3. Облік процесу виробництва

Процес виробництва є одним з основних процесів господарської діяльності та представляє собою сукупність операцій по виготовленню продукції. В процесі виробництва використовуються природні ресурси, сировина, матеріали, палив, енергія, трудові ресурси, основні засоби, здійснюються інші витрати. Тому, на рахунках бухгалтерського обліку, повинна бути своєчасно, повно і правдиво відображатися інформація про фактичні витрати на виробництво продукції, яка використовується для обчислювання (калькулювання) фактичної собівартості окремих її видів, а також для контролю за раціональним використанням трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Собівартість продукції – виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво та збут товарів, робіт і послуг. Розрізняють виробничу собівартість (яка відображає поточні витрати лише на виробництво продукції) та повну собівартість продукції (яка включає разом із виробничою собівартістю та поточними витратами підприємства витрати на збут). Перелік поточних витрат, що входять до собівартості регулюється нормативними актами, які відображають галузеву специфіку діяльності виробничих підприємств.

Бухгалтерський облік процесу виробництва, з одного боку, відображає витрати на виготовлення продукції, виконання будь-яких робіт, а з іншого здійснює контроль за доцільністю цих витрат за допомогою обчислення собівартості окремих виробів або робіт і порівняння фактичної собівартості з плановою, кошторисною або фактичною собівартістю минулих періодів.

До основних завдань обліку виробництва відносяться :

• виявлення фактичних затрат на виробництво;

• визначення (калькулювання) фактичної собівартості виготовленої продукції;

• контроль за виконанням плану випуску продукції ;

• виявлення результатів виробничої діяльності підприємства.

Принцип собівартості і сьогодні визначається за таких умов :

1. він об’єктивний, оскільки оцінка в усіх випадках базується на документах, і , що найголовніше, за предмет оцінки дійсно була сплачена (чи повинна бути сплачена) відповідна сума грошей;

2. випливає з принципу подвійності, тому що факти господарського життя реєструються в обліку в тій оцінці, в якій вони реально відбувались;

3. майно оприбутковується за тією ціною, за якою воно біло дійсно придбане;

4. реально відображаються фінансові результати, так як на них не впливають наслідки зміни цін (переоцінки).

Згідно з принципом історичної (фактичної) собівартості, покладеного в основу бухгалтерського обліку, всі активи підприємства оцінюються виходячи з витрат на їх придбання або виготовлення, тому показник повної собівартості для оцінки готової продукції не використовується.

Визначати (калькулювати) повну собівартість доцільно:

• коли власник (управлінець) бажає знати, скільки коштуватиме виробництво та збут одиниці продукції певного виду;

• яка рентабельність цього виду продукції;

• яку ціну встановити на даний вид продукції, щоб вона повністю покривала витрати на її виробництво та збут.

Калькуляція – це спосіб групування витрат і визначення собівартості придбаних МЦ, виготовленої продукції та виконаних робіт в грошовому виразі. Калькуляція дає можливість перевірити виконання плану по собівартості та її зниженню, а також виявити можливі відхилення фактичних затрат від планових.

Об’єкт калькуляції – це вид чи однорідна група придбаних МЦ, виготовлених виробів, виконаних робіт чи наданих послуг, собівартість яких необхідно обчислити. Статтею калькуляції називають певний вид витрат, що складають собівартість. Кожна галузь господарства в залежності від її особливостей має свій перелік статей калькуляції.

Калькуляція собівартості продукції визначається різними методами в залежності від її виду, типу, характеру організації виробництва.