарські роботи. У кожної дитини повинен бути вдома свій маленький робочий куточок. В молодшому шкільному віці слід приділяти увагу економічному вихованню дітей, що пов’язано з наданням їм певної суми власних грошей та залученням до обчислення сімейного бюджету.

3. Виховання особистості дитини у процесі її трудової діяльності. Ця група завдань передбачає виховання відповідальності, самостійності, цілеспрямованості, ініціативи й витримки.

3. З приходом дитини до школи змінюється її провідна діяльність. Провідним типом діяльності молодшого школяра стає учіння, яке суттєво змінює мотиви його поведінки і розкриває нові джерела розвитку пізнавальних і моральних сил.    

Навчальна діяльність – це специфічна самостійна діяльність школярів по засвоєнню знань, умінь, навичок та розумових дій. Основна її мета та головний результат полягає в засвоєнні наукових знань та відповідних їм умінь. 

Виховний вплив навчання може бути успішно реалізований за умов дотримання наступних правил:

1. Сприяти розвитку у дитини потреби у знаннях, формуванню пізнавальних інтересів.

2. Закріплювати потребу досягнення успіху. Для цього необхідно схвалювати дитину за навчальні досягнення, пояснювати зміст помилок, а не карати за них.

3. Висвітлювати зв′язок мж успіхами або невдачами дитини та прикладеними нею зусиллями.